Инициатива власти сломать работу ProZorro - новая дорога для коррупционных схем

22 червня, антикорупційна громадська організація Transparency International Ukraine опублікувала на своїй сторінці в facebook заяву, в якій просить зупинити відкат закупівельної реформи. "Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України на чолі з Ігорем Петрашком хоче порушити головний принцип Prozorro — рівні правила гри. Воно пропонує запровадити неціновий критерій локалізації в закупівлях машинобудування. У такий спосіб виробники, які підтвердили свою "національність", будуть отримувати переваги на тендерах", - зазначається в дописі. 

Експерти одноголосно заявили, якщо на тендері будуть пропонувати іноземний товар, дешевший за вітчизняний, переможцем все-одно стане продукт з національної локалізацією. Переплата буде досягати до 30%, а питання якості відійде на другий план.

Не дивлячись на заклики Transparency International Ukraine та великої кількості громадських організацій, вже через два дні – 26 червня - депутати від пропрезидентської партії "Слуга народу" (а також представники деяких інших фракцій) подали до парламенту законопроєкт №3739 "Про внесення змін до Закону України "Про публічні закупівлі"", іншими словами – про зміни в державну систему закупівель ProZorro. В разі його ухвалення, іноземне устаткування, автобуси, трамваї, вагони тощо з 1 січня можна буде купувати, лише якщо 25-45% такої продукції вироблено в Україні. 

Автори документу вважають, що це змусить Mercedes, Siemens чи Caterpillar терміново побудувати в України свої виробництва під страхом втрати вітчизняного ринку.

Що відбувається, як це вплине на систему закупівель, і чи дійсно таким чином уряд підтримає саме вітчизняного виробника?

Заяви прем’єра щодо введення нецінового критерію локалізації в публічні закупівлі та реєстрація відповідного законопроєкту - означає, що з’явилось бажання відкотити і реформу публічних закупівель, і зламати роботу системи ProZorro.  

Зважаючи на все гучніші антиліберальні і антизахідні заклики ряда політиків, цього варто було очікувати. Саме цікаве те, що в цій спробі немає ніякого новаторства. Її вже намагалися запровадити у 2017 році під аналогічним популістичним гаслом "захист національного виробника". Але тоді Мінекономрозвитку (разом із антикорупційними організаціями, учасниками торгів, великими держзамовниками і навіть з деякими співавторами нинішнього законопроєкту №3739) виступало проти законопроєкту "Купуй українське - плати українцям", яким саме й хотіли ввести неціновий критерій локалізації в публічні закупівлі. Тоді автори подібної ініціативи прямо закладали 43% переплату тому продавцю, який принесе довідку, що його товар "вітчизняний". Роки йдуть, і тепер вже нове скликання Верховної Ради тягне ті ж самі схеми...

Насправді, в підтримці національного виробника не тільки немає нічого поганого, це логічне завдання для будь-якої влади. 

Наразі питання в іншому - як влада планує досягти заявленої мети, чи спроможна реалізувати зареєстрований законопроєкт. Чи це чергова димова завіса, реальна ціль якої геть інша? Адже серед реальних перешкод для інвесторів традиційно лідерами називають зовсім інше - корупцію, недовіру до судової системи, фінансову нестабільність, монополізацію олігархами та військовий конфлікт.

Чому ідея влади про підтримку національного виробника через надання переваг в закупівлях погана? Тим паче, науково доведено, що вона не працює, спотворює економічні стимули і накладає додаткові витрати на всіх платників податків, перерозподіляючи їх на користь власників обраних приватних компаній (див., наприклад дослідження OECD Emerging Policy Issues: Localisation Barriers to Trade).

Є декілька причин, чому це крок назад:

1.  Невидимі і необліковані витрати на подібну державну підтримку. Саме через це подібні заходи люблять політики-популісти у всіх країнах. Їм не подобається прямо передбачити в бюджеті, наприклад, 1 млрд грн на підтримку вітчизняного машинобудування, яка буде розподілятись в прозорий конкурсний спосіб, чи на інвестстимули для іноземців, які побудують в Україні свої заводи. 

Значно легше просто змусити всі державні органи заплатити більше за потрібну їм продукцію (адже, якщо не пустити на ринок якихось продавців, то треба буде купувати менш конкурентні, тобто дорожчі альтернативи). Цю переплату дуже важко побачити - ви ж не можете сказати, наскільки б впала ціна в тендері, якби туди допустили всіх претендентів. 

А от знайти серед сотен тисяч тендерних пропозицій будь-який український товар, який стане переможцем, і оголосити, що це "завдяки нашій політичній ініціативі" - легко! Тобто витрати невідомі, але всі перемоги можна приписати авторам законопроєкту. Київська Школа Економіки провела дослідження, за яким потенційні втрати у разі прийняття законопроєкту №3739 можуть досягти $591-642 млн! Це те, що ми з вами заплатимо зі своєї кишені як платники податків, аби підтримати українських виробників. Але не тільки виробників, адже... 

2.  … всі подібні локалізаційні ініціативи - це легкий шлях до корупції через маніпуляції із визначенням "вітчизняний продукт". В інформпросторі є безліч прикладів, як на продукт, вироблений в Китаї, наклеюють наліпку "виготовлено в … " і продають під соусом національного виробника. В історії України вже були приклади імпорту автомобілів як машинокомплектів, до яких прикручувались колеса, аби видати їх за вітчизняні. Чи достатньо цього для того, аби ми з вами платили більше? 

Також очевидно, що у випадку постачань немасової продукції, жоден іноземний виробник не буде її збирати в Україні. Тобто ці товари або зникнуть взагалі, або виникне індустрія посередників (вірогідно, наближених до державних органів), які будуть перепаковувати чи перебрендовувати такі товари під виглядом вітчизняної. Звісно ж небезкоштовно...  

3.  Людський фактор та нова індустрія довідок про локалізацію. В Україні в рік проводять до десяти тисяч тендерів тільки на ту продукцію машинобудування, яку хочуть "захищати" автори законопроєкту №3739. Відповідно пропозицій на ці тендери подається в два-три рази більше, ніж самих тендерів. Чи зможе хтось фізично перевірити ступінь локалізації в усіх цих тендерах? 

Наразі це виглядає як утопія, але законопроєкт передбачає, що цим буде займатись Мінекономрозвитку. Тобто потрібно в стінах міністерства створювати величезний підрозділ із інженерами та технологами, який має оперативно перевіряти ступінь локалізації складної техніки із тисяч компонентів.

Дуже сумніваюся, що в українських реаліях це буде проходити без масштабної корупції, адже в руках політиків з’явиться інструмент, коли "довідка про локалізацію" буде визначати, чи отримає виробник контракт, чи буде дискваліфікований. Який "відкат" можна буде просити за "прискорення" такої довідки? Залишу це вашій уяві...

4.  Нарешті, що ж технічно таке локалізація? Як її порахувати, навіть якщо ви хочете порахувати чесно? Коли виробник складної техніки виходить на тендер, часто у нього цієї техніки ще фізично немає. Він виходить з пропозицією, наприклад, "побудую вам локомотив потрібної потужності" чи "зроблю трамвайний вагон потрібної довжини та ширини колії".  Але питання, скільки буде використано українських деталей в ще не виробленій, а інколи й не спроєктованій техніці, дуже філософське. 

Як це порахувати? Як через два роки, дивлячись на локомотив, в якому 20 000 деталей, швидко визначити, українського вона виробництва чи ні? Тим більше, що велика частина цих деталей закуплена в рамках виробничого циклу у сторонніх постачальників, у яких були свої постачальники і так далі.

Ми знову переходимо в документарну площину. Тобто хтось має проаналізувати тисячі сторінок технічної документації і визначати кінцеве походження та ціну деталей. Виробники мають погоджуватись відкривати українським чиновникам абсолютно всі свої документи.

Визначення локалізації таким способом – це нестабільний показник. Наприклад, міська влада хоче купити 10 трамваїв для міста. Для визначення локалізації, що трамваї українські, виробник для прикладу показує один - з українським корпусом, виробленим з вітчизняного металу. Таким чином, проходить локалізацію. Але як ви можете бути впевненими, що інші дев’ять будуть з тими ж українськими деталями? Перевіряти спектрографом кожну одиницю продукції? Розібрати перед прийомкою кожну одиницю техніки?

Поки що відповіді на ці питання від авторів законопроєкту звучать на кшталт – далі щось придумаємо, головне швиденько його прийняти і "відзвітувати" на телеефірах. 

Тому, зважаючи на всі ці нюанси, напрошується висновок, що наразі ідея запровадити неціновий критерій локалізації в закупівлях – як мінімум, популізм, який відкриває скриньку Пандори та створює широку дорогу для корупційних схем як у машинобудівному секторі, так і загалом в економіці. 

А до всього сказаного подібні ініціативи ще й порушують вимоги багатьох угод міжнародної торгівлі, зокрема про Асоціацію із ЄС, про Вільну торгівлю з Канадою та угоду GPA Світової організації торгівлі. А отже наші експортери цілком очевидно отримають обмеження у відповідь. Знову таки - вся країна заплатить, аби "підтримати" вузьке коло приватних компаній сектору машинобудування. Дуже дорогий лобізм виходить...

Шкода, що у деяких владних кабінетах та серед авторів законопроєкту №3739, зокрема, до цих пір залишається популярною позиція  - ми суверенна країна, не вчіть нас як жити!