Секрет (не) успеха. Почему олигархи Ахметов и Пинчук "стоят" меньше, чем их оценил Forbes
Можна скільки завгодно вважати себе господарями життя і крутими олігархами. Але статистика невблаганна. У 2010-2011 році, на піку української олігократії, коли українські бізнесмени котувалися на рівні відомих американських підприємців Джеффа Безоса та Джорджа Сороса і були в світовому ТОП-50, двоє молодих ірландських хлопців створили платіжну систему Stripe.
Минуло 10 років. Так сталося, що новий рейтинг Forbes та черговий раунд залучення інвестицій в Stripe співпали по часу. Forbes показав найвище місце у українського бізнесмена Ріната Ахметова. Але лише в четвертій сотні і без будь-яких надій на повернення у вищу лігу світових багатіїв (з розміром особистого статку в $7,6 млрд, Ахметов зайняв 327 місце. У рейтингу-2020, він займав 875 місце).
Натомість Stripe показав оцінку компанії в $95 млрд. Це робить її самою вартісною приватною компанією в історії Силіконової долини. Для прикладу, Facebook перед виходом на IPO, оцінювався лише в $80 млрд.
Stripe створили з нуля. Лише розум, новаторство та відкрита конкуренція. За той же час практично жоден з "великих" українських бізнесменів не створив нічого видатного. Принаймні того рівня, щоб можна було здивувати світ. Чи варто шукати інший аргумент про тупиковість, ущербність та токсичність бізнес підходів наших олігархів?
Практика "ні собі, ні людям, але головне, щоб в мене було більше", гарантовано породжує бідність. І не лише держави, але й тих, хто вважає себе її реальним бенефіціаром.
Активи Ахметова
Якщо подивитися на оцінку активів Ахметова, то вона не втішна. І це питання не до нього одного, а загалом до всіх українських учасників списку Forbes. Просто на масштабі найбагатших українців, це найкраще видно.
Сумарно український Forbes оцінив вартість активів СКМ Ахметова в $7,6 млрд. Коротко пройдуся по кожному з них.
ДТЕК – $2,1 млрд
Оцінка холдингу залежить від того продаємо ми, чи купуємо. Якщо купуємо, то розклад по напрямам виглядає наступним чином.
Компанія ДТЕК Енерго навесні 2020-го об’явила технічний дефолт, не виплатила $50 млн по відсоткам і провела реструктуризацію. При цьому борги майбутніх періодів – біля $2 млрд, а перспектив у вугільної генерації немає жодних.
ДТЕК Нафтогаз – прибуткова компанія з видобутком 1,7 млрд метрів кубічних газу щороку, але має борги на $425 млн, які значно перебільшують річний дохід. Це ускладнює отримання значних дивідендів від цього напряму на фоні низьких цін на газ.
ДТЕК Мережі та ДТЕК ВДЕ – прибуткові компанії, але їх доходи напряму залежать від державного регулювання.
Іншими словами, весь холдинг для стороннього покупця коштує $0, бо має значні борги і потребує постійної сприятливої регуляторної політики. А останнє можливе лише за умови своєї групи депутатів, прем’єра або президента, що є недоступним для зовнішнього інвестора.
Метінвест – $3,3 млрд
Прибуткова, досить добре структурована компанія з річним доходом більше $10 млрд. Не зважаючи на наявність великої кількості металургійних заводів, основу бізнесу складають гірничо-збагачувальні комбінати. Видобуток корисних копалин забезпечує 60% EBITDA і практично весь прибуток, який до оподаткування в 2020 році склав $626 млн.
Такий перекіс робить привабливість активу напряму залежним від розміру ренти на руду. Бо рано чи пізно хтось задасть питання, чому всі українські ГЗК мали офіційний прибуток 40 млрд грн в 2019 році, а сплатили ренти лише на 3,3 млрд грн. І пропорції в 2020 році, не зважаючи на новий закон, глобально не змінились. При цьому, оскільки руда є викопним ресурсом, то пропорції між державою та власником щодо розподілення прибутку мало б бути 50% на 50%, а не 30% на 70% як зараз.
Іронія долі полягає в тому, що нинішня оцінка Метінвесту в $4,4 млрд, з урахуванням долі Вадима Новинського, все одно – на 10% менша вартості лише однієї Криворіжсталі. А цей комбінат в рази менший нинішньої металургійної імперії.
Звісно, ціна 2005 року, заплачена індусами за український актив, була безпрецедентно високою. Але це ще раз підкреслює, що за 16 років СКМ Ахметова так і не зміг створити з гірничо-металургійної компанії Метінвест по-справжньому вартісний актив. І тут варто дискутувати не з автором цієї колонки, а з цифрами, які кажуть самі за себе.
Навіть поправка на борги Метінвесту та втрату активів в ОРДЛО, що робить потенційну вартість компанії вище, суттєво не зменшує гостроту заданого вище питання. А огляд інших активів СКМ лише підтверджує негативну тенденцію – незворотне падіння їх вартості в порівнянні зі світовими аналогами.
Пінчук – до пари
Що стосується другого по багатству українця – Віктора Пінчука, то оцінка його статків лише на перший погляд збільшилася з $1,4 до $2,5 млрд. Це все умовні цифри. Бо закордонна нерухомість, яка оцінюється в $800 млн, не генерує значних щорічних доходів. Скоріше, навіть навпаки, – потребує постійних дотацій.
Інтерпайп, з оцінкою в $500 млн, також нещодавно перебував у дефолті, у 2017-му він не зміг розплатися по єврооблігаціям на $200 млн. А його прибутковість значно залежить від доступу на російський ринок.
Покупця на цю компанію не можуть знайти вже декілька років. Іншими словами, вона також не генерує значних доходів. І лише $700 млн грошових коштів можна вважати по справжньому вартісним активом. Але це залишки від минулої імперії, а не те, що буде народжувати нові гроші в майбутньому.
Загалом всю цю колонку можна було звести до однієї однієї тези – деолігархізація України – не розправа над великим бізнесом. Це необхідна умова зародження та накопичення справжнього доброту.
Добробуту, який би засновувався не на підході "гроші тут та зараз", а створенні капіталізації або збільшенню вартості бізнесу у майбутньому. Бо підходи, які сповідував та продовжує сповідувати великий, або як його ще називають, олігархічний бізнес, токсичні. І, як наслідок, тягнуть всю країну в минуле, породжуючи безвихідь та бідність. І не лише для самих олігархів, а й для України загалом.
І чим скоріше буде відмова від цих давно не дієвих практик, тим скоріше виграють всі українці без виключення.