Конференция Ukraine Reform: говорили о многом, но не о главном
"У британців є Аскот, а в українців - Ukraine Reform Conference", - зауважив мій знайомий щодо вражень від третьої міжнародної конференції Ukraine Reform Conference, яка на початку липня пройшла в Торонто.
Раз на рік посеред літа всі дотичні до трансформації країни урядовці, донори та партнери, представники проектних офісів, аналітичних центрів та громадських організацій, а цього разу ще й міжнародного бізнесу та діаспори, збираються разом. Щоби що? Обговорити успіх проведення реформ в Україні? На відміну від порівняння цін в Торонто та Києві, з'ясування, яке місто є столицею Канади, загравання з потенційними інвесторами, закликів Арсена Авакова не піднімати хайп на резонансних розслідуваннях та відсутності багатьох, навіть заявлених у програмі, реформаторів, зміст конференції отримав набагато менше уваги як в Україні, так і в Канаді.
Можливо тому, що на конференції, присвяченій реформам, про самі реформи говорили не так багато. Ні, звісно, були цікаві дискусії та важливі обговорення. Міжнародні партнери хвалили та відзначали наші здобутки, радили потрібні речі, чітко артикулювали причини гальмувань та перешкоди.
Окремо презентували важливі Принципи Торонто - порядок денний від громадських організацій, та звіт Стратегічної групи радників SAGSUR. Лунало багато правильних закликів, які мігрують з однієї білої книги в іншу. Все це було, а от конкретики та розуміння, що відбувається насправді, бракувало.
В дискусії недостатньо показати окремі презентаційні кейси та розвести руками там, де щось поки не ідеальне. Потрібний ґрунтовний аналіз впровадження цих правильних гасел. А ще потрібно завжди бачити в кожній реформі кінцевого бенефіціара - конкретного українця.
За всіма звітами, заголовками, колонками, враженнями на Facebook та подяками собі і світові немає людини. Українця, проблему якого має вирішити та чи інша реформа.
Алгоритм змін простий - ідентифікувати проблему, визначити всі зацікавлені сторони та їхні інтереси, запропонувати рішення, яке максимально вирішить проблему. Якщо проблеми немає, для чого державі тим займатися взагалі? Тут важливо відрізняти умовне грішне від праведного – продукт від впливу (output від outcome). Те, що ти зробив, від того, що конкретно змінилося. Дію від результату.
У всіх звітах та дорожніх картах мова переважно йде про дії - ухвалити постанову, відкрити новий офіс, гармонізувати 20% законодавства чи скасувати з десяток дозвільних документів. Час говорити про вплив. Чи стало людям легше отримати певні послуги, відкрити чи закрити бізнес, знайти ліки чи отримати кращу освіту. Як вирішено їхні справжні проблеми і кому від реформ стало краще в коротко- і довгостроковій перспективі.
Про це не говорять не тільки тому, що не хочуть. Може й хочуть, але не знають, як. Оцінити імплементацію реформ - задача нетривіальна, складна і грунтовна. VoxUkraine збирається це зробити. Після чотирьох років моніторингу реформ iMoRe проаналізує, як "правила гри" змінились не на папері, а в житті. Що спрацювало, а що - ні. Де люди вже відчувають покращення, а де навпаки - не бачать різниці і чому.
Навіщо це треба? Як мінімум тому, що у нового складу парламенту й уряду буде так званий "медовий місяць". Період, протягом якого вони прагнутимуть зробити щось корисне й показати результат. Моніторинг минулої каденції показує, що реформаторська активність значно спадає в останні роки роботи парламенту - найшвидший темп реформ припав на 2014-2015 роки. Важливо лише, аби депутати та уряд свої зусилля та ентузіазм спрямували в потрібне русло. Не скасовували те, що корисне і працює, і прибрали перешкоди там, де щось гальмується. А найголовніше - бачили за кожною реформою людину та її потреби, а не рядок у зобов'язаннях, програмах, звітах та постах у Facebook.
Тоді за рік у Литві, де пройде наступна конференція щодо реформ в Україні, президентові Володимиру Зеленському буде про що розповісти та чим пишатись, а українцям тут стане жити краще. І не висітиме в повітрі питання: "Де реформи?".
