Ни к селу ни к городу, или Как Минэкономики подставило Гончарука

Дива не сталося: Міністерство економіки дало прогноз економічного зростання, який, навіть в оптимістичному сценарії, не дотягує до планів Кабміну, раніше озвучених Олексієм Гончаруком.

Я розцінюю це як саботаж. Чому?

- Мінекономіки підставило керівника уряду, який на початку вересня озвучив більш оптимістичні плани економічного зростання. Тепер же виглядає, що голова уряду не тримає своє слово. Ба більше, це створює певні підстави для розмов про те, що ніхто навіть близько не збирається виконувати програму діяльності уряду, що була підтримана Радою зовсім нещодавно. Підстави, щоб говорити про те, що Рада прийняла нікчемний документ.

- Вони не змогли побудувати оптимістичні плани навіть у себе в голові. На словах розповідаючи, що річне зростання економіки на 7% у найближчий час є цілком досяжним, вони просто полінилися це продемонструвати на цифрах. Чи просто не змогли вийти за рамки своїх моделей прогнозування, змінити свої підходи. Нові прогнози вимагають нових підходів, а не розповідей про те, чому плани уряду є нереальними.

- Нарешті, вони вкрали у нас мрію про світліше майбутнє. Мрію розміром у 200 млрд грн.

В чому саме саботаж?

Міністерство економіки нарешті оприлюднило свій оновлений проноз зростання української економіки.

Власне, прогнози там два.

Один "реалістичний" і прикладний, що виходить із наших невтішних реалій, на основі якого уряд прогнозуватиме бюджет на 2020 рік, і який уряд буде захищати перед нашими західними фінансовими партнерами. Такий прогноз має бути достатньо консервативним, щоб у його реалістичність повірили усі, хто хоч трохи знається на цифрах.

Інший – не прикладний, тобто на його основі ніхто всерйоз не будує планів. Просто такий собі прогноз-мрія.

У нього можна було б закласти найсміливіші очікування та припущення. І очевидно, що варто було би закласти ті прогнози, про які багато говорив голова уряду з перших днів. А саме, зростання реального ВВП "не менше" 5% у 2020 та "не менше" 7% у подальші роки.

З реалістичним прогнозом - усе зрозуміло (так, до нього є питання, бо він в деяких місцях виглядає менш оптимістичним, ніж прогноз на 2020 попереднього уряду, - що не зовсім вкладається в голові. Але він виглядає реальним з багатьох сторін).

Оптимістичний же прогноз – це біда. Міністерство спрогнозувало помітно нижчі темпи реального економічного зростання на 2020-2022 роки, ніж про то раніше говорили в уряді:

Прогнози реального ВВП на 2020-2022 рр.

Іншими словами, в міністерстві просто оприлюднили результати своїх супер-розрахунків якогось оптимістичного сценарію, який одночасно є (а) все одно нереалістичним, (б) недостатньо оптимістичним, і тому (в) політично шкідливим. Недо-зростання в оптимістичному прогнозі Мінекономіки виглядає незначним: місцями усього кілька десятих процентного пункту на рік, порівняно з «планами Гончарука".

Але за три роки ця нестача вже перевищує номінальних 200 млрд грн. Іншими словами, розмір саботажу в прогнозі – мега-особливо великий.

Чи могло би бути інакше?

Замість того, щоб сісти і подумати, за яких умов і припущень можна досягти раніше озвучених планів економічного зростання, у міністерстві "просто зробили свою роботу". Мабуть академічно довершену роботу, яка, імовірно, гуртувалася на найкращому застосуванні методу наукової індукції. Але індукція підходить лише для базового сценарію. Для оптимістичного сценарію, за умови що його вже було озвучено головним урядовцем, варто було би застосовувати інший підхід - абдукцію.

Звичайно, простіше «прогнати» свої комфортні моделі і вийти на якийсь результат (навіть якщо він «ні в тин ні в ворота»), аніж викласти великий список умов і подій, які уможливлюють раніше заявлені оптимістичні темпи економічного зростання. Саме прагнення до тих умов і подій (якими важко досяжними вони би не виглядали) могло би стати справжнім планом дій уряду та й усієї влади.

А так – маємо:

- міністерство економіки as usual - яке видає непотрібні прогнози;

- уряд as usual - який не відповідає за очікування керівника;

- і тоді матимемо - економіку as usual - яка ні до чого прекрасного не прагне і не прийде.