Как депутаты хотят уничтожить конкуренцию в ProZorro и вызвать торговую войну

26 червня у відкритому доступі з’явився текст зареєстрованого законопроєкту №3739 "Про внесення змін до Закону України "Про публічні закупівлі" щодо створення передумов для сталого розвитку та модернізації вітчизняної промисловості". 

Документом пропонується тимчасово, на десять років, встановити, що учасники тендерів можуть закуповувати лише ті товари в галузі машинобудування, які мають певний відсоток виробництва в Україні (так званий "критерій локалізації").

Тобто учасники закупівель не зможуть пропонувати повністю іноземні товари, або товари, частка іноземного виробництва у яких становить більше визначеного рівня.

Читайте також - Камбек "Купуй українське": три міфи про шкоду імпорту для українських виробників

Це, зокрема, автобуси, тролейбуси, трамваї, автомобілі швидкої допомоги, пожежні автомобілі, самоскиди, підмітально-прибиральні машини, сміттєвози, локомотиви, вагони та інша техніка. Більше того, українські міста більше не зможуть закуповувати іноземний пасажирський транспорт, який вже був у користуванні.

У прикінцевих та перехідних положеннях законопроєкту вказано, скільки відсотків "українськості" повинно бути у товарі, який збираються купити: від 25% у вантажівках, сміттєвозах, самоскидах  до 40% у трансформаторах, конденсаторах тощо. А з 2024 року цей показник збільшиться до 40% і 55% відповідно. 

У пояснювальній записці депутати посилаються на критичне становище машинобудівної галузі України через економічну кризу, окупацію Донбасу і навіть епідемію СOVID-19.

Примітно, що однією з причин потреби введення "критерія локалізації", автори документу вказують складність переорієнтації виробництва й експортних поставок на ринки високорозвинених країн через високий рівень конкуренції та торгового захисту. Тобто фактично підтверджують низьку конкурентоспроможність наших товарів, проте хочуть змусити компанії закуповувати саме їх.

Читайте також - Ініціатива влади зламати роботу ProZorro - нова дорога для корупційних схем

Наводять приклад Узбекистану, де ще у 2000 році було започатковано виконання проектів у рамках комплексної Програми з локалізації виробництва кінцевої продукції на умовах залучення іноземних інвестицій та створення спільних підприємств зі світовими технологічними лідерами — MAN, CLASS і Lemken, Toshiba, Candy, LG, Samsung, ZTE. Ймовірно, автори законопроєкту натякають, що , у разі його прийняття, великі  іноземні компанії одразу кинуться відкривати в Україні свої виробничі цехи.

Однак незрозуміло, чому ціллю усунення слабкої конкурентоспроможності українських товарів, депутати обрали саме введення дискримінаційних умов на ринку публічних закупівель, а не, приміром, вирішення проблем з доступним кредитуванням для машинобудівників, корупцією у судах і правоохоронних органах, боротьбу з рейдерством, усуненням впливу олігархів.

Адже у першу чергу саме з цих причин іноземні виробники не поспішають відкривати свої виробничі потужності в Україні, а інвестори — залучати кошти в українське виробництво. Тому "критерій локалізації" є нічим іншим, як  адміністративним бар’єром для вільної конкуренції. Під світлими намірами захисту вітчизняних виробників влада просто закриває доступ до українського ринку публічних закупівель товарам іноземного виробництва.

Як свідчить практика, обмеження конкуренції і гра держави у протекціонізм завжди призводять до зростання ціни на товари, роботи, послуги. Більше того, вітчизняні виробники, не відчуваючи іноземної конкуренції, можуть вступати у антиконкурентні домовленості між собою з метою "продати подорожче". Для прикладу варто лише загадати захмарні ціни на українському ринку авіаперевезень кількарічної давнини.

Очевидно, автори законопроєкту також забули, що законодавство про захист економічної конкуренції (див. розділ 15 закону №2210-ІІІ "Про захист економічної конкуренції",) забороняє органам влади ухвалювати будь-які нормативні акти, які обмежують чи можуть обмежити конкуренцію, надавати окремим суб’єктам господарювання пільги чи інші переваги, які ставлять їх у привілейоване становище.

Законопроєкт №3739 став законодавчим продовженням ініціативи Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України. Воно запропонувало встановити обов’язкову наявність не менше 35% українських компонентів у товарі, щоб його можна було пропонувати для закупівель. Цей підхід Міністерства був розкритикований громадськими активістами та експертами у сфері публічних закупівель як такий, що усуває вільну конкуренцію та спричиняє "відкат" закупівельної реформи.

Такі антиконкурентні пропозиції  влади суперечать обов’язкам України як в рамках Угоди про асоціацію з ЄС, так і Угоди про Державні закупівлі в межах Світової організації торгівлі.

Адже переваги будь-яким виробникам товарів недопустимі. Українські та іноземні виробники повинні мати рівні права під час закупівель. Можна очікувати, що у разі ухвалення законопроєкту, симетрична, а може й більш потужна відповідь іноземних ринків для українських товарів не забариться.

Насамкінець, виникає логічне запитання: якщо закрити ринок закупівель для іноземних товарів, чи це збільшить світову конкурентоспроможність українських товарів? Звісно, ні. Адже вітчизняні  виробники більше не матимуть стимулів aні покращувати якісні показники своїх товарів, aні застосовувати новітні та енергозберігаючі технології.

Ми вже мали ситуації, коли український товар під час закупівель коштував так само, або навіть дорожче, ніж іноземний. Причин кілька: національний виробник не платить митні збори, не витрачає кошти на транспортування/страхування товару:, та й робоча сила у нас набагато дешевша. Можливо, відповідь у банальному бажанні наших "бізнесменів" отримувати надприбутки, не дивлячись на сумнівну якість своїх товарів?