Більшовик продали. Але насилу. Чому велика приватизація проходить в Україні з такою натяжкою

Велика приватизація була "замороженою" в Україні з березня 2020 року до квітня 2021 року у зв'язку із COVID-19. Однак і до пандемії наша країна не дуже активно виконувала плани щодо приватизації великих об'єктів, а проведені аукціони важко було назвати прозорими та вигідними для державного бюджету України. 

Історична ретроспектива 

Найгучнішою в негативному її аспекті є приватизація Криворіжсталі у 2004 році, коли завод, який могли продати за $5-6 млрд, Фонд державного майна України (ФДМ) продав за $800 млн. Умови конкурсу були складені таким чином, що покупцем зміг стати лише промислово-фінансовий консорціум Інвестиційно-металургійний союз (ІМС).

Через рік продаж Криворіжсталі визнали незаконним і була проведена реприватизація, за результатами якої здобув перемогу іноземний інвестор, запропонувавши суму в шість разів більшу, ніж ІМС у 2004 році. 

Найбільш плідним на кількість аукціонів з великої приватизації та надходжень в бюджет був лише 2013 рік, коли сума, яка була отримана від приватизації, становила близько 1,5 млрд гривень. Однак навіть тоді річний план виконаним не був. 

У 2020 році ФДМ планував оголосити конкурси з продажу шести об'єктів великої приватизації, зокрема АТ "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" (ОГХК), Одеського припортового заводу та Президент Готелю.

Але виконати план великої приватизації знову не вдалось. ФДМ тимчасово відмовився від оголошення конкурсів через протипандемічні заходи (проведення аукціонів з продажу об’єктив великої приватизації було прямо заборонено "антиковідним" законом). 

Очікування VS реальність 2021 року 

29 квітня 2021 року президент Володимир Зеленський підписав закон, який розблокував велику приватизацію. Планувалося, що у 2021 році це принесе 9 млрд гривень до бюджету України. Було названо перші три об'єкти для продажу: ОГХК, АТ "Перший київський машинобудівний завод" (колишній завод Більшовик) та Президент Готель. 

Першим 27 жовтня продали завод Більшовик, який купило ТОВ "Дженерал Комерс" за 1,42 млрд гривень. Новому власнику доведеться стикнутись з певними складнощами та необхідністю виконання історичних зобов’язань заводу, зокрема: істотні борги; наявність довгострокових договорів оренди на деякі приміщення заводу; соціальні зобов’язання перед працівниками; перенесення залишків виробництва; необхідність належним чином оформити права на земельну ділянку та змінити її цільове призначення та інші. 

Хоча наразі Державне бюро розслідувань розслідує кримінальне провадження щодо можливого зловживання службових осіб Фонду держмайна України під час приватизації заводу, на думку ФДМ та деяких представників професійної спільноти, продаж Більшовика можна назвати досить успішним, з урахуванням зазначених вище обтяжень. 

Наступною планували продати Об’єднану гірничо-хімічну компанію (ОГХК), стартова ціна якої складала 3,7 млрд гривень. ФДМ влітку робив спробу приватизувати даний об'єкт, однак тоді до торгів допустили лише одного учасника й, таким чином, аукціон проводити було неможливо. Тому призначили нову дату – 29 жовтня 2021 року та очікували значно більшої кількості учасників. 

Але 29 жовтня ситуація повторилась: на участь в конкурсі зареєструвалися лише два учасники, водночас заява одного із них не відповідала вимогам законодавства, і ФДМ переніс проведення аукціону на 20 грудня 2021 року, який знову не приніс результатів – його було скасовано з тих самих підстав.

На відміну від багатьох об'єктів великої приватизації, які з часом збільшують свої борги, ОГХК приносить прибуток: у 2019-му – $3 млн, у 2020 році – $23 млн. Чому ж іноземні інвестори не поспішають викупити такий прибутковий об'єкт? ОГХК охоплює два ключових активних родовища ільменіту та рутилу, які використовуються для вироблення титану. 

Через коронавірусну кризу попит у титані, який переважно використовувався для виробництва літаків, стрімко зменшився. Ще однією причиною є те, що запаси ільменіту та рутилу на родовищах ОГХК можуть вичерпатись через 25 років повністю. Але, напевно, є й інші фактори загальнополітичного характеру, які впливають на рішення інвесторів. 

Ситуація, яка склалась на сьогодні, вкотре демонструє нам, що проблеми у цій сфері й далі існують, а інвестори не довіряють навіть оновленій процедурі великої приватизації. 

Європейський досвід 

Найуспішнішою програмою приватизації може похизуватися Велика Британія. До кінця 1995 року вона принесла державі $134 млрд. Процес приватизації конкретного підприємства включав вивчення можливості його продажу приватним особам та попереднє перетворення державного підприємства в акціонерне товариство, реорганізації менеджменту, добір відповідного персоналу. 

У Франції процедура приватизації мала свої особливості – компанії спочатку ставали напівдержавними, оскільки перед повною приватизацією проводилось тестування ринку – випуск частини акцій державної компанії та вивчення попиту.

У Польщі на серпень 1990 року державними були понад 8500 підприємств, а станом на 2020 рік залишилося лише 30. Система продажу державних підприємств у Польщі була доволі складна та містила декілька способів. Один із них, як і у Великій Британії, передбачав спершу перетворення підприємства в акціонерне з наступним його відчуженням на публічних торгах.

Також політика приватизації в Польщі включала відмову держави від пільгових позик і дотацій та дозвіл на банкрутство неефективних підприємств з метою "відфільтрувати" неприбуткові та економічно невигідні для інвесторів підприємства. 

Перешкоди для великої приватизації в Україні

1. Недостатня кількість інвесторів, зокрема іноземних. 

З цієї причини цього року втретє не приватизували ОГХК. Через недовіру до процедури приватизації та корупційні прецеденти іноземні інвестори не виявляють бажання бути учасниками аукціонів.

2. Громіздка та часозатратна процедура підготовки документів для продажу. У 2019 році вдалось підготувати лише документи для продажу Центренерго, однак через те, що в торгах виявив бажання взяти участь лише один учасник, аукціон проведеним так і не був.

3. Більшість державних підприємств, окрім своїх специфічних проблем, мають мільйонні борги, які збільшуються щороку. Прикладом є Центренерго, збитки якого у 2019 році склали 2,2 млрд гривень.

Щоправда, в України є позитивний досвід здійснення малої приватизації. За даними ФДМ, у 2020 році проведено близько 1900 приватизаційних аукціонів на суму близько 3 млрд гривень та забезпечено середнє зростання цін об’єктів на аукціонах вдвічі. 

Річний план із надходжень від приватизації був виконаний вже в червні 2020 року та приніс до бюджету України коштів у чотири рази більше, ніж у 2019 році, та в вісім разів більше, ніж у 2018 році.

Перші кроки до змін 

У 2018 році був ухвалений новий Закон України "Про приватизацію державного та комунального майна", який вніс зміни у саму процедуру проведення приватизації. Тепер для здійснення великої приватизації залучаються приватизаційні радники, які надають послуги з підготовки об’єктів до приватизації, зокрема з визначення стартової ціни, пошуку потенційних покупців.

Такі зміни мали б дозволити проводити приватизацію з урахуванням міжнародних стандартів та розширити коло потенційних інвесторів, зокрема іноземних. 

У жовтні 2019 року був скасований Закон від 7 липня 1999 року "Про перелік об'єктів права державної власності, які не підлягають приватизації". 

На черзі ще привабливіші для інвесторів зміни – законопроєкт №4572 щодо сприяння залученню інвестицій в процесі приватизації та оренди державного і комунального майна.  

Цей законопроєкт може зрушити процес приватизації великих об'єктів з мертвої точки, адже буде створений привабливий клімат для іноземних інвесторів, а в України буде шанс продемонструвати прозорість на аукціонах з продажу великих об'єктів. Щоправда, дозвіл на приватизацію арештованого майна не вплине значним чином на кількість потенційних інвесторів, адже такі об'єкти залишатимуться обтяженими. 

Проблема лиш в тому, що процес внесення змін у законодавство відбувається дуже повільно, а збитковість об'єктів великої приватизації зростає з кожним роком, тому в інтересах України акумулювати всі сили для покращення ситуації у цій сфері. 

Але зміни в законодавство самі собою всіх проблем не вирішать – інвесторів передусім цікавить стабільна і прозора правозастосовна практика і наявність ефективних інструментів для захисту їхніх прав.