Посівна під "градами". Під загрозою третина врожаю, але Україні вистачить. А решті світу?

Війна з Росією скоротить посіви та суттєво погіршить збір врожаю в Україні. Бойові дії перекроїли карту посівних площ, тож весняні польові роботи можуть охопити лише дві третини земель. Водночас під загрозою третина площ, де засіяна озимина. Якщо бої триватимуть на тих самих територіях, що і сьогодні, можливості збирати озимину влітку на ціх землях не буде.

Нинішня ситуація не вплине на продуктову безпеку України на складах є запаси зернових, яких вистачить на два роки. Під питанням постачання зерна на світовий ринок. Україна – великий світовий експортер пшениці: близько 12% світового експорту, кукурудзи – близько 16% та соняшникової олії – близько 50%.

Чому поки не має підстав говорити про нестачу продовольства для України та які країни постраждають від закриття експорту, розповідає Роман Сластьон, генеральний директор асоціації Український клуб аграрного бізнесу (об'єднує понад 120 знакових представників галузі – агрокомпаній та постачальників сільгоспресурсів).

Читаю, що можуть бути проблеми з врожаєм зернових. Ми не зможемо посіяти через війну?

Частину площ аграрії вже засіяли зерновою озиминою ще восени 2021 року. В обсягах, які можна порівняти з показниками попередніх років.

Ось цифри:

– озима пшениця – 6,5 млн га;

– ріпак озимий – 1,4 млн га;

– озимий ячмінь – 1 млн га;

– озиме жито – 109 000 га.

У перспективі, якщо війну не буде закінчено до червня-липня і вона залишиться у межах територій, де зараз точаться бої, аграріям буде проблематично зібрати врожай із 30% засіяної озиминою площі.

Є питання щодо весняного посіву зернових – ці роботи мають розпочатися через два-три тижні (за сприятливих погодних умов). Близько третини посівних площ можуть бути не засіяні через бої, що тривають, або через можливу окупацію цих земель. Зазвичай, навесні сіють ярі: пшеницю, ячмінь, жито, ріпак, крім цього кукурудзу, овес, гречку, сорго, пшоно, рис, зернобобові (квасолю, горох, люпин), соняшник, сою та різні овочі.

Добре, а як забезпечити урожайність засіяних площ?

Із погодою не вгадаєш, а це один з основних факторів.

Добривами аграрії забезпечені на 80% за умови посіву на всій території України. Оскільки є ризики, що до посівної кампанії війна не припиниться, то дефіциту мінеральних добрив не повинно бути (оскільки вдасться засіяти ⅔ площ. – Ред.).

Якщо війна закінчиться до посівних робіт, 20% нестачі добрив не є критичним фактором, – врожай тоді буде середнім. Для середнього врожаю прийнятні такі результати: пшениця – 35 ц/га, кукурудза – 60 ц/га та соняшник – 20 ц/га.

До старту посівної мають бути заготовлені насіння та добрива, далі – засоби захисту. Останніх аграрії накопичили у середньому близько 50% від необхідного обсягу. Активне використання засобів захисту розпочинається орієнтовно у травні, і ще буде теоретична можливість додатково ввести їх. Тим паче, що засоби захисту уряд вніс до переліку критичного імпорту.

Наразі ніхто не зможе дати прогноз щодо врожайності з урахуванням війни, що триває. Втім, окрім бойових дій в аграріїв є й інша серйозна проблема – дефіцит пального.

Скільки пального не вистачає?

Питання дизпалива на посівну є найкритичнішим. На 16 березня, аграрії забезпечені дизельним пальним лише на 20% від потреб (до війни більшу частку цього пального імпортували з Білорусі. – Ред.). Питання покриття дефіциту наразі вирішується на державному рівні, також очікується допомога від країн Євросоюзу.

Безумовно, пріоритет у забезпеченні пальним – у нашої армії, а потім уже йдуть аграрії. Оскільки до посівної залишилося близько двох-трьох тижнів, є шанси, що питання забезпечення пальним аграріїв буде частково вирішено.

Україні вистачить продуктів?

Внутрішня українська потреба практично у всіх видах сільськогосподарських культур буде задоволена. Мабуть, єдиною культурою, якою Україна не забезпечувала себе самостійно і доволі активно імпортувала з Росії та Казахстану, була гречка. Однак минулого року був гарний врожай цієї культури, який зможе на 90% задовольнити внутрішній попит. Про дефіцит гречки у майбутньому поки що говорити передчасно. Сподіваємося, що цього року посіють достатню кількість цієї культури, тим паче, що найбільше її вирощують на Хмельниччині та Житомирщині.

До початку військових дій внутрішнє споживання зернових та зернобобових оцінювалося на рівні 19 млн тонн. Через часткову вимушену міграцію українців за кордон споживання може впасти на 7-10%. Тому зараз у нас є дворічний запас зернових.

Навіть у разі повної відсутності постачань пального та неможливості сіяти ярі та овочі – є озимина, яка разом із запасами забезпечать українців їжею на три роки (з урахуванням повної відсутності експорту. – Ред.).

Як проблеми з експортом вплинуть на країни, які купували українські зернові?

Минулого року Україна отримала рекордний врожай зернових та зернобобових культур на рівні 86,7 млн тонн. Прогнозований обсяг експорту – 65 млн тонн. За день до початку війни – 23 лютого – вже було експортовано 43 млн тонн. Наразі експорт через порти Чорного моря повністю припинено.

Один із варіантів розв’язати проблему експорту – вивозити зерно через західні кордони України. Щоправда, в такий спосіб можна експортувати трохи більше ніж 10% звичних обсягів від пропускної здатності українських портів. Тобто якщо через власні порти Україна експортувала 5-5,5 млн тонн зернових на місяць, то через західні кордони вдасться (теоретично) експортувати максимум 500 000 тонн. Варто зазначити, що зернові – це продукція довготривалого зберігання й одразу після закінчення війни експорт можна відновити.

Імовірність того, що Україна не зможе провести весняну посівну кампанію, позначитися на світових ринках. Україна є великим світовим експортером пшениці – близько 12% світового експорту, кукурудзи – близько 16% та соняшникової олії – близько 50%. Основними покупцями української пшениці є Єгипет, Індонезія, Туреччина; кукурудзи – Китай, Іспанія, Нідерланди; ячменю – Китай, Туреччина, Саудівська Аравія.

Відсутність експортних відвантажень з нашого боку призведе до зростання цін на світовому ринку. З початку війни тільки ціна на пшеницю зросла на 25% – до $450 за тонну.

Можливий навіть голод в країнах, де не буде фінансової можливості закуповувати продукцію за вищою ціною. Тому у забезпеченні українських аграріїв пальним  і коштами на посівну зацікавлена не лише українська сторона.