Как "подорвать" Украину? Просто. Посмотрите на кейс Кабмина с Нафтогазом

Звільнення Андрія Коболєва з посади генерального директора НАК Нафтогаз України – не просто чергова сварка в Києві. Щоб таки усунути Коболєва з посади, прем'єр-міністр України Денис Шмигаль на два дні призупинив роботу наглядової ради Нафтогазу. Роблячи це, він грубо проїхався по реформі корпоративного управління Нафтогазу та зобов'язаннях, які Київ взяв на себе перед міжнародним співтовариством.

Наслідки такого рішення набагато гірші, ніж просто грубе порушення правил корпоративного управління. Своїми діями Шмигаль дав старт шлейфу подій, які, ймовірно, можуть сильно нашкодити Нафтогазу. Ці події можуть підірвати статус держкомпанії як найбільшого платника податків у бюджет країни, одночасно загрожуючи Україні дефіцитом газу, зростанням енергетичної незахищеності та цін на блакитне паливо.

Після Євромайдану у 2013-2014 роках, уряди України послідовно зобов'язувались виконувати стандарти ЄС щодо реформи корпоративного управління державних підприємств. Так в найбільших держкомпаніях були створені незалежні наглядові ради, діяльність яких захищена законом.

Наявність незалежної наглядової ради та офіційні правила корпоративного управління допомогли керівництву Нафтогазу трансформувати діяльність компанії. Нафтогаз перейшов шлях від збитковості до забезпечення 13% річних доходів держави. В секторі було подолано корупцію та залучено інвестицій. Україна повністю розділила свій газовий сектор, роблячи цим ринок прозорішим та конкурентним.

Проведені реформи дали можливість Україні заговорити про себе, як про надійного гравця газового транзитного ринку, та запевнити бенефіціарів в тому, що газ можна безпечно транспортувати і зберігати в Україні. Це дозволило Києву ефективно реагувати на російські заяви про українську "ненадійність", вказуючи на відповідність газового сектору нормам ЄС щодо лібералізації та корпоративного управління, чим ніяк не могла похизуватися Росія.

Але наразі зловживання Кабміном повноваженнями з метою усунення Коболєва, загрожує перекреслити всі напрацювання компанії за сім останніх років. Вже скасовано випуск єврооблігацій. Реалізація нещодавньої угода про розвідку Чорного моря також під сумнівом, навряд чи такі події сподобаються західним інвесторам. 

А використання іноземними фірмами українських сховищ (один із останніх успіхів Нафтогазу), ймовірно, також розіб’ється об скелі українських владних реалій. Існує реальна небезпека того, що руйнуючи реформу корпоративного управління, українська влада серйозно нашкодить роботі Нафтогазу і компанія не буде в змозі приносити дохід в бюджет України. 

Крім того, останні події поставили Нафтогаз на межу кадрового колапсу. Наглядова рада відповіла на дводенне призупинення своєї роботи масовою відставкою (за винятком одного члена, призначеного урядом). Як повідомляється, представники виконавчої ради також готуються до подібної масової відставки разом із багатьма високопрофесійними працівниками, які були набрані в компанію за останні сім років.

Українська влада може намагатися усунути проблему, аргументуючи, що знайти працівників – не проблема. Але знайти висококваліфікованих працівників, у яких будуть відповідні технічні та професійні навички, необхідні для управління великою енергетичною компанією, – це дуже складне завдання. А тим паче в компанію, в якій було дискредитовано саму суть корпоративного управління. 

Крім того, одна нібито основна причина рішення про звільнення Коболєва, а саме – бажання Кабміну вільно розпоряджатися $2 млрд, які є на рахунках Нафтогазу, може викликати подальше поглиблення проблем для України. Ці гроші були в резерві: частково для розвитку виробництва для підвищення довгострокової енергетичної безпеки України, але також для того, щоб Нафтогаз міг придбати більше газу на наступну зиму. Якщо ці кошти будуть вилучені урядом з рахунків компанії, як же Нафтогаз унеможливить відсутність дефіциту газу (і підвищення цін) наступної зими?

Але ці проблеми можуть виявитися не з найгірших. Прем'єр-міністр Шмигаль передав Москві цінний аргумент у триваючій суперечці щодо "Північного потоку-2". Москва тепер може більш достовірно стверджувати, що Україна є ненадійною транзитною країною. Якщо Україна не дотримується правил ЄС, тоді єдиним безпечним транзитним варіантом для Європи є завершення будівництва Північного потоку-2. Також, дії української влади полегшують Німеччині протидію санкціям і зробили завершення проекту газопроводу значно більш імовірним.

Що ще гірше, новий генеральний директор Нафтогазу Юрій Вітренко, як повідомляється, хоче зайняти більш жорстку позицію проти Газпрому. Така тактика може мати негативні наслідки, підірвавши чинний транзитний контракт. Вітренко виступає за примушення Газпрому перенести пункти транспортування газу до українсько-російського кордону та дозволити пропускати на український ринок газ з інших країн (включаючи центральноазіатський).

Проблема плану Вітренка полягає в тому, що він, ймовірно, порушує угоди, укладені Нафтогазом і Газпромом у грудні 2019 року. Існує нетривіальна небезпека, що будь-яка така спроба змінити точки пересадки надасть Газпрому підставу розірвати діючий транзитний контракт. Як результат – Україна позбудеться мільярдів доларів транзитних зборів в бюджет, та очасно отримає підрив енергетичної безпеки країни.

Угода про транзит газу між Нафтогазом та Газпромом у грудні 2019 року була підкріплена зобов'язанням України повністю розділити Нафтогаз: транспортування природного газу від його видобутку та постачання. Але поки Україна намагалася вирішити це питання, Газпром використовував всі можливості, щоб звинуватити Нафтогаз у невиконанні угоди. Але 1 січня 2020 року Україна повністю відокремила Нафтогаз та створила Оператора газотранспортної системи України (ОГТС) для управління газотранспортною мережею країни. Керівники Укртрансгазу і Магістральних газопроводів України (МГУ) підписали акт прийому-передачі, після чого Оператор газотранспортної системи України перейшов у володіння МГУ. А частиною процесу відокремлення було створення наглядової ради ОГТС.

На жаль, український уряд й тут продемонстрував свою холодність по відношенню до корпоративного управління в МГУ. У червні 2020 року голова МГУ Вальтер Больтц, топ-спеціаліст з енергетики та один із основоположників сучасної європейської лібералізації енергетики, був дуже швидко звільнений. Термін повноважень усіх інших членів наглядової ради закінчується наприкінці травня, оскільки не існує жодного процесу їх підтвердження або заміни. Такий хід подій знову загрожує транзитній угоді, потенційно даючи привід Газпрому її розірвати.

Додаючи до цих проблем, незрозуміло, чи зможе новий генеральний директор Нафтогазу насправді обіймати цю посаду. Стаття 26 Закону України "Про запобігання корупції" забороняє призначати на виконавчу посаду будь-кого, хто раніше регулював роботу держкомпанії. 

Юрій Вітренко виконував обов'язки міністра енергетики до того моменту, коли Кабінет міністрів проголосував за призупинення роботи Наглядової ради Нафтогазу та звільнення Коболєва. Уряд призначив Вітренка генеральним директором компанії на тому ж засіданні, під час якого він вже писав заяву про призначення, стверджує джерело в Кабміні. Здавалося б, це явне порушення антикорупційного законодавства України.

Незалежно від професійної кваліфікації Вітренка, існує ймовірність, що енергетичні компанії та інвестори не захочуть співпрацювати з Нафтогазом, адже друга частина статті 26 Закону "Про запобігання корупції" передбачає визнання недійсними всіх дій, які приймаються особами з конфліктом інтересів за статтею 26. Якщо існує ймовірність того, що угоди згодом будуть скасовані українськими судами чи іншими трибуналами, навряд чи компанії охоче співпрацюватимуть з Нафтогазом. Крім того, страхування політичної відповідальності має стати набагато дорожчим, якщо воно взагалі залишається доступним.

Як підсумок – припинення роботи наглядової ради Нафтогазу та звільнення Андрія Коболєва може підірвати енергетичну безпеку України. Здається, уряд "успішно" ініціював ряд подій, мета яких – знову зробити Нафтогаз залежною від влади компанією та використовувати її як фінансового донора. 

Крім того, такі рішення уряду Шмигаля можуть призвести до дефіциту газу та підвищення цін, втрати транзитних доходів та більшої залежності від російського газу. Наразі важко зрозуміти, як такі рішення можуть служити стратегічним інтересам України.

Колонка написана у співавторстві з Сурією Джаянті, експертом з питань міжнародної енергетичної політики

Перекладено та перепубліковано з дозволу Atlantic Council. Оригінал