Пыль в глаза. Насколько инновационны украинские агрохолдинги

Якщо кілька років тому публічні українські агрохолдинги могли вразити інвесторів планами розширення земельного банку, то сьогодні потрібен новий підхід. Більшість знайшли його в оптимізації та інноваціях. Паралельно з презентаціями перед інвесторами у Лондоні чи Варшаві створюються нові департаменти та позиції, відкриваються вакансії, закуповуються дрони. Дехто навіть запускає свої AgTech акселератори. Та наскільки інноваційними є наші агроінновації?

Коли Майкл Хорш порівнював українських фермерів з європейськими в Українському Домі в Давосі, він сказав, що деякі з них уже перебувають на високому технологічному рівні і нічим не поступаються колегам з Євросоюзу. Очевидно, він мав на увазі українські агрохолдинги. Справді, більшість з них мають хороший доступ до капіталу, відносно нову техніку, доступ до якісного консалтингу, якісні засоби виробництва та мотивованих менеджерів.

Багато з цих компаній є публічними, тому постійно повинні переконувати інвесторів у своєму успіхові в майбутньому. Якщо раніше майже будь-який український агрохолдинг міг вразити акціонерів високою маржою та планами з розширення земельного банку, то сьогодні це майже не працює. Саме тому у фокусі опинилися підвищення ефективності та впровадження інновацій.

Сектор AgTech росте шаленими темпами протягом останніх двох років. Якщо раніше заможні компанії лише купували якісь технології з-за кордону, то зараз вони або розвивають власні, або підтримують розробки команд молодих українських ІТ-фахівців. Майже кожен агрохолдинг має власний ІТ-департамент, котрий намагається винайти найкращий велосипед у світі. Чи не щомісяця ми бачимо AgTech-інноваційні форуми в Києві, що зводять між собою амбітних розробників та тих, хто б хотів на них заробити.

То що ж з усім цим не так? Відверто - це брак інновацій у тих інноваціях.

В Україні важко знайти агрохолдинг, що не називав би себе «інноваційним». Компанії створюють надзвичайно красиві презентації, знімають надихаючі відеоролики або пишуть статті про те, наскільки інноваційно унікальними вони є. Деякі навіть вставляють слово «інновації» в назву компанії, маючи річну врожайність озимої пшениці на рівні 5,7 т/га.

Читайте также - Ключ к росту. Как продать свою идею и превратить ее в агробизнес

Однак уся інноваційність зводиться до двох речей. Перша - якомога менше працівників на гектар. Друга - більше врожаю з одного гектару. Насправді ми бачимо дуже обмежену інтерпретацію агроінновацій, які навіть не є інноваціями в інших країнах.

CRISPR-Cas, фенотипінг, посушливостійкі гібриди, рослинні джерела білка, проблеми відстежуваності, сталість (екологічність) харчування – це лише декілька тем, що обговорюються на Заході під тегом агропродовольчих інновацій.

В Україні дискусія вже є серйозною, коли у когось літають дрони, щось вимірюють сенсори, а супутники надсилають NDVI 3 рази на рік.

Чому склалася така ситуація? Просто тому, що добитися реального розвитку реальних інновацій в агропродовольчому секторі неможливо, лише звівши докупи агрохолдинги та айтішників. Так само як не можна очікувати прориву в автопромі, об’єднавши зусилля кількох хороших водіїв та JAVA-розробників.

Науковці не залучені, провайдери техніки, постачальники засобів виробництва, університети, переробники, уряд також майже не залучені. Лобова конкуренція в сучасному світі більше не працює. Натомість коопетиція (від англ. «coopetition») може бути рішенням. Розвиток спеціалізованих кластерів повинен бути пріоритетним для України, враховуючи наші регіональні особливості. У кластерній філософії ми говоримо про triple helix (наука, бізнес, уряд), але для розвитку агропродовольчих інновацій в Україні потрібне залучення ще ширшого кола членів екосистеми.

Імовірно, для лідерства в цих процесах повинна бути створена нова інтегруюча організація, але для початку наші ключові стейкхолдери повинні зрозуміти – їх інноваційний успіх у майбутніх періодах великою мірою залежить від здатності об’єднувати, співпрацювати та залучати.