Чому бізнес піде в політику, незважаючи на закон про олігархів

Багаторічна мантра, що справа бізнесу – створювати робочі місця і сплачувати податки, більше не мейнстрим в Україні. Відповідальність бізнесу вийшла за межі компаній. Про це вчора багато говорили на бізнес-конференції "Диригенти змін".

Єдиної відповіді, що ж бізнес винен країні, суспільству, співробітникам, акціонерам не знайшли. Але зараз формула відповідальності найближча до рецепта, озвученого засновником Нової пошти В'ячеславом Клімовим: прокинувся, подумай, що можеш зробити, щоб Україна не перетворилася на failed state.

Як приклад, бізнесмени наводили кейси з київським костелом, коли після пожежі десятки підприємців дали круглі суми на його відновлення; Українську академію лідерства; організацію марафонів у всій країні й інші хороші соціальні ініціативи.

Мені здається, що Україна часто звалює на середній і новий великий бізнес більше відповідальності, ніж підприємці хочуть брати. І сьогоднішній час якраз з таких. А порятунок обвугленого органу в костелі, звичайно, прекрасний порив, але це, скоріше, свідчення, що серед київських підприємців, є сотня крутих городян. І це неймовірно тішить.

Зробімо короткий екскурс в історію відповідальності укрбізнесу.

У 90-і у бізнесменів була єдина відповідальність – вижити, причому часто в прямому сенсі. Країною керували колишні та не дуже комуністи, червоні директори, ексКДБшники, радянські економісти, будівельники та колгоспники. Але здебільшого – бандити. Хоча у разі з такими діячами як Павло Лазаренко важко зрозуміти, він колишній голова колгоспу чи бандит.

У нульові разом з революціонерами, які опинилися нестійкими до спокус влади, і донецьким кланом в Україну прийшли великі гроші та дуже оптимістичні й наївні іноземні інвестори. Відповідальність підприємців впиралась у запитання: будувати бізнес або схему під продаж інвесторам (або розпил держкоштів). Криза 2008-го показала, що відповідальних було небагато.

У 2010-х на українських бізнесменів навалилося стільки екстремальної відповідальності, що вистачило б на ціле підприємницьке життя в умовній Швейцарії. Підприємцям не раз довелося замінювати собою прогнилу державу: брати участь у революції та війні, бути зав по тилу в армії, брати академвідпустку, щоб попрацювати на держслужбі.

Яка відповідальність чекає бізнес у 20-х роках? Дуже складна, небажана і з поганим іміджем. Якщо озирнутися на 30 років, що минули, то незалежну Україну вже будували представники дуже різних класів: комуністи, червоні директори, технічна інтелігенція, олігархи, кримінальники, громадські активісти, актори та технократи. Результат у всіх не дуже. Залишилися спортсмени та можна заходити на друге коло. Але немає невдячнішого заняття, ніж робити те саме й очікувати на інший результат.

"Прокинувся, подумай, що зробити, щоб Україна не стала failed state". З такою настановою бізнесу все складніше буде ухилятися від політичної відповідальності й активної участі в житті країни.

На жаль, для підприємців, інших кандидатів з можливостями та хорошими намірами в Україні не залишилося.