Менше людей, більше ШІ і дорога енергія. Три виклики, які вже сьогодні впливають на майбутнє України

Світ перебудовується під тиском демографічних змін, технологічної революції та боротьби за енергетичну незалежність. Європа щороку втрачає мільйон робочих рук, Китай досягає демографічного піка, а штучний інтелект кардинально змінює бізнес-процеси.

Перед Україною ці глобальні виклики стоять гостріше, ніж перед іншими країнами. Які є способи їх подолати та інтегруватися до спільноти цивілізованих країн?

Відповіді на ці питання спробували дати міністр економіки Олексій Соболєв, співзасновник SoftServe Тарас Кицмей та драматургиня, головна режисерка Театру на Лівому березі Тамара Трунова.

Публікуємо найцікавіше з їх виступів під час Форуму Deloitte "Диригенти змін".

Олексій Соболєв, міністр економіки, довкілля та сільського господарства

Наступні 40 років не будуть схожі на попередні, в яких ми прожили.

З 2016 року, кожного року Європа втрачає мільйон робочих рук, тому що вони просто не народилися 20-30 років тому.

В США зараз демографічне плато [яке буде] до 30 року приблизно. Після чого знову починається зростання на пару відсотків на рік.

Зараз ми проходимо демографічний пік робочої сили в Китаї. І через три роки кожного року в Китаї буде вибувати десь 16 млн робочих рук.

Тобто у 2030-му році буде дуже чітка різниця, коли Китаю аби хоча б не падати, потрібно буде залучати більше людей, швидше урбанізовувати села. А Штати в той час будуть просто зростати, тому що будуть попутні демографічні вітри.

Нам потрібно розуміти, що робити з нашою демографічною ситуацією. Світ перебудовується, і як в цих умовах працюють пенсійні, економічні системи, невідомо. Ми всі будемо адаптуватися.

Мені здається, що світ у майбутньому – це дійсно світ можливостей через те, що він трансформується. І як ми побудуємо альянси, економічну інтеграцію, з ким, з якою швидкістю та ефективністю – залежить від нас.

Для чого [європейська] бюрократія? Щоб уніфікувати ринки. В Європі має існувати дійсно великий, єдиний ринок для того, щоб мати змогу конкурувати з Китаєм і Сполученими Штатами.

Звісно, ми готові всіх захищати. За це вони мають платити нам, нашій армії, яка робить Європу сильнішою.

Також нам потрібно дуже глибоке співробітництво в виробництві зброї. Тому що Європа побачила, що покладатися на Штати у виробництві своєї зброї – це не завжди безпечно.

Нам потрібно мати дуже багато дешевої електроенергії в Європі. Це просто життєва необхідність. І без цього ми як регіон не витримаємо взагалі ніякої конкуренції. Тому що дешева електроенергія, її достатність, прямо корелює з розвитком ВВП і з кращим добробутом нас всіх.

Інноваційність і ефективність дронів, зокрема в собівартості, може сильно допомогти Європі і знизити витрати на оборону. Мати вищий рівень безпеки, що загалом збільшить конкурентоздатність регіону.

Ми намагаємось робити дерегуляцію останні два роки. Іноді важко зловити той момент, який дійсно бізнесу необхідний. Чи якщо його зловив, то він зачіпає таку кількість інших стейкхолдерів, що його дуже складно прибрати.

Вступ у ЄС дасть такі корисні [переваги], як долучення до великого ринку, або значне зниження вартості грошей. Якщо буде спільний монетарний союз, то це – можливість працювати в євро, і позичати в євро. Це гігантський ринок для України, якого в нас взагалі не існує.

Тарас Кицмей, співзасновник SoftServe

Світ буде багатополярним. Це Сполучні Штати, Китай, Індія, ЄС, Велика Британія, можливо, інші країни з’являться.

Я думаю, будуть продовжуватися локальні конфлікти. Але не буде глобальної війни.

Ми будемо жити в епоху дуже швидкого розвитку науки і технологій. Штучний інтелект, біотехнології, енергетичні технології, які будуть крок за кроком розмивати наявні правила гри.

Я думаю, що кожна країна буде боротися за свою енергетичну незалежність, за свого роду продуктову незалежність і цифрову.

Для України на сьогоднішній день вступ в Євросоюз – це є таке архістратегічне завдання. Але вступ в ЄС не вирішує всі питання, які перед нами стоять.

На сьогодні ми маємо дуже складну демографію. Дуже багато людей залишило Україну. І відновити ту економічну незалежність, яку ми хочемо, тільки тими людьми, які залишилися в Україні, буде дуже складно.

Стратегічно наше завдання повинно полягати в тому, щоб повернути людей, які виїхали з України. Чи більшу частину повернути, чи найбільш прогресивних. Але це завдання непросте. Люди завжди повертаються в країну з більшими можливостями, кращими перспективами.

Україна повинна бути свого роду як Дубай №2 з погляду атракції інвесторів. Ми без зовнішніх інвесторів швидку економіку не відбудуємо.

Дубай – гарна країна, там багато нафти. Я знаю багатьох людей, що туди переїхали, але вони не з нафтобізнесу. Тобто вони в Дубай їдуть за чимось іншим. За простотою регуляції, за легкістю роботи. От ми щось таке повинні створити в Україні.

Якщо в Україну вливається один мільйон, то валовий національний продукт збільшиться на 4 млн. Він проходить чотири обороти. І ми повинні заводити мільярди, не оподатковуючи, а оподатковувати наступні три витки мільярдів.

Енергетична незалежність – це насамперед для України відновлювана енергетика.

Нам треба далі розвивати атомну енергетику і теплову як базову. І також інтегруватися, створювати альянси з Європою з погляду енергетичної незалежності.

Штучний інтелект за останні п'ять років перевертає світ. Він повально впливає на все.

Є низка спеціальностей, навіть у нашій індустрії, які зникають. Наприклад, тестувальники.

Штучний інтелект всюди буде впроваджуватися. Кожен бізнес повинен подивитися, як застосовувати штучний інтелект.

Агросектор в Україні дуже сильно розвинений. І є великі шанси чи передумови, що ми будемо кращими в Європі і світі.

Тамара Трунова, головна режисерка Театру на Лівому березі

Як я бачу майбутнє? Якщо фантазувати, галюцинувати, що воно можливе, я бачу нас нарешті дозрілими. Культурно і мистецьки нарешті, вперше за [час] існування, зрілими.

Так історично складається, що ми жодного разу не переросли період young adults, коли у нас вже є характер, але він ще поганий, коли у нас вже є амбіція, але ще недостатньо досвіду, щоб його втілювати в якийсь творчий продукт, який спроможний створити нові світи.

Я думаю, що ми перестанемо бути етнографічною екзотикою, будемо настільки амбітними, щоб не притулятися до чужої історії, нам стане сміливості дійти до нуля і почати українську культуру.

Те, що я бачу за власними спостереженнями з творчого погляду, Європа на нас полює. І ті проєкти, які я мала там, я ні до кого не просилася, на мене виходили самі і запрошували.

Мені не дуже приємно фантазувати про мету запрошення. Можливо, це якась позначка. Ми розуміємо, про що кажуть: у нас була українка. Але тільки в двох країнах це були більш-менш рівні стосунки і рівна розмова і спроба діалогу.

Кожна творча інституція хотіла за мій рахунок реалізувати якийсь інший план. Проштовхнути росіян за спиною в мій проєкт. Хотіли зробити такий проєкт про дружбу чи про можливість дружби в майбутньому.

Ти потрапляєш сам на сам із величезною системою. Наприклад, із Мюнхенською оперою, в якій працює 1300 людей. І ти абсолютно ніким і нічим не підкріплений, тобі нема кому зателефонувати навіть за підтримкою.

Я розумію, що ми трошки впали в інфантильний стан через те, що ми довго переживаємо кризу.

Але треба один одного приводити до тями і намацувати власну мову говоріння про цей світ. І пропонувати ексклюзивний продукт, бо ми люди, перенасичені реальністю. Ми – носії війни. Ми – її свідки і ми – її супротив. І ми чомусь це не віддаємо світу.

Я собі не дозволяю мислити далі, ніж на завтрашній вечір. І це допомагає, бо плани тоді виглядають дуже прикладними. І тоді відповідальність вона дуже очевидна, і результати дуже швидко можна перевірити.

Читайте також: "Ми поставили мудаків на місце". Садовий про Зеленського, сміття і бізнес під час війни