Украина уже "потеряла" 8 млн га. Три шага к открытию рынка земли

Держава не має інформації про 80% власних сільгоспземель. Потрібно якнайшвидше внести інформацію про ці землі в Геокадастр. Далі - вирішити, які землі продати, які - здати в оренду, а які - залишити у користуванні держави.  

10,5 млн гектар – це загальна площа сільгоспземель, що перебуває в державній або комунальній власності. Для порівняння – це сумарно площа трьох найбільших областей: Одеської, Дніпропетровської та Чернігівської.

Розподіл земель такий: 14% державних земель було передано новоствореним об’єднаним територіальним громадам, в офіційній оренді знаходиться близько 13%, менше 1% було передано в оренду за аукціонами.

При цьому 80% державних сільгоспземель не зареєстровано в державному земельному кадастрі. Вони - terra incognita для держави як власника. Деякі експерти вважають, що частина цих земель вже не є державними. На частині земель могли з’явитись котеджні містечка або навіть багатоповерхові мікрорайони.

Уявіть, що вам у спадок дісталася квартира, але невідома точна адреса, кількість кімнат та хто там живе. Яка ваша перша реакція? Уточнити адресу, поїхати подивитись на стан помешкання, належним чином оформити документи та потім вирішити, що робити далі.

Аналогічно держава як власник має:

1. Внести інформацію про 100% державних сільгоспземель до кадастру.
2. Вирішити, які землі продати, здати в оренду або залишити у користуванні держави.
3. Підготувати план на реалізацію цих дій та чітко їм слідувати.

Працювати по цим напрямках потрібно паралельно.

Для реалізації другого пункту потрібно провести тріаж по аналогії з тим, який зробило Мінекономрозвитку для державних підприємств. Розділити землі на ті, що а) мають залишитися в державній або комунальній власності (із врахування передачі до ОТГ), б) повинні бути приватизовані (продані або розпайовані), в) передані в оренду через Prozorro.

Держава менш ефективний власник, ніж приватний. Тому для кожного гектара потрібно чітко визначити (за аналогією з політикою власності держпідприємств), яку унікальну суспільну користь держава отримує від цього гектару, і яка не може бути створена приватним сільгоспвиробником. Якщо такої суспільної користі немає, землю необхідно продати.

Далі послідовність наступна: для продажу земель необхідно відмінити мораторій, прийнявши закон про обіг земель.

До запуску ринку варто створити прозорі умови гри:  аби оренда усіх земель відбуватись виключно через Prozorro із відкритою інформацією про учасників та переможців аукціонів, а на державних сільгосппідприємствах з’явились незалежні наглядові ради.

Чиновники, що допомагають сільгоспвиробникам отримати державну землю задешево, наприклад, через схеми спільного обробітку або "продаж" посад керівників державних підприємств, будуть чинити опір змінам. Щоб уникнути саботажу, контроль за виконанням плану повинен здійснюватися не Геокадастром, а, наприклад, робочою групою, створеною при Кабміні зі складу Мінагро, Мінекономрозвитку, Мінюсту та Мінфіну та інших зацікавлених міністерств.

Потрібен і зовнішній тиск. Найбільш значущі реформи, проведені в Україні із 2014 року, мали широку підтримку громадянського суспільства, міжнародних партнерів нашої країни, висвітлення у пресі. Тож зараз нам усім потрібно докласти нових зусиль, аби земля реально належала громадянам, а незаконні оборудки ділків із державною землею – припинились.

Переваги від реалізації цих кроків суттєві. Ми зможемо знижемо рівень корупції, збільшити надходження до бюджету (через продаж земель після відміни мораторію та збільшення орендної плати завдяки прозорим аукціонам) та, найголовніше, купити землю виробникам, які її обробляють.