Дайте шанс Украине, а не олигархам. Не делайте вид, что заботитесь об экономике

На цьому тижні постановою Кабінету міністрів створили Міністерство з питань стратегічних галузей промисловості. Крім того, парламент підтримав у першому читанні сумнозвісний законопроект №3739 про локалізацію, який, за підрахунками Київської школи економіки, веде до втрат більш ніж 0,5% від ВВП - в цифрах поточного року це близько $900 млн). 

Все чіткіше проглядається тенденція до занурення в протекціонізм та підтримку національного виробника коштом платників податків, як основу для стратегії розвитку країни. З першого погляду, особливо для не-економістів, ці ідеї можуть навіть здатися привабливими. На жаль, вони абсолютно не спроможні забезпечити розвиток країни, а, навпаки, здатні занурити її ще глибше в бідність та відсталість.

Читайте також: Назад у 90-ті: совкове промислове лобі знову тягне Україну в прірву 

Найперше і найголовніше - чи взагалі вирішують протекціонізм та підтримка з бюджету головну проблему української промисловості? Адже ця проблема добре і відома, і має конкретний вимір - це багаторічний (насправді, багато десятирічний) критично низький рівень інвестицій в основні засоби і, як наслідок, захмарний рівень зносу цих основних засобів (60,6% у 2018 році). 

Тобто, майже 30 років власники промислових підприємств України (а це майже виключно олігархічні групи) проїдали радянський "промисловий спадок" та не вкладали в його модернізацію чи, хоча б, підтримку, ні копійки. Звичайно, що в результаті подібних бізнес-практик, ми отримали поступову де-індустріалізацію та падіння промислового виробництва. 

Факт №1: Відродження промисловості неможливе без залучення значного обсягу інвестицій. Проте наразі ні зовнішні, ні внутрішні інвестори, включно з самими власниками промислових підприємств, не готові це робити.

Часто кажуть, що проблема в занадто дорогому фінансовому ресурсі в Україні. Що потрібно просто дати промисловцям дешеві гроші, які вони інвестують у виробництво. Власне, це багато разів намагались зробити в Україні - від бюджетних дотацій до податкових пільг та сумнозвісних "вільних економічних зон" початку 2000-х, через які в офшори вивели мільярди доларів. 

Читайте також - Ініціатива влади зламати роботу ProZorro - нова дорога для корупційних схем 

Результат щоразу був один і той самий - жодних інвестицій у виробництво, масштабне виведення, наданих державою грошей олігархами в офшори з подальшим вкладенням у елітну закордонну нерухомість. 

Втім, в цій поведінці олігархічних структур є цілком зрозуміла економічна логіка - адже для того, щоб вкласти в них гроші, промислові проекти мають бути інвестиційно привабливими. Якби це було реально так, очевидно, ми б давно залучали інвестиції від іноземних інвесторів, які якраз мають доступ до дешевого ресурсу.

Так само, наші найбільші промислові гравці (все ті ж олігархічні групи) вже давно мають або мали доступ до іноземного фінансування, випускали євробонди, брали закордонні дешеві кредити, але все одно ситуацію це не виправило, і масштабних інвестицій від цього не прийшло. Тобто проблема явно не тільки і не скільки у відсутності дешевих фінансових ресурсів. 

Факт №2: Замість того, щоб заробляти на капіталізації, наразі оптимальною стратегією для власників промислового бізнесу є його "доїння" через поганий інвестиційний клімат.

Промисловість - капіталоємний бізнес, який потребує значних інвестицій. Суто за рахунок прибутку від діяльності підприємства такі інвестиції мають довгу окупність. Наприклад, якщо ви вклали $1 млрд в завод, який приносить вам $100 млн прибутку щорічно, то до моменту, коли ви повернете собі цей мільярд і вийдете в плюс, пройде 10 років. 

Читайте також - Є більша емісія, немає Великого будівництва, нових доріг, шкіл та індексації пенсій 

Водночас, в нормальних умовах, вкладені гроші нікуди не пропадають, адже ви тепер маєте завод вартістю мільярд доларів. Цей завод, знову ж таки, в нормальних умовах, ви можете продати, а якщо його ціна зростає - ще й заробити кошти, за рахунок цього зростання, безвідносно прибутків від заводу. Тобто, якщо наступного року ви продасте завод за $1,5 млрд, то ви вже заробите 50% на своїй інвестиції, хоча сам завод може взагалі бути не прибутковим в цей період.

Проблема в тому, що в Україні немає таких нормальних умов. Промислові заводи в нас важко не тільки побудувати через погані умови (корупцію при отриманні дозволів та землевідводів, погану інфраструктуру), але й захистити їх від рейдерства, в тому числі і з боку різноманітних корумпованих державних органів, зокрема, правоохоронних. Більше того, через відсутність захисту прав власності, в Україні практично не функціонують фінансові ринки, а відтак промислові підприємства не є ліквідними - їх важко продавати та купувати. 

Читайте також - Позорро проти Прозорро: чому локалізація машінопроізводства - погано для всіх 

Через це, заробляти на капіталізації своїх підприємств вітчизняні промисловці не можуть. В результаті, єдиною робочою моделлю стає просто "доїння" цих підприємств - як за рахунок відсутності додаткових капіталовкладень, так і шляхом отримання державної допомоги коштом платників податків.

Факт №3: Лише проведення структурних реформ дозволить змінити ситуацію.

Потрібно нарешті визнати, що ситуацію неможливо змінити без проведення структурних реформ. Але ці реформи зовсім не про надання державної підтримки чи преференцій.

В першу чергу, йдеться про неухильний захист прав власності. Правоохоронні органи та судова система мають захищати, а не були учасниками рейдерських захоплень та підривати ці самі права. 

Не менш важлива розбудова фінансового сектору - запуск повноцінних фінансових небанківського ринків, які б дозволили легко продавати та купувати промислові активи і, таким чином, заробляти на їхній капіталізації. 

Конкурентна політика та демонополізація промислового сектору - третя передумова його розвитку. Без можливості для нових гравців заходити на ринки промислової продукції та будувати нові підприємства, ми так і залишимося з нерозвиненим промисловим сектором, на якому зароблятимуть олігархи-монополісти, що контролюють його зараз.

Читайте також - Дотиснули банки, дотиснемо і економіку, або Пригоди 11 друзів Бені

Важливим є зниження рівня оподаткування вітчизняних промисловців для підвищення конкурентоздатності на фоні європейських конкурентів. В першу чергу, мова йде про податкове навантаження на робочу силу. В Україні цей ресурс є обмеженим, а роботодавці вимушені конкурувати за нього з іншими країнами. В такій ситуації збирати по 40% податків та зборів з легального робочого місця, які натомість могли б отримати працівники у вигляді більш конкурентних зарплат - немає жодного сенсу.

Нарешті, суттєво допомогти залучити інвестиції з боку приватного сектору, може приватизація нестратегічних державний підприємств. В Мінекономіки наша команда спільно з Фондом державного майна та командою Прозорро.Продажі склала список з близько 960 таких підприємств, які можуть бути приватизовані та стати точкою залучення інвестицій. 530 з них ми передали на приватизацію ще у 2019 році, а ще більш ніж 400 - затвердили на передачу до Фонду державного майна. Тепер діючий уряд має імплементувати це рішення та завершити передачу даних підприємств на приватизацію.

Тільки після проведення цих структурних реформ, економічна модель вітчизняної промисловості стане ефективною, і ми отримаємо реальне підґрунтя для залучення значного притоку інвестицій для розвитку промисловості. 

Лише коли власники промислових підприємств зможуть повноцінно заробляти на їхній капіталізації, в промисловий сектор прийдуть необхідні для його зростання інвестиції. До того часу жодні пільги, жодна державна підтримка чи будь-які інші спроби перерозподілити кошти від звичайних українців до олігархічних груп-власників промислових підприємств, не матимуть шансів на успіх і призведуть лише до додаткового відтоку коштів в офшори.