Квартирне питання у 2050 році: чи залишиться воно болючим і за 30 років?

Знайти місце, де сховатися від негоди – це базова потреба для людини. Оселя майбутнього стає непростим завданням – людей на планеті стає дедалі більше. І це зовсім не про кількість поверхів чи дизайн квартири. Це радше про клімат чи енергетику. Про мережі та інфраструктуру. Можливо, нам вже зараз час обговорювати нові моделі для житла. Ми дивимося на цифри: до 2050 року на планеті житиме дев’ять мільярдів людей. Абсолютна більшість з них у великих містах. Якщо нічого не змінити, то природа сама дійде до змін. Через забруднення, яке провокує мегаполіс.

Якщо вірити науковій фантастиці, то житло майбутнього ділиться на дві категорії: щось, що нагадує похмурі бджолині соти – маленькі помешкання з нескінченною кількістю поверхів; інший варіант – сучасні зелені мегаполіси з безліччю рослин, інтегрованих у багатоповерхове помешкання.

Автори дослідження Dream the Future. Home вивчили всі найбожевільніші проєкти. З думкою про те, що одного дня все, що зараз здається нездійсненим, може стати реальністю.

У 2008 році вперше у світі стало більше міського населення, ніж сільського. Міста стали основним середовищем життя. Шанхай, Нью-Делі, Мехіко та Каїр до 2050 року легко перетнуть межу у 30 мільйонів населення. А мешканців Токіо вже буде 50 мільйонів.

Кент Ларсон, архітектор з США, вважає, що людство зараз переживає період екстремальної урбанізації. За територією міста займають площу лише у 2% планети, але споживають 75% енергії. І виробляють понад 70% усіх викидів вуглекислого газу.

В Парижі, але у лісі? В хмарочосі, але в дереві?

Стефано Боері, архітектор з Італії, наголошує, що європейські творці міських стратегій намагаються якомога більше повернути в міста зелені насадження. І для такого поєднання, наприклад, у Франції, розробили проєкт озеленення Парижу. Він передбачає використання будь-якої площини для висадження рослин. "Мене вважають божевільним, але люди хочуть жити серед таких божевільних ідей, в містах, де немає забруднення і сміття", – говорить автор проєкту Венсан Кальбо. Кальбо в першу чергу пропонує замінити під час будівництва метал та бетон на дерево та бамбук. Тому що вони вбирають вуглекислий газ. Отже, в уяві Венсана Кальбо місто перетворюється на ліс, а кожне помешкання – на дерево.

Втім, за будь-яких умов, єдиною беззаперечною істиною в цьому лишається багатоповерховість. Зростання міст у висоту – процес, який не спинити. Після винаходження Отісом наприкінці 19 століття ліфту кількість поверхів зростає щороку. Зараз понад 9000 будівель світу мають висоту понад 100 метрів. Емпайр Стейт Білдінг став звичайним будинком.

Чи хочете ви бути не господарем будинку, а його капітаном?

Іншим вектором розростання міст може стати вода. Архітектори не зупиняються у своїх спробах розробити надійне і прийнятне для життя помешкання на воді. Кун Олтхейс – голландський архітектор, який мріє будувати на воді цілі міста. Його будинок за принципами будівництва не дуже відрізняється від корабля. Але вода – це повені, вода піднімається і опускається.

Отже, будинки Олтхейтса стоять на рухомих опорах, які разом з водою керують висотою будинку. Комунікації ж мають забезпечуватися гнучкими трубами, щоб електрика, вода та каналізація могли потрапити в будинок і так само його покинути.

"Зараз ми поки що будуємо статичні будинки для динамічного суспільства. У нас постійно щось змінюється: стає більше дітей, потім менше; вони їдуть з дому, потім ми стаємо літніми людьми. А будинок залишається таким самим. А якщо потрібно по роботі переїхати, скажімо, з Амстердама в Барселону, ми продаємо свій будинок і купуємо в іншому місті. А уявіть, що ваш будинок на воді можна буде просто перевезти до Барселони", – пропонує вихід Кун Олтхейтс.

Хто прораб вашого будівництва: трансформер чи оса?

Орієнтується на динаміку життя і Кент Ларсон, який наголошує: "Плануючи стратегічну забудову міста, треба пам’ятати про потребу в недорогому житлі для креативної молоді. Бо це ті самі люди, які працюють до ранку, обмінюються ідеями в барах та клубах. Їм не потрібне дороге житло, якого вони і не можуть поки що собі дозволити".

Отже, перевинайти структуру міського житла намагаються багато архітекторів. Зокрема, Асьєр Ларреа, вважає, що навіть у найменшому помешканні можна знайти простір: "Якщо мені потрібний простір для сну, мені потрібна спальня. Якщо для роботи – кабінет. Але ми не використовуємо і те, і те одночасно". Отже, Асьєр пропонує перетворити помешкання на динамічний трансформер, використовуючи роботів. Єдине, що поки що не вдається, – зменшити вартість такого мегамеханізму.

А, можливо, пошук варто вести не у напрямку зменшення помешкання та наповнення його технікою. Що, якщо будинки можна буде просто будувати на конвеєрі? Точніше, на принтері. Массімо Маретті, інженер з Італії, розповідає, що надихнуло його на створення будинку на принтері: "Якось я спостерігав, як оса будувала своє гніздо. Вона сушила багнюку на сонці, а потім поступово з неї ліпила свою оселю. І це ідеальний вихід для будування за безцінь. Я подумав, що ця оса – ідеальний 3D-принтер". З цементу вже друкували будинки. Це робиться доволі легко. Але Массімо відмовився від цементу, зосередившись на багнюці – тобто землі. Під час виробництва цементу страждає довкілля, тож багнюка і солома здаються непоганою альтернативою.

У бік технології 3D-принтеру дивляться і ті, хто не полишає думки колонізувати для життя інші планети. Якщо це колись станеться, то іншого виходу, ніж друкувати помешкання, інженери не бачать.

А що плануємо і про що мріємо ми в Україні?

Дискусія українських експертів розпочалася з визначення – чи на часі урбанізація? Модератор зустрічі, Денис Судиловський, маркетинг-директор ресурсу ЛУН, запитав учасників, чи не довів нам карантин, що необов’язково всім прагнути жити в центрі, у столиці, поруч з роботою.

Підтримала це і Уляна Пчолкіна, громадська діячка, яка говорила під час дискусії про доступність міських просторів і від імені людей з інвалідністю: "Очевидно, що Київ вже поглинув частину міст-сателітів. Наприклад, місто Буча, в яке я свого часу втекла, вже не можна назвати зеленим, воно потроху забудовується. Але якщо говорити про доступність і можливість повноцінно жити людям з інвалідністю, то місто – єдиний вихід. Тут все одно простіше. Бо у провінції, в сільській місцевості, інфраструктура для маломобільних верств населення не розвивається взагалі". І це запитання не лише про людей з інвалідністю, адже кожен з нас на тому чи іншому етапі життя є маломобільною групою. Або це дитячий візочок, або тимчасове ушкодження, або вікові зміни.

Учасники дискусії погодилися, що в українських реаліях варто зосередитися на стратегічності плану забудови в значно більшій мірі, ніж на футуристичних пошуках нових матеріалів чи методів будування.

Одним з прикладних питань є варіанти розв’язання проблеми морально та фізично застарілого житлового фонду в мегаполісі. Наталія Рева, PR-директорка SAGA Development, зазначила: "Є два шляхи. Один – це приклад тієї ж Німеччини. Вони взяли і зробили старі будинки енергоефективними, дещо удосконалили їх і продовжують використовувати. З іншого боку, можна піти за прикладом Москви, де такі будинки зносять кварталами і забудовують новими. Але я думаю, ще щонайменше років 30 до цього фонду справа не дійде. Бо в нас є промзони, які забудовувати легше, ніж зносити квартали".

Олександр Кучерявий, "зелений" архітектор, виступає за реконструкцію. Саме через те, що будь-яке нове будівництво – це, як і згадувалось в фільмі, новий вплив на природу та клімат: "Але це треба було робити 20 років тому. Як це зробила Польща. Вони реконструювали, утеплили, поки ці будинки ще були живими. Тепер це коштуватиме значно дорожче. Ті самі київські хрущовки можна було би врятувати. Наприклад, біля зоопарку. Це і розташування, і двори, і озеленення. Добудувати не більше двох поверхів – і було би ідеально. Але ж Києву потрібні кілометри житла. Тому це лише політична воля: нам потрібне комфортне житло чи свічки, в яких потім виникатиме проблема з паркінгом?"

Євген Бушма, директор з продажів та обслуговування клієнтів YASNO, зазначив, що, говорячи про комфортність умов проживання, окрім суто інфраструктурних питань, варто звертати увагу й на енергоефективність житла: "Будинки радянської забудови мають потенціал підвищення енергоефективності від 20 до 50%, а в деяких випадках і до 60-70%. Тобто енергетична модернізація будівель – це гідне джерело зростання ВВП країни внаслідок більш раціонального використання коштів і ресурсів. Бізнеси також можуть допомагати своїм побутовим клієнтам ставати більш енергоощадливими. У країнах Європи доволі поширеною є практика, коли постачальники електроенергії, газу і тепла пропонують клієнтам супутні товари та послуги для зменшення комунальних витрат. YASNO також допомагає своїм клієнтам зменшувати витрати на енергоресурси та підвищувати комфорт, пропонуючи широкий вибір енергоефективних рішень для дому (цитату доповнено після івенту. – Ред.)".

Зійшлися учасники дискусії на тому, що говорячи про українські міста до 2050 року, можна було би зосередитися на енергоефективності житла. Припинити гріти вулицю, сплачувати за це великі кошти і спалювати для цього обігріву і ресурси, і повітря. Не так важливо, як виглядатиме оселя українця у 2050 році. Важливіше, як ефективно вона функціонуватиме.