Три можливі варіанти закінчення війни Росії проти України

Ця війна може мати три можливі варіанти закінчення, і всі вони вкрай обтяжливі для Росії фінансово. Це те, що я намагаюся донести до всіх своїх знайомих із Росії, які говорять про те, що "не все так однозначно", або наводять якісь аргументи на підтримку свого президента Володимира Путіна чи війни в Україні.

Закінченням цієї війни може бути або тимчасова окупація Росією території України, повністю або частково (Варіант1), або перемога України (Варіант 2).

Я припускаю, що Варіант 2 вже набагато вірогідніший за Варіант 1, водночас імовірність Варіанта 2 збільшуватиметься з часом, протягом якого Росії не вдасться здобути будь-яких значних перемог, проте проаналізую обидва варіанти.

У разі Варіанта 1 Росія отримує воєнну перемогу і тимчасово отримує контроль над певною частиною території України.

У цьому разі Росія має дві можливі опції:

Опція 1.1.

Росія намагається завоювати прихильність населення на окупованих нею територіях. Усім платять підвищені пенсії, відновлюють та відбудовують зруйновані дороги, будинки, мости та взагалі інфраструктуру.

2014 року, до двадцятиріччя початку першої війни в Чечні, було опубліковано звіт Standards & Poor's про загальну вартість відновлення Чечні. Даних за перші сім років після війни немає взагалі (вірніше, вони засекречені), а за 13 років після цього на відновлення Чечні з федерального (державного) бюджету було витрачено 464 млрд рублів. Це в середньому $1,2 млрд на рік, якщо перераховувати за відповідними курсами рубля до долара, або близько $16 млрд загалом, витрачених вже після закінчення основної фази відновлення, тобто коли дороги та підірвані мости вже відремонтували та збудували у найближчій перспективі.

Точний бюджет цієї фази невідомий, але він, найімовірніше, приблизно такого самого рівня. Нагадаю, Чечня – це регіон розміром 1,7 млн осіб, приблизно один Харків із Чугуєвим. Тобто в Україні, країні розміром у 35 млн осіб, потрібно приблизно (вибачте) витратити $280 млрд, або близько $20 млрд на рік для того, щоб відбудувати все зруйноване "другою за силою армією світу" та заплатити компенсації у спробі купити прихильність населення.

Я зараз не обговорюю ймовірність того, що мінімальна лояльність у такому разі буде куплена. Навіть якщо припустити, що територіальний контроль буде лише над 2/3 території Лівобережної України, то все одно бюджет, необхідний на будівництво, а також банки варення та кошики печива для населення, становитиме близько $190 млрд загалом, або близько $14 млрд на рік. Тобто Росія для купівлі лояльності має віддавати повністю весь свій виторг від нафтогазового експорту.

Опція 1.2.

Росія не намагається завоювати прихильність на окупованих територіях, залишаючи все, як після бомбардування Грозного, придушуючи опір жорсткими поліцейськими методами. Це вимагатиме постійної присутності поліцейських сил, посилених армійськими частинами на всій підконтрольній Росії території країни.

Найбільш близький аналог такої присутності – це спецоперація Великої Британії у Північній Ірландії під час Troubles (міжрелігійних заворушень із зіткненнями між католиками та протестантами). Ця спецоперація тривала приблизно 30 років, Британська Імперія постійно тримала у Північній Ірландії близько 20 000 військовослужбовців на додаток до 6500 поліцейських сил.

Північна Ірландія за тих часів – це близько 1,6 млн мешканців, з яких близько половини – лояльні короні, аж до участі у напіввійськових організаціях, що воюють на боці армії Британії. Тобто такий собі Харків, у якому половина населення активно підтримує Росію (пишу, щоб було зрозуміло, що подальші приблизні підрахунки кульгають і вочевидь страждають на применшення бюджетів).

Тобто для повноцінної поліцейської операції тільки у Харкові потрібно буде тримати на постійній основі контингент розміром 27 000 військових і поліцейських. (До речі, поки писав, подумав про те, що російські "стратеги" цілком могли оцінювати потреби в живій силі саме так – яка потрібна чисельність для наведення порядку в Харкові з розрахунку, що половина буде за них, а опір буде мінімальним. Отримали цифру приблизно у 30 000, ось їх і відправили, разом з автозаками та ЗОБРами з ОМОНами з усіх кінців Росії). У розмірі всієї країни це становитиме військово-поліцейський контингент розміром 550 000 осіб або приблизно три угруповання, якими Росія атакувала Україну. Навіть якщо контролюватимуть лише 2/3 країни, то це все одно 370 000 військових та поліцейських, які базуються на постійній основі в Україні.

Водночас кількість зброї на руках істотно вища, ніж було у будь-який момент Troubles, тобто необхідна військова компонента операції буде більшою, ніж вона була у Північній Ірландії. До того ж Україна, як випливає з припущення вище, лежить у руїнах, тобто рівень податкових зборів на території приблизно дорівнює Чечні (тобто нуль), і все це потрібно утримувати коштом федеральних фондів.

Підтримка боєздатності угруповання у 370 000 осіб з технікою та спорядженням коштуватиме щонайменше близько $5 млрд на рік, водночас ці цифри передбачають великий (Північноірландський, 50%) рівень колаборації населення, інакше потрібно буде тримати ще більше. Якщо знову спроєктувати Troubles на цю гіпотезу і припустити, що якесь замирення відбудеться через 30 років, то загальний бюджет складатиме $150 млрд. Дешевше в грошах, але, безумовно, дорожче в житті, ніж Опція 1.1. Якщо дотримуватися логіки "бабы нарожают", то Росія у разі військового успіху вибере цю опцію або щось проміжне між 1.1 та 1.2, але у будь-якому разі це дуже невигідно фінансово.

Втім, я не припускаю, що Росія виграє у цій війні, навіть у короткостроковій перспективі, тому підозрюю, що відбудеться Варіант 2 – Україна перемогла і Росія у тому чи іншому вигляді має платити репарації.

Вихід 2. Репарації

У разі перемоги України (ймовірність якої збільшується з кожним днем), Росія має заплатити репарації за весь завданий країні збиток.

Я припускаю, що озвучений Європою План Маршалла буде профінансовано Росією. Або як прямі платежі до фонду відновлення економіки України в обмін на розморожування іноземних активів Росії в ЄС та США, або із заморожених активів, якщо Росія відмовиться це робити.

Я б формулював вимоги України щодо репарацій на підставі бюджетних цифр, витрачених Росією на відновлення Чечні, з відповідним множенням на розмір постраждалої території. Крім простоти підрахунку та аргументації на переговорах, це ще буде дуже серйозним психологічним фактором ганьби для Росії – у російському суспільстві вкрай неоднозначне ставлення до фактичних репарацій, що виплачуються Росією Чечні, і використання цієї аргументації буде дуже болючим та ганебним для громадської думки.

Буду дуже радий, якщо зможу взяти участь у формулюванні принципів угоди про репарації.