Риск концессии. Сколько Украина заплатит за убыточные проекты

В квітні Верховна Рада України прийняла в першому читанні законопроект Про концесії. Це спровокувало жваві дискусії щодо доцільності застосування даної форми державно-приватного партнерства в Україні.

На відміну від інших форм партнерства держави та приватного бізнесу (оренди, спільної діяльності, приватизації) концесія дозволяє створити або істотно удосконалити об’єкт державної/комунальної власності за рахунок приватних інвестицій. При цьому сам об’єкт концесії залишається в державній/комунальній власності. Приватний партнер отримує ексклюзивне право збору плати за користування об’єктом концесії, щодо якого йому поступається (з англ concession – поступка) державний партнер.

Аби "поступка" дозволила окупити інвестиції, приватний партнер має упевнитися у наявності платоспроможного попиту та його сталості (довгострокових прогнозів попиту). Одним з таких інструментів є гарантії попиту (доходу) або плата за готовність об’єкту. Передбачається, що розмір плати за готовність об’єкта концесії не перевищуватиме 49% гарантованого концесіонеру попиту. Чому так і наскільки достовірно можна оцінити попит для концесійних контрактів?

По-перше, політика ЄС у сфері обліку концесійних контрактів передбачає їхнє включення до системи державних публічних фінансів якщо більше 50% ризику попиту та/або пропозиції, інвестицій перебуває на стороні державного партнера. Отже у даному випадку суми інвестицій та обслуговування боргових інструментів позначатимуться на кредитному рейтингу країни.

По-друге, попит на послуги об’єкта концесії важко оцінити, оскільки тривалість деяких контрактів може становити до 50 років. Розглянемо приклад концесії на будівництво автомобільної дороги:

Отже, якщо в Україні одночасно виконуватиметься, наприклад, 10 концесійних контрактів, то ризик переоцінки гарантованого попиту лише для автодорожніх проектів може становити від 2,4 до 5,8 млрд грн на рік або від 2,9% до 7,2% граничного обсягу дефіциту державного бюджету України на 2018 рік.

Чи це погано? Так, оскільки або призведе до підвищення дефіциту бюджету, чого намагалися запобігти завдяки обмеженню плати за готовність до 49%, або до скорочення інших статей фінансування державного бюджету. Жоден із цих наслідків не є оптимальним. Досвід інших країн ЄС підтверджує:

Де шукати порятунку? По-перше, у поміркованості прогнозів попиту, адже будь-яка переоцінка матиме наслідки для публічних фінансів країни. По-друге, у визначенні інтервалів (від +/- 5% до +/-7%) гарантованого попиту. По-третє, в акумуляції коштів, які отримуватиме бюджет у якості концесійних платежів у випадку зростання попиту понад гарантований рівень. Це дозволить балансувати надходження таких платежів в одному році із витратами на оплату готовності об’єктів концесії. По-четверте, в прискіпливості до вибору концесійних проектів на користь швидкоокупних проектів.