Почему импортозамещение и защита национального производителя не работают?
Імпортозаміщення – це політика державного регулювання, коли імпорт штучно стає дорожчим. Наприклад, вводяться додаткові податки на імпорт, надаються цінові преференції національним виробникам, або забороняється державним підприємствам купувати імпортні товари.
В Україні, в останні роки стала популярною ідея створення цінових преференцій для національних компанії при продажі товарів державним підприємствам. У Верховній Раді минулого скликання – це був законопроект "купуй українське". В діючій Раді – це законопроект про "локалізацію".
Причини імпортозаміщення – політичні. Від імпортозаміщення виграють конкретні підприємства, а програє вся економіка в цілому (про це нижче). Є конкретні підприємства яким вигідно зменшення конкуренції від імпортних товарів та послуг.
Власники, менеджмент та співробітники цих підприємств створюють політичний капітал для політики імпортозаміщення. Конкретні депутати, експерти та лобісти можуть повністю побудувати кар’єри на ідеї імпортозаміщення.
Хто програє від імпортозаміщення?
Звичайно, покупці товарів та послуг. Ті державні підприємства, які будуть обмежені в своєму виборі товарів та послуг через державне регулювання. Вони будуть сплачувати або більшу ціну, або отримувати меншу якість. Дійсно, якби у національних виробників була менша ціна і вища якість, то політика імпортозаміщення не була б потрібна.
Але також через політику імпортозаміщення страждають експортери. Це відбувається через валютний канал на макроекономічному рівні. Імпортозаміщення призводить до зменшення попиту на валюту. Це посилює курс гривні. І означає, що продукція експортерів стає дорожчою на світових ринках і що вони отримують менше прибутків.
Тобто політика імпортозаміщення перерозподіляє прибутки і доходи від експортерів до компаній які поставляють товари на місцевий ринок і конкурують з імпортерами.
Але це погано. Тому що експортери конкурують, зазвичай, в річних ринкових умовах, або навпаки в умовах трохи передвзятих, коли інші держави захищають своїх виробників. Тобто, експортери супер конкурентоспроможні на світовому ринку. А українські підприємства, яких захищає політика імпортозаміщення, не є конкурентними (як ми це обговорили вище).
З цього висновок: політика імпортозаміщення захищає неефективні компанії і шкодить конкурентоспроможним компаніям. Звичайно, захист відбувається для кількох конкретних компаній (досить часто внутрішні монополісти). А шкода розпорошена – всім експортерам потроху. Тому політично інтереси компаній за імпортозаміщення представлені значно краще ніж інтереси компаній, яким імпортозаміщення завдає шкоди.
Є винятки, коли імпортозаміщення має сенс. Це стосується стратегічних галузей чи товарів. Там, де держава хоче бути незалежною від світових ринків і іноземних постачальників.
Також є інші, кращі механізми підтримки національного виробника ніж імпортозаміщення. Мета підтримки національного виробника – це покращити його конкурентоспроможність, провести модернізацію і створити більше робочих місць, а не просто збільшити прибутки власників цих підприємств. Тому тут більш доречні і ефективніші прямі програми державного фінансування для модернізації підприємств.