Сегодня Международный день открытых данных. Почему это праздник для каждого украинца

У 2012 році журналісти Forbes Україна Севгіль Мусаєва та Олександр Акименко збирали по крихтах інформацію про юного нікому не відомого олігарха Сергія Курченка. Тоді вони і подумати не могли, чим все обернеться. Через півроку після публікації їхнього розслідування про компанію Газ Україна, що заробляла на нафтогазових схемах, Курченко купив медіахолдинг УМХ, до якого входив і журнал Forbes. Акименко і Мусаєва були вимушені покинути видання, а згодом це зробила вся редакція журналу. 

Журналістські розслідування ніколи не були простою справою, а на початку 2010-х репортери зіштовхувалися ще й з суттєвим обмеженням доступу до інформації. 

В Акименка був список компаній, які були пов'язані з новоявленим олігархом Курченком: цим списком з журналістом поділився один з гравців нафтогазового ринку. "Але, звичайно ж, опублікувати його без перевірки ми не могли", — розповідає Акименко. 

Тож журналіст шукав компанії у базі, яка на той час була закритою, і яку  насправді "з-під поли" можна було купити на компакт-диску або на флешці. Акименко також продивлявся реєстр судових рішень — на той час ледве не єдиний відкритий реєстр. Крім цього, завантажував усі підряд випуски "Віснику державних закупівель" і шукав необхідні назви фірм у pdf-файлах. Так він підтверджував взаємозв'язки між компаніями зі свого списку та знаходив певні патерни у їхній "бізнес-стратегії". Тим часом Мусаєва перевіряла цю інформацію в експертів та учасників ринку. 

Ця робота забрала в журналістів кілька місяців і стала одним з найгучніших розслідувань у нафтогазовому секторі. Виявилось, що через компанії Курченка проходили буквально мільярди доларів. І все це — під прикриттям влади четвертого президента України Віктора Януковича.

Відкрити все

Одразу ж після Революції Гідності стало очевидним, що далі приховувати від суспільства інформацію про діяльність держави вже просто неможливо. 

Першим помітним проєктом, який намагався розкрити та систематизувати дані держави, стала "Канцелярська сотня", заснована Денисом Бігусом та Дмитром Чаплинським. Після втечі Януковича та його посіпак залишилося кілька десятків кілограмів порізаних або частково спалених документів, на основі яких українці змогли побачити, як саме була влаштована його імперія. 

Одразу після "Канцелярської сотні" тільки під егідою проєкта "Наші гроші" з'явилося ще кілька схожих ініціатив. "Гарна хата", "Електронне БТІ", "Посіпаки", "Декларації". У цих проєктах тисячі українців обробляли інформацію та наповнювали нею бази даних ще до того, як держава відкрила реєстри.

Паралельно запускалась реформа державних закупівель, яка мала відкрити всі тендери держави для суспільства. Так, на початку 2015-го з'явився перший прототип Prozorro. Пройшло ще кілька місяців — і у вересні 2015-го Мінфін запустив Єдиний портал використання публічних коштів "EData". 

Поява у 2015 році статті 10(1) у Законі "Про доступ до публічної інформації" значно спростила роботу журналістам і поклала офіційний початок чисельній кількості відкритих реєстрів. 

Так, з 2014-2015 року у відкритому доступі з'явилися або повністю відкрилися Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, Єдиний державний реєстр юросіб, фізосіб та громадських формувань, Державний реєстр обтяжень рухомого майна та багато інших. Загалом багато держреєстрів зараз зібрано на Єдиному порталі відкритих даних. 

Це лише пришвидшило появу нових громадських проєктів, заснованих на відкритих даних. Ось кілька з них: Dozorro (аналітика та розслідування у сфері публічних закупівель), CoST Ukraine (аналітика дорожнього будівництва), Texty.org.ua та багато інших.

Також на цей період припав розквіт розслідувальної журналістики в Україні. Завдяки відкритим даним та підтримці західних донорів в Україні виросла ціла плеяда журналістів-розслідувачів та таких проєктів як Слідство.info, "Схеми: корупція в деталях", Бігус.info і тд. 

Ефект від прозорості

Дехто запитає, навіщо всі ці відкриті дані та розслідування журналістів, якщо толку з цього жодного? Корупція процвітає, порушників не карають, розслідування репортерів не призводять до відповідальності. 

Насправді, доступ до даних змінює нашу з вами країну — хоч і дещо повільно. 

Наприклад, саме журналісти-розслідувачі зі "Схеми: корупція в деталях" ще 2018 року дізналися про нафтовий бізнес Віктора Медведчука в Росії та його зв'язок з нардепом Тарасом Козаком і телеканалами 112 Україна, NewsOne та ZiK. Але лише три роки потому Україна наклала санкції на цих людей. 

Інший приклад. Ті ж "Схеми" у 2018 році побачили через систему Prozorro, що на тендері з будівництва Шулявського мосту у Києві змагалися дві компанії, які насправді належать до орбіти одного власника — Максима Микитася. Мине рік, і на основі цих фактів власне розслідування проведе Антимонопольний комітет України та накладе на дві компанії штраф на понад 100 млн грн. 

Насправді це лише видається, що найчастіше публічними реєстрами та відкритими даними користуються журналісти та громадські активісти. Так, часом українці не знають, що можуть самостійно знайти будь-яку закупівлю свого дитячого садочка, лікарні, школи або району на порталі Prozorro. Але все ж таки відкриті дані надають нам безмежні суспільні та бізнес-можливості.

Саме завдяки відкритим даним з'явилися такі комерційні проєкти як YouControl, Opendatabot, Clarity App та інші. Тепер підприємцям не потрібно наймати експертів з бізнес-розвідки, аби дізнатися, наскільки надійним є новий бізнес-партнер. Достатньо зайти на портал YouControl та переглянути профіль підприємця або бізнесмена. А беручи участь у публічних закупівлях, можна заздалегідь дізнатися, чи вчасно заплатить замовник за поставлений товар, і чи не приходять до нього на тендери одні й ті ж фіктивні компанії (ClarityApp). 

За останні п’ять-шість років відкриті дані настільки міцно увійшли в наше життя, що інколи здається, ніби інформація завжди була відкритою. Але часто великі зміни для суспільства відбуваються саме так — непомітно. І непомітно вони змінюють наше життя на краще.