Китайский кредит: что несет за собой финансирование из Поднебесной
Один контракт – інвестиції з Китаю в українську компанію Мотор Січ – ледь не став причиною розриву стратегічного партнерства України зі США та втрати $3,5 млрд. Скандал навколо контракту був настільки голосним, що про нього писали Financial Times та Washington Post. Це – ціна неуважності (справжньої чи удаваної) до умов кредитування з Піднебесної.
З небезпекою китайського впливу стикаються всі країни. Отримавши статус другої за величиною економіки в світі, Китай захлеснув своїм фінансуванням країни, що розвиваються, видаючи більше кредитів, ніж Світовий банк (рис. 1).
Китайські інвестиції по всьому світу з 2000 по 2017 роки
Майже всі вони містили в собі вигідні для Китаю, але небезпечні для інших країн пункти.
Ось п’ять прикладів, які показують, як китайські інвестори та влада країни ховають за "добрими" намірами дуже непривабливі речі.
"Хороші умови" – висока ціна на виході
Китайське фінансування славиться більш м’якими умовами кредитування порівняно з позиками Західних донорів. Однак, умови, на яких видаються китайські гроші, працюють виключно в інтересах Китаю, тоді як умови Західних фінансових інституцій працюють в інтересах країни-одержувача.
Коли Філіппіни хотіли взяти $200 млн позику Світового банку для реалізації телекомунікаційного проекту у 2006 році, Експортно-імпортний банк Китаю раптово запропонував уряду пільговий кредит у розмірі $329,5 млн під 3% на 15 років. Пропозиція виглядала більш привабливою, однак, надавалася за умови, що китайська державна компанія ZTЕ буде головним підрядником проекту. Незабаром з’ясувалося, що ціна реалізації була завищена щонайменше в п’ять разів. Політичний скандал призвів до розірвання контракту.
Справа в тому, що Китай не підписував міжнародну заяву країн "Про дії щодо хабарництва і експортних кредитів". Тому китайські інвестори не мають офіційної політики щодо корупції під час розпорядження запозиченими коштами, і часто опиняються у епіцентрі скандалів. За оцінками міжнародної антикорупційної організації Transparency International, у 2020 році Китай отримав 42 бали із 100 можливих, посівши 78 місце зі 180 країн світу за Індексом сприйняття корупції. Це одна з причин, чому Велика сімка планує створити фонд підтримки проектів для країн, що розвиваються, на противагу китайській ініціативі "Один пояс – один шлях".
Обхід національних законів та "боргові пастки"
Часто кредити від Китаю видаються разом із вимогою змінити законодавство та надати державні гарантії. Наприклад, уряд Чорногорії якось вирішив будувати шосе, залучивши фінансування Світового банку. Але китайський Експортно-імпортний банк запропонував 809 млн євро під 2% на 20 років за умови, що будувати будуть саме китайці. Це суперечило національному законодавству, яке вимагало проведення публічних торгів. Однак, двостороння угода з Китаєм "допомогла" обійти закони та затвердила китайську China Road and Bridge Corporation підрядником. Сума позики була величезною для країни з півмільйонним населенням, тому Китай запросив державні гарантії. У 2012 році, державні гарантії становили 12% ВВП, і Чорногорія потрапила у "боргову пастку" — брала додаткові кредити, щоб покрити чинні. Пекін не погодився на реструктуризацію боргу, і тепер чорногорський уряд просить допомоги у ЄС, щоб виплатити китайський кредит. Наразі позика з Піднебесної перешкоджає Чорногорії здобути членство у Євросоюзі, оскільки країна-кандидат не повинна мати фінансових проблем.
З подібним скрутним становищем стикнулася і Україна. У 2012 році Державна продовольчо-зернова корпорація позичила в Експортно-імпортного банку Китаю $3 млрд під 4,5% на 15 років. Верховна Рада проголосувала за спеціальний закон для отримання китайських коштів в обхід закону "Про державні закупівлі". Завдяки цьому, китайські компанії уклали контракти на неконкурентній основі, застрахувавши всі ризики зі свого боку, а українські агропромислові компанії постраждали. Україна зобов’язалася щороку постачати 3-5 млн тонн кукурудзи для часткового погашення позики. У 2021 році, Китай підтвердив отримання українського зерна лише на $153 млн. Тепер український уряд повинен буде виплатити $1,5 млрд позики Китаю через державні гарантії.
Гроші в обхід захисту довкілля
Китайські кредитори зазвичай ігнорують екологічні вимоги заради доступу до природних ресурсів. У Судані той же Ексімбанк Китаю інвестував значні кошти у трубопроводи, залізниці, електростанції та дамби, незважаючи на негативні екологічно-соціальні наслідки. Зокрема, для будівництва дамби Мерове, Китай надав $520-мільйонну позику. За традицією, підрядником виступив китайський консорціум CCMD. В результаті, 50 000 людей були переселені з родючої долини Нілу в безводні пустельні місця, а рівень бідності значно зріс. Втім, це дозволило Китайській національній нафтовій корпорації розширити видобування суданської нафти. Інший приклад — Габон, де китайська компанія Sinopec здійснювала розвідку запасів нафти в Національному парку Лоанго без дозволу місцевої влади.
Політично мотивовані інвестиції як загроза національній безпеці
Китайські інвестори намагаються укладати комерційні угоди зі стратегічними компаніями інших країн. За "ринковими", на перший погляд, рішеннями, як правило, стоїть геополітичний контекст. Наприклад, США, Німеччина та Франція відкрито заявляють про політичні мотиви, що криються за китайськими інвестиціями. В інтересах національної безпеки, Австралія переглянула закон "Про іноземні інвестиції", особливо розділ стосовно продажу ключових державних активів. Це дозволило австралійцям заблокувати тендерні пропозиції з боку Китаю щодо викупу електромережі у Новому Південному Уельсі і продати її національним пенсійним фондам. Електромережа забезпечує функціонування критичних державних органів, а національна безпека — важливіша за фінансові вигоди.
Те саме стосується рішення Канади заблокувати $1,5-мільярдну угоду, запропоновану Китаєм у 2018 році. Китайська державна інжинірингова компанія CCCI, одна з найбільших у світі, хотіла викупити канадську будівельну компанію Aecon, яка виконує численні урядові контракти, в тому числі у ядерній та військовій галузях. Офіційна заява була наступною: "Канада відкрита для міжнародних інвестицій, але не за рахунок національної безпеки". Оскільки китайська компанія СССІ на 64% належить уряду Китаю, то "вона робить інвестиції не на основі ринкових рішень, а зі стратегічних або політичних причин". Цікаво, що внаслідок скандалу із фальсифікацією торгів, Світовий банк заборонив CCCI брати участь у будівельних проектах протягом вісім років (до 2017 року). CCCI знаходиться також у "чорному списку" Бангладеша через корупційні інциденти.
Міф про "Незалежність" китайських приватних компаній
Китайські приватні корпорації пов’язані із урядом та діють не лише у власних бізнес-інтересах. Згадати хоча б історію з Джеком Ма — мільярдером, засновником приватної інтернет-компанії Alibaba Group. Він був всесвітньо відомим бізнесменом, який любив виступати на конференціях та публічних заходах. Але в один прекрасний день просто зник після того, як виступив з критикою китайської влади. Про Джека Ма ми нічого не чуємо, а його компанії заблокували вихід на міжнародні фондові біржі. Ця історія – найкраще свідчення того, що не існує в Китаї бізнесу, який не залежить від влади.
Показовою є також ситуація у Пакистані. Влада розробила проект відеоспостереження за містом, але не мала коштів для його реалізації. До того ж, мали відбутися конкурсні торги згідно з правилами закупівель. На допомогу прийшла приватна китайська компанія, повністю підтримана владою. Експортно-імпортний банк Китаю позичив для проекту $124,7 млн на 20 років, пообіцявши скасувати щорічні 3% виплати, якщо Пакистан обере головним підрядником Huawei, китайську приватну технологічну корпорацію. Уряд прийняв пропозицію, не провівши торги. Іншими словами, китайський уряд фінансував проект, а китайське приватне підприємство Huawei реалізувало його. На додачу, протягом 10 років китайський Експортно-імпортний банк і Банк розвитку Китаю надавали іноземним клієнтам Huawei з країн, що розвиваються, позики під 3%. Очевидно, що приватні компанії Китаю тісно пов’язані з китайськими державними банками та урядом, а тому виконують однакові завдання.
А що ж із Мотор Січчю?
Ще у 2017 році СБУ блокувала продаж компанії за статтями "диверсія" та "підготовка до злочину". У 2018 році, акції "Мотор Січі" опинилися під арештом. Однак це не зупинило китайських інвесторів, які прагнуть отримати доступ до українських військових технологій, аналогів яких не мають. Вони пообіцяли грантове фінансування ($250 млн протягом двох років) українській авіабудівній галузі в обмін на дозвіл викупити контрольний пакет акцій Мотор Січі, $100 млн з яких вже надійшли цього року. США відкрито попередили Україну про небезпеки китайського впливу. Адже Китай часто викупає зразки продукції або цілі виробництва саме заради технологій, як це вже було не раз, в т.ч. за участі України. Наприклад, можна згадати авіаносець "Варяг", який Китай купив, переобладнав, а потім скопіював. У випадку двигунів, які китайці і так купують в нас, продукція занадто складна, щоб відтворити самостійно, тож потрібен доступ до всього виробничого циклу. Але оскільки йдеться продукцію військового призначення, ми фактично маємо ключ до безпеки у іншому кінці світу.
Однак купівля акцій Мотор-Січі китайцями вже відбулася. Тому президент ввів у дію рішення Ради нацбезпеки про застосування санкцій проти китайських компаній, задіяних в ланцюжці. У відповідь китайські інвестори звернулися в міжнародний арбітраж, апелюючи до угоди між Україною та КНР "Про заохочення і взаємний захист інвестицій". Вони вимагають від України $3,5 млрд за завдані збитки.
Чи означає це, що не потрібно брати гроші китайських інвесторів?
Ні. Важко відмовитися від співпраці з країною, яка має другий за величиною рівень ВВП в світі. Це лиш означає, що під час розгляду проектів китайського фінансування важливо критично зважувати всі "вигоди", яке воно приносить, і розуміти всі ризики, в тому числі безпекові. Аналізом таких ризиків покликана займатись спеціальна система моніторингу іноземних інвестицій в стратегічні галузі. Минулого року уряд розробив відповідний законопроєкт, який зараз знаходиться на розгляді в парламенті. Він передбачає додатковий контроль угод щодо активів в таких галузях, як оборонно-промисловий комплекс, енергетика, телекомунікації тощо. В разі його прийняття, уповноважений орган отримає право блокувати занадто ризикові угоди. Наприклад, такі, як купівля тієї ж Мотор-Січі. Існування такої системи є критично важливим для країни, яка знаходиться у стані війни. Але закон про її створення наразі не обговорювався навіть на засіданні профільного комітету.
Колонка написана у співавторстві з Дмитром Горюновим, старшим економістом ЦЕС