"Туман в голове", или Что не так с правительством Гончарука?

Призначення кабміну Олексія Гончарука на початку вересня 2019 року багато експертів зустрічали з оптимізмом. Молодий енергійний прем’єр та його команда міністрів без корупційного чи скандального бекграунду (за виключенням, звісно, Арсена Авакова) виглядала дуже привабливо та перспективно.

Проте, вже на початку грудня в політичних колах почали обговорювати потенційну відставку уряду, чи, щонайменше, значну ротацію в кріслах керівників міністерств. Ключовою причиною можливої відставки називали – "не виправдав високих очікувань на швидкі позитивні зміни".

Як так сталось, що уряд, який практично повністю складається з людей прем’єра, має підтримку президента Зеленського та монобільшість "Слуги народу" в парламенті, за перші півроку роботи показує такий низький результат? Чому прем’єрській лебідь перетворився на гидке каченя?

Відсутність управлінського досвіду 

Перша проблема Гончарука – відсутність досвіду управління великими організаціями. Уряд - це не лише півтора десятки міністрів. Це тисячі державних службовців та мільйони працівників бюджетної сфери. Щоб керувати такою махіною, потрібно мати розуміння того, як відбувається процес управління великими організаціями.

Оскільки в Гончарука такого досвіду немає, він досі намагається керувати урядом як невеликою громадською організацією, яку очолював до цього (з 2015 по 2019 рік був  головою незалежного експертно-аналітичного центру Офіс ефективного регулювання (BRDO). – Ред.)

Наслідком цього є постійні перебої в роботі державних структур: затримки заробітних плат, сповільнення роботи над урядовими документами, неспроможність реагувати на проблемні ситуацій.

Що зрештою закінчилось необхідністю заморозити всі виплати державного казначейства наприкінці 2019 року, і в ручному режимі визначати, які проводити, а які ні.

Відсутність ресурсів для політичного впливу

В Україні низька сила державних інституцій. Це означає, що сам по собі статус депутата, міністра чи навіть прем’єра дає не так багато можливостей для впливу. Ти можеш видавати розпорядження і укази, проте чи будуть вони виконуватись?

Щоб зрозуміти, як це працює на практиці, уявіть собі звичайного державного службовця, який умовно може виконувати чотири задачі. В той же час, різні урядові документи та керівники різних ланок поставили йому 10 задач. Це означає, що йому доведеться обирати з цих 10, ті чотири, які він виконає і ті шість, які підуть в довгу шафу.

В країні з сильними інституціями, задача, поставлена прем’єр-міністром чи міністром, точно була б в переліку тих чотирьох, на яких зосередить свою увагу чиновник. Проте в країні з слабкими інституціями, це працює не так.

Бо крім формальної влади, яку дає посада, потрібно мати неформальну владу, щоб змусити підлеглих виконувати задачі. Сюди входять гроші, медіа-ресурси, підтримка міжнародних донорів і українських організацій. На крайній випадок – значна мережа контактів і наявність в минулому історій успіху, якими можна переконати, що саме твої задачі важливі.

В цьому плані практично всі міністри "голі і босі". Їм немає чим підкріпити свій статус, тому чиновники на них сильно і не зважають.

Ще гірша ситуація, у відносинах з народними депутатами. Навіть свою ж фракцію, уряду не часто вдається переконати підтримати законопроекти. "Слуги народу" не зважають на Гончарука, бо єдине що він має – підтримку Зеленського. Проте депутати теж мають підтримку Зеленського, тож при зіткненні інтересів уряду та фракції, Кабміну немає на що спертись в своїх аргументах.

Відсутність пріоритетів роботи   

Уряд забезпечує безперебійне функціонування десятків тисяч процесів в країні. Проте за це жителі ніколи не кажуть "Дякую". Тому для підтримки населення прем’єри завжди обирають собі пріоритетні напрямки роботи. Ті, де вони концентрують зусилля і ті, про які вони найбільше будуть публічно говорити.

Гройсман концентрувався на будівництві доріг. Яценюк – на антикризовій роботі з фінансовими потоками. Тимошенко на соціальних виплатах і проектах.

Концентрація формує в свідомості населення таку схему: "Неважливо, що поганого говорять про прем’єра, зате він/вона робить *назва пріоритету*".

Від уряду Гончарука очікували, що своїм пріоритетам вони зроблять дерегуляцію, – зменшення бюрократії для населення і бізнесу.

Проте через відсутність досвіду та можливостей впливу, за майже п’ять місяців роботи українці не побачили дерегуляції.

Навіть навпаки, ми отримали введення обов’язковості терміналів та постійні законодавчі ініціативи проти ФОПів. І хоча ці рішення приймає Верховна Рада, проте неспроможність уряду переконувати депутатів підтримувати процес дерегуляції теж сприймається як негатив Кабміну Гончарука.

Тож єдиною причиною, чому уряд досі тримається на плаву, є особистий захист від президента Зеленського. Тому не дивно, що серед всього записаного на нарадах в Кабміні, в мережу злили саме той шматок, де прем’єр каже про "туман в голові" президента в питаннях економіки.

Втрата підтримки Зеленського для Гончарука означає миттєву відставку. Бо інших аргументів лишати міністрів на посадах наразі немає.