Земля в одни руки: Как не "похоронить" средний класс фермеров

Встановлення лімітів на максимальну площу земель, яка може бути у одного власника, - один з видів обмежень, які пропонується встановити при запровадженні ринку землі в Україні. Його мета - не допустити заволодіння обмеженим земельним ресурсом однією особою.

Разом з тим, важливо усвідомлювати, що кожне обмеження на ринку землі негативно впливатиме на ціну, конкуренцію, а також породжуватиме корупцію та схеми обходу цих обмежень. 

Наразі, здебільшого обговорюються два основні види обмежень по концентрації:

- Лімітована площа у власності однієї особи або обмеження у відсотках від всіх с/г земель на певній території. Цей варіант пропонує встановити сталий ліміт на рівні 200, 500, 3000 га тощо.

- У другому варіанті зазвичай використовують підхід антимонопольного законодавства, що визначає монопольне становище як понад 35% на певному ринку, з певним пристосуванням до особливостей земельного ринку. Зокрема, використовують диференціацію частки в залежності від територіальної одиниці. Наприклад: до 35% с/г земель ОТГ, до 20% в рамках району, до 10% в області та до 1% на всю Україну.

Запровадження другого підходу реалізувати наразі складно з декількох причин. По-перше, більшість адміністративно-територіальних одиниць не мають погоджених і чітко затверджених меж. Відповідно, виникають складнощі із встановленням точної площі с/г земель на даній території. По-друге, в рамках реформи децентралізації, Україну чекає зміна адміністративно-територіального устрою, зокрема внесення в Конституцію об’єднаних територіальних громад, а також можливо зміни підходів до формування районів та областей.

(президент Володимир Зеленський прогнозує запуск ринку землі в Україні в 2020 році. Подробиці тут)

Таким чином, найбільш імовірно, що буде використаний перший підхід. Але консенсусу щодо того, який ліміт на максимальну площу у власності є оптимальним для сучасного аграрного ринку, поки не знайдено.

Оптимальною може вважатися та цифра, яка забезпечуватиме інтереси більшості зацікавлених осіб: аграріїв, пайовиків, держави.

Якщо ліміт буде занадто малий, це зменшить конкуренцію та ціну, відповідно ті, хто вирішить продати землю, недоотримають кошти.

Держава зіткнеться з поширенням тіньових схем, а, відповідно, і непрозорістю земельних відносин. Аграрії, в свою чергу, відчують дисбаланс в конкуренції, оскільки ті, хто хочуть працювати прозоро та мають прозору фінансову звітність, не зможуть конкурувати в купівлі землі з тими, хто готовий вдаватися до обходу обмежень шляхом схем.

(Одна з можливих моделей відкриття ринку землі в Україні, яку нині обговорюють, - двоетапний запуск. Чи вирішить такий підхід земельну проблему, читайте тут) 

З іншого боку, встановлення занадто ліберальних умов ринку землі, не влаштовує суспільство та представників влади.

Якщо виходити з даних державної статистики за 2017 рік, то понад 95% с/г підприємств, у користуванні яких є с/г землі, мають площу до 3 000 га. Підприємства з площею декілька тисяч гектар мають перспективу стати стійким середнім класом аграрних підприємств в Україні. З одного боку, за сучасного розвитку технологій, у фермера є можливість ефективно оброблювати таку площу, з іншого боку, грошові обороти підприємств з такою площею роблять їх цікавими для банків та інвестицій, а також з’являється економічна доцільність здійснювати експорт самостійно.

Останнє дослідження УКАБ демонструє, що зростає площа саме середнього сегменту господарств, а найбільші компанії дещо зменшують свій земельний банк. Іншою перевагою такого ліміту є зменшення використання тіньових схем, адже підприємства намагатимуться в першу чергу придбати ті землі, які наразі орендують. Відповідно, 95% підприємств зможе задовольнити свій попит повністю, не вдаючись до квазілегальних механізмів купівлі землі.

Тому, якщо і встановлювати ліміт на максимальну площу землі у власності при запровадженні ринку землі, доцільно це робити на рівні 3 000 га, а не 200 га.

(скільки коштує земля в Україні? Відповідь тут) 

Якщо ж говорити про великі підприємства та агрохолдинги, то навіть після відкриття ринку землі, основою земельного банку таких підприємств все одно залишаться орендовані землі. Цьому причиною багато факторів. Зокрема, інші законодавчі обмеження на ринку землі, необхідність залучення колосального обсягу фінансів, ризиковість ведення бізнесу в Україні, величезна парцеляція земель.

Також варто враховувати, що більшість селян все ж не готові продавати свої земельні ділянки, в тому числі розуміючи, що після запровадження ринку землі, зросте також і розмір орендної плати. Чим ліберальнішими будуть умови на ринку, тим більшим буде зростання і навпаки.