Кабмин хочет лишить нас статистики. Это дерегуляция или диверсия?

Міністр Кабінету міністрів Дмитро Дубілет оголосив, що вони планують скасувати біля 40 статистичних форм з формулюванням "не збирати інформацію, яка не використовується для прийняття управлінських рішень". 

У мене постає кілька питань з цього приводу, як до збору статистики, так і до якості управлінських рішень. 

1. Згідно з законом про статистику, органом, який формує державну політику в сфері статистики, є Держстат. Так, Держстат підпорядкований Кабміну, але саме Держстат відповідає за ініціювання або скасування форм, тому що саме він займається збором і аналізом даних. Чому ми не бачимо ЖОДНОЇ комунікації від Держстату з цього приводу? Чому Кабмін виконує невластиві функції? Чи ще спроможний Держстат сам творити політику?

2. Друге питання дуже пов'язане з першим. Хто є бенефіціаром послуг, що їх надає Держстат? Чому Держстат працює виключно на Кабмін, фактично забувши і про науковців, і про громадські організації, і про дослідницькі центри? 

В Держстаті, очевидно, недостатньо ані внутрішніх ресурсів, ані експертизи, щоб аналізувати всі дані, які вони збирають. 

Задачі Камбіну (ті самі "управлінські рішення") теж є досить специфічні. Проте запит на дані Держстату давно формується не лише зі сторони Кабміну, а й зі сторони інших організацій. 

Позбавляти інших користувачів статистики важливих статистичних даних - як мінімум, тупо і недалекоглядно. Чи розуміє Держстат, хто є споживачами послуг, вже оплачених нашими податками?

3. Політика Держстату - не видавати абсолютно жодні мікродані (деперсоніфіковані дані на рівні підприємств або індивідуумів) абсолютно нікому. Звичайно, в "Стратегії розвитку Держстату на 2020 рік" зафіксовано намір "зробити окремі набори мікроданих доступними для зовнішньої аудиторії", проте майже жодних конкретних кроків не приймається, а про самі ці наміри Держстат офіційно чи неофіційно заявляє протягом останніх 15 років. 

У Держстату є досить хибне розуміння європейських норм поширення даних, і тому реальних даних для роботи немає. Навіть ті форми, які нещодавно стали доступними, як, наприклад, обстеження домогосподарств, виявились дуже сильно урізаними (надається десь приблизно 10% даних). 

Створення «секретних кімнат», «кодексу честі науковців, які мають доступ до індивідуальних даних», взагалі політики роботи з індивідуальними даними, як це вже кілька десятиліть працює в США, Франції, скандинавських країнах, так і не увійшли до кола пріоритетних завдань політики у галузі статистики. Коли світ переходить до використання більш детальних даних (наприклад, існують набори даних, які поєднують детальну статистику підприємств з дуже детальною статистикою працівників, щоб точніше вивчати фактори, що впливають на розмір компенсації, і що дуже б було доречно зробити у нас перед тим, як визначати розмір компенсації держслужбовцям категорії «А»), Державна служба статистики України дуже повільно і помітно неохоче видає дуже обмежені набори, в яких критично мало інформації. 

Чи є в плані розвитку політики в галузі статистики створення подібних кімнат в Україні? 

4. Яка інформація міститься в формах, які пропонується скасувати? 

Наприклад, 1П-НПП містить інформацію про детальний випуск промислової продукції в фізичних одиницях. З цієї форми ми знаємо, чи є у нас промисловий спад чи зростання, яку частку ринку займає кожне підприємство, яка структура виробництва, що з того, що виробляється, потім експортується (форма розроблена таким чином, що можна зіставити класифікатори продукції і класифікатори ЗЕД). Дані з цієї форми можна використати для оцінки продуктивності галузей, в антимонопольній політиці, для оцінки ефективності державних політик. Сучасна економічна література, навпаки, намагається використати дані щодо виробництва саме товарів, тому що вартісні значення, доступні з інших статистичних форм, особливо для країн з високою інфляцією і жвавими процесами реструктуризації, не є достатніми. 

З іншого боку, в Україні майже немає людей, які б оцінювали виробничу функцію, продуктивність та навіть індекси Херфіндаля-Хіршмана. Тому справді, ці дані не використовуються, але більше внаслідок обмеженого доступу, ніж тому, що непотрібні в принципі. 

Форма 4-МТП потрібна для тих, хто відслідковує ринок паливно-мастильних матеріалів. Знову таки: конкуренція, обсяг ринку, оцінка запасів, побудова і прогнозування функції попиту, оцінка еластичності заміщення між різними видами палива, реальні перспективи розвитку електротранспорту – ось  мінімальний набір питань, на які допомагають відповідати дані цієї форми. 

Форма 1-ціни використовується для розрахунку інфляційних очікувань, як один з важливих компонентів. Навіть в тому вигляді, в якому вона є, Держстат досить точно розраховує індекси споживчих цін. 

Колеги, які працюють з іншими формами, могли б додати, чому саме вони потрібні, але сподіваюсь, що картина більш-менш зрозуміла. 

Очевидно, якщо інформація, що міститься у статистичних формах, вже є в інших звітах, що їх подають підприємства і організації або до інших міністерств, або до ДПС, то їх можна і потрібно скасовувати. Звичайно, що це вимагатиме від інших відомств також відкривати свої дані, що у випадку, наприклад, ДПС взагалі щось з області фантастики. 

Проте є форми з унікальними даними, які слід не лише залишати, а й вдосконалювати збір інформації через введення електронних кабінетів користувачів і інтеграції з інформаційними системами підприємств. Деякі форми можна збирати раз на рік, або навіть на три роки, проте скасування їх буде дуже великою помилкою. 

Не можна підходити до збору статистичної інформації настільки однобоко і непрофесійно. Це не дерегуляція. 

Відкритість Держстату, врегулювання доступу до даних з боку наукової і дослідницької спільноти допоможе знайти відповіді на набагато ширше коло питань, які будуть допомагати приймати «управлінські рішення». Це непростий шлях, що вимагає дуже серйозної експертизи в статистиці, економетриці і математиці. 

Проте, якщо його почати із скасування форм для збору дуже важливої інформації, через три роки якість управлінських рішень буде ще гірша, ніж зараз.