Почему в Украине еще нет своей Силиконовой долины? И будет ли
Яка країна є №2 агро-експортером у світі? Перше місце посідає США. Це можна логічно пояснити, якщо подивитися на географічну карту і площу майже 10 млн кв км. Але як пояснити, що №2 є Нідерланди?! Країна розміром з Київську область, половина якої нижче рівня моря? Цей шматок суші площею 41 тис кв км експортує агропродукції на $94 млрд дол в рік.
Такі результати Нідерландів навряд чи можна пояснити лінійними причинами, як-то родючість чорноземів чи безкраї лани. Тоді чим це пояснюється насправді?
Кілька років тому з цим питанням я і група українських управлінців поїхали в бізнесову розвідку до Нідерландів. З нами був хороший місцевий провідник у внутрішні процеси цього економічного дива. Після приземлення в Амстердамі нас повезли в глибоку провінцію. Де серед сіл і містечок стоїть №1 аграрний університет світу (!). А навколо кампусу - лабораторії та офіси найбільших компаній світу, які займаються продуктами харчування та аграрними технологіями. На одній території, яку називають Food Valley - клубок взаємозв'язків капіталів, культур, людей, компаній, ідей і практик - але все навколо agrifood. Де закінчується освіта і наука, і починається бізнес - важко зрозуміти. Усе переплетене в якесь "ціле", котре неможливо осягнути стандартним індустріальним способом мислення.
У Food Valley не працюють по 24 години на добу. У них ті самі 365 днів у році, що й у нас. Тому їхні аномальні результати - це не просто про операційну ефективність і персональні рекорди. Це ефективність якогось іншого, вищого порядку.
За схожими законами і зі схожими проривними результатами працюють інші більш і менш відомі бізнес-долини - від Silicon Valley у США до Aerospace Valley у Франції. Такі згустки можна знайти на усіх континентах. Їх тисячі. Ці аномальні бізнес-долини притягують кращих людей, кращі ідеї, найвигідніші інвестиції. Там створюється майбутнє. Насьогодні саме такі бізнес-долини забезпечують глобальну конкурентоспроможність як компаній, так і регіонів та країн.
Competition (конкуренція) змінюється новим поняттям - "co-opetittion" (конкуренція + співпраця). Мова не йде про вторинність "Я" чи економічний колективізм. Справа в іншому. Як мені сказала одна мудра людина, яка виводила свою країну на передові позиції, "Лобова конкуренція - це інфантильний спосіб мислення".
Справжня, глобальна конкуренція відбувається не між компаніями - а між такими бізнес-долинами, які в економіці називаються бізнес-кластерами.
Це як хороша, так і погана новина для нас. Багатство, ефективність та інновації акумулюються у бізнес-кластерах. Там створюють нові правила гри. Час "самотніх рейнджерів" завершився. Поодиноким бізнес-гравцям лишається тільки одне - грати за тими правилами, які не вони створили. В тому числі за заданими зовні коридорами маржинальності. Якщо ви програЄте глобальну конкуренцію - найімовірніше, ви програєте кластеру, а не окремій компанії.
Ще одна погана новина для нас - Західний світ щонайменше 15 років робить цілеспрямовані, продумані, підтримані ресурсами зусилля для створення і розвитку бізнес-кластерів.
За останні 6 років kmbs мала кластерні розвідки у 15 прогресивних країн світу. І скрізь ми бачили такі бізнес-долини. Звісно, я ставив і продовжую ставити собі питання: що це означає для нас? Коли і як в Україні можуть з'явитися власні, глобально конкурентоспроможні бізнес-долини? Хоча, ймовірно, перше питання має бути не про як, коли, де - а про "хто".
Можливі як мінімум три варіанти, хто спроможний ініціювати бізнес-кластери в Україні.
По-перше, - бізнемен(и), які працюють в одному регіоні і стикаються з проблемами або можливостями, які не вирішити самотужки. Зазвичай це проблеми інфраструктури - як матеріальної, так і "м’якої" (зокрема, утримання і освіта спеціалістів). Іноді це бажання ввести нову моду - наприклад, на ІТ-професію, гранатовий сік чи авокадо. Так, наприклад, 60 років тому семеро бізнесменів з невеличкої каліфорнійської долини Napa Valley привчили Америку пити вино, створивши чи не найвідоміший у світі винний бізнес-кластер.
По-друге, - інвестори, які готові зіграти в багатоходову довгострокову стратегію. Це створення не просто компанії, а розгортання нового пласту активності, з композицією власних і зовнішніх компаній. Якщо потрібно пройти не швидко, а далеко - це про бізнес-кластери.
По-третє, - представники влади (теперішні або майбутні), які беруть відповідальність за розвиток територій. Міжнародний досвід показує, що успішно створений кластер - це шлях до виграшу місцевих або (як, наприклад, у Аргентині) національних виборів.
Усі ці три групи ініціаторів має об'єднувати спільна характеристика - готовність (а не просто бажання) взяти великий радіус відповідальності. Мірило такої готовності - це особлива підготовка управлінця. Це про новий стиль управління і про справжнє освоєння принципу co-opetition. Звідки може взятися така підготовка? Це окреме питання, яке ми постійно ставимо собі в kmbs.
Якщо повернутися до прикладу Нідерландів та України, то у нас є достатньо передумов для проривного розвитку - ресурси, ринки, людський капітал, технології. Окремі елементи виглядають більш ніж обнадійливо. Але чого точно бракує - це інтеграція цих передумов у нове "ціле". Сьогодні конкурують системи вищого порядку, ніж одна організація. Простого героїзму, поту і роботи у форматі 24/7 буде замало.
Тому, якщо коротко, для запуску українських бізнес-долин потрібні команди підготовлених особистостей - з новим баченням майбутнього і волею його втілити. Так, це не є достатня умова. Але це фундамент, без якого все решта не має жодного сенсу.
P.S. Зараз часто звучить національна мета "40% зростання за 5 років". Хороша, амбітна ціль, але яка і зараз залишається без відповіді на питання "яким чином"? Чи можливо її досягти через лінійні, послідовні кроки? Хотілося би, але є великі сумніви. Потрібна інша "оптика" - для розуміння, нових ідей, нелінійних рішень, ефективних дій. Простого "покращення" буде замало. Час створювати як нове, так і по-новому.
