Параллельный импорт: рискованная игра в пользу потребителей

Кожен український споживач знайомий з ситуацією - ви можете купити автомобіль/телевізор/смартфон/ліки в офіційного дилера, а можете у хвацьких перекупників, які купують їх деінде в інших країнах. Часто "хвацькі перекупники" пропонують ці товари дешевше і швидше, ніж "офіційний дилер". Так трапляється, коли виробнику начхати на українських споживачів або він визначає "офіційним ділером" відвертого слоупока. 

Ще одним драйвером цього явища є те, що виробник може запропонувати на ринку України глобальні товари гіршої якості, ніж за кордоном (це явище зараз активно вивчається всередині ЄС, де виявилось, що деякі виробники свідомо продають під одним брендом товари різної якості). Так чи інакше, попит створює пропозицію. Це явище називається "паралельним імпортом", тобто імпорт, паралельний до того, який організований виробником. 

Вже з цього визначення зрозуміло, що виробники не дуже в захваті від цього явища. Не лише в Україні. Глобально. 

Головним інструментом, які використовують виробники для того, щоб тримати під контролем обіг товарів, стали торговельні марки. 

Найбільш відома справа в Євросоюзі щодо паралельного імпорту - Mitsubishi Shoji Kaisha Ltd and Mitsubishi Caterpillar Forklift Europe BV v Duma Forklifts NV and GS International BVBA (C-129/17) - стосується саме тлумачення прав, які надає торговельна марка своєму власнику. 

У праві ЄС ці права були визначені в статті 5 Директиви 2008/95/EC від 22 жовтня 2008 року, а зараз в статті 10 Директиви 2015/2436 від 16 грудня 2015 року. 

Ці положення дають власнику торговельної марки право забороняти використання і обіг товару, позначеного торговельною маркою, у тому числі - імпорт. 

У цій справі мова йшла про продаж вживаних автонавантажувачів, з яких було видалено торговельну марку. 

В Україні власники торговельних марок мають подібні права, визначені в статті 495 Цивільного кодексу та статті 16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг". 

(Якщо є застереження до визначення обсягу цих прав, то їх можна і слід проговорити в рамках роботи над законопроектом №2258, який зараз перебуває на розгляді парламенту). Правовласники можуть через суд вимагати обмежень імпорту товарів.

І це, здається, єдиний вірний спосіб регулювання цієї проблеми.  

По-перше тому, що власник має свободу - толерувати чи не толерувати такий обіг товарів. Зрештою, виробникам вигідно, коли його товари доходять до кінцевого споживача. 

А, по-друге, обмеження обігу товарів може порушити баланс між захистом прав виробника і відкритим ринком. 

Та ж Європейська Комісія чітко зазначала, що: "Права промислової та інтелектуальної власності ... є за своєю природою в цілому національними. Комісія вважає, що їх потрібно захищати, але також захищати [ці права] від зловживань з метою створення монополій. Отже, захист долається вичерпанням прав промислової чи інтелектуальної власності, які створюють перепони для торгівлі в середині [ЄС]".

Більше того, перегнувши палку з обмеженням обігу власних товарів, виробники наражаються на покарання за порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Таких справ досить багато в ЄС. АМКУ також виписував штрафи за обмеження обігу товарами, які на вимогу виробників прописувалися в контрактах. 

До речі (і це лише припущення), що активне лобіювання заборони паралельного імпорту у законопроекті про захист від імпорту підробок (законопроект №1230) є спробою уникнути відповідальності за антиконкурентні дії.

Бо дуже зручно було би сказати, що спотворення конкуренції через обмеження товарів відбувається не з вини виробника, а з вини дій митниці. 

Дуже радий, що цей сценарій не пройшов і законопроект №1230 містить лише положення про боротьбу з підробками, а не з будь-яким паралельним імпортом оригінальної продукції.

До речі виробники, які протистоять паралельному імпорту, мають ще один дієвий спосіб посилення своїх позицій, який вони поки що ігнорують. 

Справа у тому, що будь-яка продукція на ринку України має бути маркована відповідно до українського законодавства, зокрема із дотриманням мовного законодавства та законодавства про інформацію для споживачів.

У цьому істотна різниця між офіційним імпортом і паралельним імпортом. Офіційний імпорт, зазвичай вже у місці виробництва, упакований з дотриманням законодавства країни призначення.

Ті, хто робить паралельний імпорт, повинні або ігнорувати цю частину українського законодавства (а, отже, порушувати його і наражатись на адміністративні штрафи), або власноруч перепаковувати товар і втручатися в упаковку (а це вже класичне порушення права про торговельні марки, що дає їх власникам більше прав вимагати обмеження обігу товарів).

Для мене ідеальною ситуацією є здорова конкуренція між офіційними і паралельним імпортом, коли самі офіційні імпортери прискіпливо полюють за паралельним імпортом, а ті, хто імпортують, паралельно змушують офіціалів зменшувати ціни та покращувати якість пропонованих товарів. Це найкраща ситуація для українського споживача. А, коли мова йде про імпорт, то мене цікавить перш за все саме споживач.