Почему законопроект №2194 о децентрализации земли важен для земельной реформы

Напередодні розгляду Верховною Радою України законопроєкту №2194 у другому читанні ЗМІ зарясніли маніпуляційними публікаціями, покликаними штучно дискредитувати цей документ. Причина таких "вкидів" в інфополе зрозуміла: противникам земельної реформи невигідні зміни, що їх впроваджує цей законопроєкт. Натомість збереження ситуації, а отже, можливість і надалі користуватися корупційними схемами цілком влаштує нечистих на руку ділків.

Маю кілька аргументів, які доводять, що проєкт закону №2194 є антикорупційним, екологічним і стратегічно важливим для впровадження реформи.

Державна власність – не панацея.

Мабуть, найголовніший аргумент, який спростовує всі закиди опонентів, звучить так: найбільші об’єкти природно-заповідного фонду України (заповідники, національні природні парки) були створені до 2002 року, у період, коли землею розпоряджались органи місцевого самоврядування. А тоді, коли землею державної власності за межами населених пунктів опікувалися органи виконавчої влади, відбувалася масова безоплатна передача ділянок у приватну власність без урахування перспектив для створення природоохоронних територій.

Разом із землями сільськогосподарського призначення безоплатної передачі можуть зазнати й інші землі, які не зареєстровані в Державному земельному кадастрі та права користування якими не було оформлено й зареєстровано. На жаль, інвентаризація земель водного фонду та земель лісогосподарського призначення не завершена і великі території залишаються безхазяйними.

Із ухваленням законопроєкту №2194 землі державної власності (крім земель під об’єктами державної власності) стануть комунальною власністю територіальних громад. І на користь цього рішення історія знову наводить вагомий аргумент: після 2002 року, коли зазначені території передали в розпорядження органів виконавчої влади, змін на краще не відбулося.

Тож очевидно, що неоформлена державна власність на землю, на жаль, не допомагає створювати й охороняти заповідні зони, а повернення земель громадам є логічним кроком, бо місцеві органи самоврядування більше зацікавлені в збереженні навколишнього природного середовища, ніж призначені чиновники. Громади краще знають, що робити з ресурсами на своїй території.

Така позиція, до речі, відповідає філософії реформи децентралізації. Водночас контроль за землями передається громадам в дуже обмеженому обсязі. Зокрема, громади з моменту прийняття власного рішення зможуть здійснювати на своїй території контроль за самовільним захопленням земель, яке наразі завдає місцевим жителям й економіці країни величезних збитків. А Державна екологічна інспекція усуватиме земельні правопорушення, що мають екологічний характер, як-от псування земель.

Законопроєкт посилює охорону заповідних територій.

По-перше, законопроєкт змушує відобразити на картографічній основі Державного земельного кадастру відомості про:

- місця розташування земельних ділянок, що формуються, і рішення про надання дозволів на розроблення проєктів землеустрою щодо їх відведення з метою передачі в постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським і водогосподарським підприємствам, установам та організаціям;

- землі, визначені в дозволах на розроблення технічної документації із землеустрою щодо резервування цінних для заповідання територій та об’єктів;

- землі, що потребують консервації.

Це знищить заплутану систему зайвих погоджень і зменшить корупційні ризики. До того ж інформація про всі об’єкти буде відкритою та доступною кожному українцю.

По-друге, особливий охоронний статус земель під об’єктами природно-заповідного фонду поширюватиметься не лише на ділянки, що належать до земель цієї категорії, але й на землі будь-якого цільового призначення.

Наприклад, найбільший в Україні заповідний парк Подільські Товтри має площу 261 000 га. З них менше 1 % (1300 га) належить самому національному парку, а решта — іншим землевласникам і землекористувачам. Натомість у разі ухвалення законопроєкту №2194 природоохоронний режим розповсюджуватиметься на всю територію таких об’єктів, незалежно від форми власності, користування та цільового призначення.

Варто додати, що державні ліси залишаться в державній власності. Утім навіть відсутність зареєстрованого права користування земельними ділянками Держлісгоспу не означатиме, що держава їх втратить. Права на них і далі підтверджуватимуться матеріалами лісовпорядкування з відображенням меж ділянок лісогосподарських підприємств на публічній кадастровій карті. У комунальну власність перейдуть "безхазяйні" ліси, які не обслуговуються Держлісгоспом і вирубуються.

Резервування територій.

Наразі в земельній сфері існує безліч зайвих погоджувальних процедур, єдина мета яких — забирати час. Нерідко затвердження документації навмисно затягується. Законопроєктом №2194 впроваджується інструмент резервування цінних для заповідання територій та об’єктів.

Екологи зможуть швидко ідентифікувати екологічно важливі ділянки. Їхні межі вноситимуть до Державного земельного кадастру, щоб унеможливити розкрадання цінних земель, а згодом створити на них об’єкти природно-заповідного фонду. Законопроєкт дасть змогу грати на випередження.

Законопроєкт узгоджений з екологами.

Зокрема, цей документ неодноразово обговорювали з Міністерством захисту довкілля та природних ресурсів, а також із парламентським комітетом з питань екологічної політики та природокористування.

Ще одне зауваження від противників реформи стосується земель водного фонду. Мовляв, їх використовуватимуть для інших цілей, не пов’язаних із використанням водних об’єктів. Дійсно, до законопроєкту №2194 було внесено виправлення, яке передбачає, що на цих землях може здійснюватися реконструкція споруд, розташованих у прибережній захисній смузі.

Але по-перше, це питання вирішується з дотриманням містобудівного законодавства та погоджується з екологічною інспекцією.

По-друге, можливості реконструкції обумовлені правовим режимом прибережної захисної смуги. До того ж ідеться про об’єкти, уже побудовані в прибережній зоні. Здебільшого про порти та складські приміщенні, які навряд чи використовуватимуть для інших цілей.

Отже, звинувачення законопроєкту №2194 в неекологічності та загрозі природно-заповідному фонду України нелогічні та дуже легко спростовуються. Інформаційна кампанія проти цього документа є не чим іншим, як гальмуванням реформи та популізмом. Залишити все як було не вийде: ця стратегія вже довела свою неефективність. Водночас аргументи на користь законопроєкту ґрунтуються на децентралізації, зменшенні корупції та виправленні помилок минулого.