Зріджений газ в Європу замість трубного. Як проходить переорієнтація на LNG

Вперше матеріал було опубліковано в квітні для підписників

Читайте про бізнес без політики на каналі LIGA.Бізнес

Повномасштабне вторгнення в Україну змінило європейський газовий ринок. Раніше ЄС покладався на газ через трубопроводи. Так, 41% всього газового імпорту складали трубопровідні постачання з Росії. У 2023 році вони впали до 8%. Натомість ставка зроблена на збільшення LNG-імпорту. Частка постачання LNG у 2023 році склала 42%, що співставно з часткою трубопровідного газу з Росії до цього.

LNG (Liquefied Natural Gas), або зріджений природний газ (ЗПГ), є природним газом, охолодженим до температури -162 градуси за Цельсієм для простішого зберігання та транспортування. Зріджений газ займає у 600 разів менше об'єму.

В ЄС план REPowerEU передбачає ряд заходів з диверсифікації постачання газу, енергоефективності, розгортання відновлюваних джерел енергії. Одним з ключових елементів плану є повна заміна російського газу до 2027 року. В цьому LNG відіграє ключову роль.

Пошук нових шляхів постачання газу, окрім політичних чинників, викликаний і економічним шоком 2022 року. Понад десятиліття ціни на газ у Європі трималися в межах діапазону €5/MWh-€35/MWh. Для розуміння, в одній тисячі кубічних метрів приблизно 9-9,5 мегават-годин (MWh).

2021 року розпочалося зростання цін на газ, яке досягло піка в 300 €/MWh у 2022 році, або майже 3 тисячі євро за тисячу кубів. Зараз ціни опустилися до передкризового рівня. Російське вторгнення підкреслило залежність Європи від трубопровідного газу.

У грудні 2022 року ЄС ввів обмеження ціни на газ у 180 €/MWh, що має убезпечити від цінових шоків. Щоправда, норми поки не застосовувалися, оскільки ціна залишається нижчою. Не є таке обмеження і санкціями проти газового сектора Росії, на відміну від верхньої ціни в $60 за барель сирої нафти.

Енергетична безпека

Для Європи переорієнтація шляхів імпорту тягне за собою кілька важливих наслідків. По-перше, виникла необхідність у перебудові всієї газової інфраструктури. Це розширення мережі LNG-терміналів, зміна логістичних ланцюжків, відхід від традиційних маршрутів руху газу.

По-друге, Європа стала повноцінним гравцем на міжнародному ринку LNG та змагатиметься за постачання з уже традиційними покупцями в Азії. Позитивний бік – незалежність від одного постачальника. Однак це означатиме коливання цін під впливом конкуренції з боку Азії. Трубопровідний газ виглядає стабільнішим джерелом постачання через складність перенаправлення його іншим покупцям. LNG значно гнучкіший в плані транспортування. Танкери-газовози легко можуть змінити маршрут та потрапити в іншу частину світу.

По-третє, відмова від "легкодоступного" російського газу стимулює подальші енергетичні зміни в Європі. Планується, що до 2030 року частка відновлюваної енергії в ЄС має становити 42,5% від всього споживання.

Окрім цього, зміна каналів постачання спричиняє і перегляд зовнішньої політики. Обсяги трубопровідного газу з країн, окрім Росії, зросли до 50% всього імпорту ЄС – більше, ніж LNG. Тут головними партнерами виступають Норвегія, Північна Африка та Азербайджан.

Політика європейських країн містить також зменшення попиту на природний газ.

Споживання газу в Європі у 2023 році впало до десятирічного мінімуму в 452 мільярди кубічних метрів, на 19% менше, ніж у 2021 році. Найбільше в об’ємах знизили Німеччина (-17,6 млрд кубів), Італія (-14,4 млрд кубів), Велика Британія (-14,2 млрд кубів). Це викликано набуттям чинності нових політик та енергетичних програм. У разі подальшого їх впровадження можливе падіння попиту до менше як 400 мільярдів кубічних метрів до 2030 року.

Падінню споживання, вірогідно, сприяло і економічне сповільнення в 2022 році. Природний газ у Європі використовується трьома секторами: генерацією тепла для домогосподарств, виробництвом електроенергії, індустріальним сектором для виробництва певних видів продукції. Збільшення Францією генерації атомної енергії дозволило зберегти газ для інших секторів. Однак всі три сектори скорочували споживання газу у 2022-2023 роках.

На графіку – споживання природного газу в Європі з 2014 року. Цифри попиту за 2023 рік відрізняються у різних джерелах, однак всюди на десятирічному мінімумі.

На 2022 рік у світі нараховувалося 20 країн-постачальників LNG. Три країни відповідали за виробництво 60% зрідженого газу – Катар (20,3%), Австралія (20,2%), США (19,4%). Покупцями виступали 45 країн.

Перед повномасштабним вторгненням LNG-інфраструктура нерівномірно розподілялася серед країн ЄС. Було 29 терміналів LNG, деякі країни взагалі не мали потужностей, серед них і Німеччина. 37% всіх LNG-потужностей було зосереджено в Іспанії, яка має обмежені трубопровідні зв’язки з іншими країнами ЄС.

Німеччина, одна з найбільших економік Європи, повністю покладалася на трубопровідний газ. Країна імпортувала 55% свого газу з Росії у 2021 році. До кінця 2022 року Німеччина отримувала газ лише через трубопроводи, перші постачання LNG відбулися у січні 2023 року.

На 2024 рік ситуація змінилася. Загалом у країнах Європи, враховуючи Британію, Норвегію та Туреччину, розкинулася мережа з 37 терміналів. У 2022-2023 роках було запущено 8 терміналів та ще 4 розширено. 13 проєктів – в стадії будівництва, є плани щодо розширення інших 4 терміналів.

На графіку – розташування LNG-терміналів у Європі. Значне розширення кількості заплановане у північній частині, зокрема поблизу Німеччини.

Європа додала потужностей LNG на 53,3 мільярда кубічних метрів з початку повномасштабного вторгнення. Введення нових терміналів має додати ще 94 млрд кубів до 2030 року, довівши загальну потужність європейської системи LNG до 405 млрд кубів. Нагадаю, що вся Європа за 2023 рік спожила близько 450 мільярдів кубометрів газу. Для порівняння, Україна за цей самий період – 19,8 мільярда кубічних метрів, а у 2000-ті щороку використовувала близько 70 мільярдів кубометрів.

Найбільшими імпортерами є Франція, Іспанія, Нідерланди та Велика Британія, на які припадає майже 2/3 всього європейського імпорту LNG. У січні 2023 року перші постачання LNG отримала Німеччина. Частка Нідерландів суттєво зросла у 2022 році.

Більшість LNG-терміналів в Європі після 2022 року – це FSRUs (16 проєктів) або розширення існуючих терміналів (11 проєктів)

FSRUs (Floating Storage Regasification Units) являють собою плавучі сховища LNG, оснащені установкою для регазифікації. Перевагами FSRUs щодо наземних терміналів є швидкість розгортання та менші капітальні видатки.

FSRUs виглядають привабливими для країн з морським узбережжям, однак мають і обмеження, серед яких більші операційні витрати, менші потужності зберігання та регазифікації. Власниками FSRUs переважно є компанії-судновласники. Майже половина FSRUs належить чотирьом компаніям. На квітень 2023 року у світі нараховувалося 45 активних FSRUs.

Будівництво нових LNG-терміналів потребуватиме приєднання до газових мереж. Тому розширення потужностей є пріоритетним для країн з вже наявними терміналами.

Різке збільшення LNG-місткості в Європі може створити ситуацію "перенасичення" ринку проєктами. Варто враховувати, що залишаються трубопровідні шляхи постачання газу, а Європа декларує подальше зменшення використання блакитного палива. В такому разі потужність лише LNG перевищуватиме прогнозований попит 400 мільярдів кубічних метрів в районі 2030 року. Вірогідно, це призведе до зменшення рівня використання LNG-терміналів та згортання інвестиційних проєктів в цій сфері.

Звідки газ?

Збільшення постачання зрідженого газу до Європи розпочалося у 2019-2020 роках. У 2020 році Азія дещо відтягнула на себе імпорт LNG, та із середини 2021 року спостерігається тренд на зростання ввезення зрідженого газу.

Європа, включно з Британією, Норвегією, Туреччиною, імпортувала близько 105 мільярдів кубічних метрів LNG у 2021 році та по 167 млрд кубів у 2022-2023 роках. Головними постачальниками LNG стали США, Катар, Росія, Алжир та Нігерія. США є основним партнером, їхня частка у 2023 році склала 46%.

На графіку – імпорт зрідженого газу до Європи за країнами походження. США є головними постачальниками зрідженого газу, з 2021 року об’єми імпорту різко зросли.

Для ЄС збільшення постачання LNG не означає відмову від трубопровідного газу. Близько 58% всього газу і далі потрапляє через трубу. Однак змінилися постачальники.

Головним експортером газу стала Норвегія (30%), газопроводи якої приєднані до п'яти країн – Британії, Німеччини, Данії, Франції, Бельгії. Окрім цього, Норвегія експортує зріджений газ. США забезпечує 19,4% всього газового попиту ЄС. На третьому місці за об’ємами – Росія (8,7% трубопроводом та 6,1% LNG).

За два роки ЄС витратив на зріджений газ 171 млрд євро, з яких 110 млрд євро – у 2022 році під час енергетичної кризи.

Значною залишається частка Росії. Хоча ЄС вдалося досягти зменшення на 80% постачання трубопровідного газу з Росії, залишається LNG-імпорт, санкції на який не накладено. ЄС закупив російського LNG більше ніж на 23 млрд євро у 2022-2023 році. Співставну суму отримав Катар.

За два роки імпорт російського зрідженого газу до Європи зріс на 11%. Загалом 80% російського LNG минулого року надійшло у три країни – Іспанію, Францію та Бельгію. Вдвічі збільшилося постачання російського LNG до Іспанії, втричі – до Бельгії. Туреччина та Греція розпочали імпорт російського зрідженого газу у 2022 році.

Що в перспективі?

Залежність ЄС від LNG викличе певні наслідки. Вірогідно, підвищиться волатильність цін на газ, що впливатиме і на ціни на електроенергію.

Зростання ролі LNG в економіці означатиме конкуренцію. Попит на LNG в Азії залишатиметься фактором ціноутворення в Європі. У 2022 році на ЄС припало споживання близько чверті всього зрідженого газу у світі. Іншими значними покупцями є Японія (18%), Китай (16%), Південна Корея (11%). Якщо ж брати загалом, то Азія залишається найбільшим споживачем, купуючи 2/3 всього зрідженого газу.

На руку Європі у минулі роки зіграло зменшення споживання LNG Китаєм на 21% через високі ціни та перехід на дешевше вугілля. Китай залишається одним з світових драйверів попиту та може поглинути додатково 40 мільярдів кубічних метрів газу на рік.

Іншим фактором є термін дії контрактів на постачання LNG. Довготермінові угоди в 15-20 років є нормою на азійському ринку. Водночас європейські покупці схиляються до короткострокових контрактів чи закупівель за потребою. Частково така поведінка викликана нерозумінням середньострокових тенденцій. До 2030 року ЄС потребуватиме значних обсягів LNG, однак що буде після – поки незрозуміло. На це впливатиме швидкість впровадження альтернативних джерел енергії (сонячної, вітрової, водневої тощо), декарбонізації, зменшення споживання.

До того ж залишаються газопроводи, які забезпечують ЄС більш ніж на 50%.

В будь-якому разі Європі вдалося в короткі терміни перебудувати структуру свого газового імпорту. Хоча ряд країн невдоволені такими змінами. Страждають передусім ті, хто "сидів" на російській газовій трубі та не має прямого виходу до морського узбережжя. Намір України не продовжувати домовленості про транзит газу після 2024 року лише посилює тенденції до диверсифікації постачання газу.