20 грудня Україна та Росії після багаточисельної серії невдалих переговорів підписали протокол домовленостей про продовження транзиту російського газу через Україну до країн Європейського союзу. Хоча підписання договору сторонами ще не відбулося, узгодження основних позицій в Берліні та Мінську запобігло початку чергової україно-російської газової війни: 1 січня 2020 року закінчується 10-річний договір про транзит російського газу.

Зважаючи на невдалі як і тристоронні, включно з представниками Європейської Комісії, так і двосторонні переговори, керівництво НАК Нафтогаз та Міністерства екології та енергетики наповнювало вітчизняні сховища та готувалося до чергової "холодної війни". Тим не менш, доля транзиту вже вирішена – чому все-таки Києву вдалося отримати транзит, які обов’язки взяли на себе сторони та найголовніше, які уроки треба винести Україні?

Не треба забувати, що переговори Банкової з Кремлем залежать безпосередньо від справ на інших "газових фронтах", у першу чергу від долі "Турецького потоку" та "Північного потоку-2", які дозволяли б РФ замістити транзит в 90 млрд. км3 у 2019 році, рекордний з 2012 року, по українській ГТС. Якщо у випадку "Турецького потоку" все, попри відмову Болгарії долучатися до проєкту, йшло більш-менш по російському сценарію, то за "Північний потік-2" точилася боротьба між Києвом та Москвою.

Чтобы прочесть этот материал нужно оформить подписку. Перейдите к полной версии страницы.
Статьи, публикуемые в разделе "Мнения", отражают точку зрения автора и могут не совпадать с позицией редакции LIGA.net
газпромтранзит газаконтракт на транзит газу