Новые ставки за аэрообслуживание - привилегия для "Борисполя"?

Міністерство інфраструктури України в липні 2019 року вирішило оновити ставки за аеронавігаційне обслуговування для користувачів повітряного простору на підході та в районі аеродромів (термінальний збір), які не переглядалися з 2009 року. В аеропорту "Бориспіль" було встановлено ставку розміром 210 євро, в інших аеропортах – 411 євро. До цього вона була однаковою. 

Асоціація, що представляє деякі аеропорти, розкритикувала такий підхід міністерства, який ніби створює нерівні умови для конкуренції між аеропортами та надає привілеї окремому аеропорту. Але, давайте спробуємо розібратися, чи насправді це так і як це працює в Європі. 

Аеронавігаційні збори (АНО) – це разова ставка за аеронавігаційне обслуговування повітряних суден, яку сплачують постачальнику послуг аеронавігаційного обслуговування в певній зоні обслуговування. 

Є декілька видів АНО, а саме: 

– на маршруті;
– на підході до аеродрому та в його районі (термінальний збір). 

Так званий термінальний збір складається з кількох складових: на підході та в районі аеродрому (забезпечує диспетчерська вишка на самому аеродромі).

Якщо говорити про підхід до аеродрому, часто його можуть забезпечувати одні і ті ж підрозділи постачальника навігаційних послуг для цілої групи аеропортів. Щодо диспетчерських вишок, то, як правило, кожен аеродром має окремі підрозділи для навігаційного забезпечення польотів у своєму районі. 

Відповідно до даних Украероруху за 2018 рік в аеропорту Бориспіль було здійснено майже 98 000 польотів з 205 000 по Україні (що становить 48% від усіх операцій). 

Відповідно до ратифікованих Україною в 2007 році "Принципів визначення вартісної основи для маршрутних зборів та обчислення одиночних ставок", стандартів та рекомендованої практики Міжнародної організації цивільної авіації і документів Євроконтролю – тарифи мають бути пов’язані з витратами в кожній зоні обслуговування та не бути дискримінаційними. Відповідно до рекомендацій ЄС будь-які однакові тарифи є дискримінаційними, якщо вони не відображають зміни витрат на обслуговування в конкретних зонах обслуговування або коли зміни таких витрат не відображаються у тарифах. Це означає, що коли 48% авіаперевізників "Борисполя" платили однакову АНО за термінальні послуги, в підсумку це призводило до субсидіювання польотів в інші аеропорти інших авіакомпаній. 

Європейський досвід 

Україна обрала курс на Європу і в останні кілька років активно впроваджує європейське регулювання в авіаційній галузі. Також у 2004 році Україна стала повноцінним членом Євроконтролю. 

В Європі на сьогодні діє 38 схем тарифікації в 174 аеропортах. У країнах, де обрали стратегію розвитку авіахабів, здебільшого запроваджені схеми роздільної тарифікації для аеропортів (дві схеми тарифікації має Франція, Італія, Польща і Великобританія; п’ять схем тарифікації діють у Бельгії). Кількість аеропортів на одну тарифну термінальну зону коливається від одного до приблизно 60 аеропортів (у Франції). 

Наприклад, у Польщі АНО нараховується в залежності від зони термінального обслуговування, до якої відноситься аеропорт. Зараз виділено дві: одна – Варшави (аеропорти Шопена і Модлін), друга – інші регіональні аеропорти. 

Нижче зображено порівняння тарифних схем термінального обслуговування в аеропортах України та Польщі.

На сьогодні термінальні збори на обслуговування основних типів літаків у регіональних аеропортах України нижчі, ніж у регіональних аеропортах Польщі. Вартість для аеропорту "Бориспіль" вдвічі вища за найближчого конкурента – аеропорту-хабу Шопена у Варшаві.

Яку модель обрати Україні?

На мою думку, тарифи мають бути конкурентними та недискримінаційними. Тобто тарифи повинні відображати витрати, як того і вимагають директиви ЄС та політика Євроконтролю.

Тож оптимальною для України може бути європейська модель з урахуванням останніх досліджень з цього питання компанії PwC.

Виходячи з цього, можна зробити висновок, що варто мати дві тарифні групи, а саме: групу аеропортів у Києві, ("Бориспіль" та "Жуляни")  і групу регіональних аеропортів (з пасажиропотоком до 75 000 операцій).

Причому, для забезпечення недискримінаційних умов в аеропортах, що входять в умовну групу "Київ", витрати мають відповідати реальним витратам на обслуговування. 

Тобто, за базу тарифної ставки термінального збору для спрощення обрахунку може бути взято витрати на забезпечення підходу, до яких додаються витрати, що виникають у зоні аеродрому (тобто витрати на аеродромну диспетчерську вишку). Схожа модель уже діє в аеропортах Лондона.