Поведінка власниці бренду Yaro – це ж жесть якась. Я зневажаю таких українців

Раз на місяць я ходжу в одну і ту ж перукарню, де всередині працює бар Yaro. Там я завжди беру каву і щось солодке.

Завжди, але не цього разу.

Цього разу.

Я заздалегідь зайшов до сусідньої кав'ярні, де взяв на виніс аналогічну каву з десертом.

Чому?!

Тому що для мене бренд безпосередньо пов'язаний з його власником, а власник – з брендом.

Я не хочу і не буду робити вигляд, що поведінка власника не впливає на моє ставлення до бренду.

Впливає!

Власник створює бренд. Власник розвиває бренд. Власник інвестує в бренд. Власник отримує прибуток від бренду.

Коли в 2021 році українець, не привертаючи уваги, тихо їде в Москву тусити, я сумно тисну плечима. Мені цього ніколи не зрозуміти, але це його вибір.

Коли в 2021-му українець відкрито хвалиться фото з Червоної площі в Москві – це його стан душі. Йому це Ннорм. І нам ніколи з ним не зрозуміти один одного. Ми просто зліплені з різного тіста.

Коли в 2021 році українець публічно розповідає анекдоти, які принижують українців, я зневажаю такого українця і не хочу мати з ним нічого спільного.

Ось власне і все.

І ніякі навіть самі витончені вибачення піарників.

І ніякі навіть найяскравіші українські прапори на публікаціях.

І ніякі навіть найграмотніші українські тексти.

Уже не змінять головного.

Мого ставлення до власника бренду і як наслідок – до його бренду.

Адже це ж жесть якась.

У 2021 році, після семи років російської агресії, тисяч убитих українців і анексії великої частини українських територій, людина з українським паспортом, українським бізнесом і українським брендом не бачить проблеми поїхати в Москву, похвалитися фото з Червоної площі і написати ватний анекдот, який принижує українців.

Я не проти.

Нехай бренд Yaro і далі працює в Україні і заробляє прибуток для власника.

Але в цьому прибутку точно більше ніколи не буде моїх скромних 200 гривень в місяць.

Оригінал