Компенсации за сельхозтехнику: реальная поддержка или транжирство

Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України розпочало на початку року активну дискусію із профільними асоціаціями галузі щодо доцільних програм державної підтримки. Одна з найбільш "затребуваних" і озвучених програм - часткова компенсації вартості вітчизняної сільгосптехніки. Проте є достатньо підстав принаймні сумніватись в такій оцінці програми, тим більше, що жодна з асоціації не змогла в задовільний спосіб (на основі статистичних даних) довести корисність такої програми.

Про невдалу історію програми компенсації вартості вітчизняної сільгосптехніки та її основні недоліки дизайну та конфлікт інтересів вже писав неодноразово (дивіться, наприклад, тут). Повторю в цьому дописі лише про конфлікт інтересів та про ефективність використання грошей платників податків.

Програма не стимулює додаткові інвестиції в техніку та обладнання. Причина - провальний дизайн

Це проблема всіх без винятку існуючих програм прямої підтримки (див. більш детально тут, тут , тут і тут).

Провальний, бо субсидія (чи компенсація) ніяк не пов’язана з рішенням виробника інвестувати в техніку/устаткування. За програмою стоїть просте правило – спочатку виробник повинен закупити техніку і сплатити 100% її вартості і вже потім може подати заявку на отримати відшкодування.

Якщо техніка купується із залученням кредиту, то, звичайно, банк не бере до уваги можливість часткового відшкодування (бо ризики фінансування зі сторони держави зависокі). Навіть якщо є вся сума на придбання, то тільки наївний виробник буде розраховувати на підтримку (наприклад, шукати кошти "на стороні" в надії, що потім ці кошти поверне з компенсації).

Зрештою, в обох випадках ми стикаємось із ситуацією, коли інвестиції в техніку та обладнання і так відбулись би, безвідносно до наявності компенсації, а сама компенсація є просто приємним бонусом для виробників. З точки зору ефективності використання грошей платників податків – це абсолютно даремна трата ресурсів, оскільки нічого нового чи додаткового це не створює.

Конфлікт інтересів між аграріями та виробниками сільгосптехніки

Якщо подивитися на статистику купівлі аграріями сільгосптехніки та обладнання (див. рисунок 1 та 2), то неозброєним оком видно, що абсолютна перевага віддається іноземній сільгосптехніці. Таким чином аграрії "голосують" своїми грошима за кращу якість іноземної техніки (яка, певно, і коштує дорожче), що потім відображається в цілому на кращій ефективності виробництва.

Програма ж компенсації вартості сільгосптехніки фактично пропонує аграріям втрачати на ефективності в обмін на можливість отримати компенсацію вартості сільгосптехніки та обладнання. Звичайно, в такому разі кожному підприємству потрібно буде все прорахувати, але концептуально на широкий загал пропонується непослідовна політика, згідно якої українське сільгоспмашинобудування має підніматись за рахунок (меншої продуктивності) аграріїв, - що врешті-решті, потім їм (аграріям) обходиться меншими доходами.

Якщо в Уряді є бажання підтримувати вітчизняне виробництво сільгосптехніки, що абсолютно легітимно та нормально, то потрібно спочатку зрозуміти, в чому основна причина (де є провал ринку, говорячи економічними термінами), і підтримувати його не в збиток інших галузей.

В принципі, далі й аналізувати більше не потрібно було б, оскільки вищенаведені аргументи цілком достатні, щоб відправити цю програму на смітник історії по причині безвідповідального ставлення до грошей платників податків.

Для аграріїв така програма, звичайно, вигідна, якщо зважувати варіанти "нуль компенсацій" і "хтось та й щось і отримає". Тому не дивно, що аграрії підтримують таку програму. Але з точки зору відповідального та ефективного використання грошей платників податків – нічого не створюється додаткового і, відповідно, - це марнотратство.

Проте ні, постійно можна побачити чи почути про "чудодійний" ефект програми. Зокрема на початку січня була проведена зустріч замміністра Мінекономіки з профільними асоціаціями з приводу доцільних програм держпідтримки, де з боку асоціацій доволі голослівно стверджувалось про результативність діяльності програм, в тому числі програми компенсації вартості техніки.

Далі була ще низка зустрічей та дискусій, в результаті яких програма компенсації вартості техніки залишається в обоймі програм підтримки аграріїв і на неї цього року виділять біля 1 млрд грн.

Як приклад голослівності (я би навіть сказав із присмаком маніпулятивності), можна навести аргументи однієї з аграрних асоціацій, які зводяться до тези, що завдяки програмі збільшилась кількість виробників, розширився асортимент і створено тисячі робочих місць.

Звичайно, хотілось би побачити реальні та детальні розрахунки, які дали підставу робити такий висновок. Проте, навіть доволі поверхневе вивчення статистичних даних дає підстави стверджувати зворотне (або відсутність впливу).

Я вже не згадую про колосальну працю, яку потрібно провести для пошуку та оцінки причинно-наслідкових зв’язків між програмою та очікуваними (і неочікуваними) результатами, перш ніж стверджувати про "чудодійний ефект програми".

По-перше, рисунки 1 та 2 красномовно свідчать про спад виробництва вітчизняної сільгосптехніки та устаткування з моменту запровадження програми в 2017 році. Тобто не зрозуміло, яким чином зростання кількості виробників, асортименту та робочих місць співвідноситься із загальним спадом виробництва в цій галузі з моменту дії програми.

По-друге, ці рисунки також свідчать зростання виробництва вітчизняної сільгосптехніки впродовж трьох років  (2015-2017 рр.) і без програми. Тобто виходить цікава картина, виробництво зростає без підтримки, але падає із підтримкою. Якщо не знати деталі програми, можна було б також маніпулятивно стверджувати про негативний вплив програми.

По-третє, динаміка виробництва сільгосптехніки доволі схожа на динаміку машинобудування в цілому і на динаміку імпорту. Це вказує на існування інших, більш вагомих та фундаментальних (макро-масштабу) причин, які притаманні  сектору, і які потрібно достеменно вивчати, перед тим як вибудовувати програму підтримки сектору.

Замість висновку хочу просто повторити, що, з точки зору ефективності використання коштів платників податків, програма відшкодування вартості сільгосптехніки та устаткування (рівно як і всі інші програми прямої держпідтримки сільгоспвиробників) є звичайним марнотратством.

Уряду слід було б просто зі сторони подивитись та ретельно дослідити (з точки зору ефективності державних інвестицій), чого варті всі без винятку існуючі програми прямої підтримки аграріїв.

Консультації з аграріями вкрай важливі, але будувати програми підтримки виключно на основі їх бажання та пропозицій ніяк не можна (принаймні, оскільки вони є тут зацікавленою стороною). Потрібно проводити ретельну роботу над дизайном програм, який би ґрунтувався на реальних наукових фактах та емпіричних даних. 

Альтернатива завжди є і вона може виглядати, наприклад, таким чином, - дивіться тут коротку українську версію і більш розгорнуту англійську.

Рисунок 1. Обсяги імпорту та виробництва сільгосптехніки та устаткування та машинобудування в цілому в Україні

Джерело: власні розрахунки та представлення на основі даних Держстату та UN Comtrade. По імпорту брались товарні позиції за такими кодами HS: 8432, 8433, 8436, 8437, 841931, 842481, 871620

Рисунок 2. Динаміка обсягів імпорту та виробництва сільгосптехніки та устаткування та машинобудування в цілому в Україні

Джерело: власні розрахунки та представлення на основі даних Держстату та UN Comtrade. По імпорту брались товарні позиції за такими кодами HS: 8432, 8433, 8436, 8437, 841931, 842481, 871620