Когда политики начнут думать о реформе агросферы ради реформы, а не кресел и должностей
Простора зала для великих нарад місць на 500 в одній із областей України. Радянська архітектура і напіврадянський дух майже гармонійно поєднується із українською символікою.
Зала напівпорожня – як не як, не офіціоз. "Приїхали експерти з Києва, треба послухати", – мабуть так запрошували на цю "нараду". Народ збився в групи – хто по районах, хто по ОТГ, а хто по класовій орієнтації. Адміністративна реформа на марші, нічого не поробиш.
Експерти тоді приїхали розповідати про Державний аграрний реєстр (ДАР), який запускається в пілотному режимі. Той самий, по якому на минулому тижні проголосований в першому читанні Верховною Радою законопроєкт №3295.
Поміж питаннями, навіщо той ринок землі, і чи буде дотація на голову, звучали і фахові по темі. Наприклад, які правові підстави для функціонування Аграрного реєстру. І тоді (а було це на початку 2020 року), і зараз, ДАР працює в пілотному режимі і з обмеженим функціоналом.
Так буває з реформами в Україні. Єдине вікно на митниці спочатку було експериментом, лише потім набуло законодавчого статусу, як власне і статусу однієї з найбільш успішних реформ в системі, пов’язаній з митним оформленням.
Ми переживали, що сільська місцевість – це не про ІТ-технології, що фермерам важко буде завести e-mail або запам’ятати пароль. Насправді, комп’ютерна грамотність на селі не на досить високому рівні, але це не головне.
Головне – це довіра. Довіра, якої бракує. Це також майже безнадійна тужлива віра в те, що держава колись спроможеться зробити зручний і сучасний сервіс для фермера.
Коли інформація про нові програми держпідтримки (або зміни до них) надходитиме на e-mail або в месенджері. Коли можна буде подати заявку на ту чи іншу програму одним кліком, а не їздити в новий районний центр за десятки (а подекуди і сотні) кілометрів. Коли держава не вимагатиме документів, які і без цього є в державних реєстрах, і які можуть (а я вірю – і будуть) автоматично підтягуватись до профілю фермера в ДАРі.
Коли можна проводити оцінку ефективності державної підтримки через автоматичний аналіз інформації із реєстру, а не обмежуватись функцією "sum" в Excel, як завжди. Коли інформація про використання коштів платників податків буде публічною для платників податків. Коли аграрний реєстр дасть можливість автоматично подавати заявки на отримання дозвільних документів і процедур, знову ж таки, без безглуздого надання завірених копій документів та інформації, яка і так є у держави. Наприклад, завірити цифровим підписом договір оренди і надіслати його на реєстрацію.
І багато інших "коли", які поки що недосяжні для українського фермера, через реформи в стилі "крок вперед – два кроки назад".
Навіть трішки сумно, коли аграрна політика зводиться до питання "ліквідовувати - не ліквідовувати" або "відновлювати – не відновлювати". Ця дискусія для людей, які мислять категоріями крісел або посад.
"Коли" для агровиробника – це законопроєкт №3295, прийнятий в другому читанні. Це не гарантія (багато треба буде зробити на підзаконному рівні), але це шанс.
Хочеться вірити, що ми його не змарнуємо.