Восточное партнерство: хотели экономического союза с ЕС, но чуда не будет

У 2019 році європейській політиці Східного партнерства (СхП), що охоплює такі достатньо різні країни регіону, як Азербайджан, Вірменія, Білорусь, Грузія, Молдова та Україна, виповнилось 10 років. Це стало приводом як для оцінки зробленого, так і – найголовніше – пошуку нових цілей.

Весь 2019 рік, в ЄС та шести країнах-партнерах тривало обговорення подальшої долі СхП. Зараз наближається час прийняття рішень. Саміт СхП, запланований на червень 2020 року, через пандемію перенесений на другу половину року. Але змістовна підготовка триває.

18 березня, було опубліковано спільне комюніке Європейських інституцій щодо їх спільного бачення майбутнього СхП. Запропонований порядок денний, в цілому, відповідає інтересам України, але дива не сталось – комюніке не передбачає швидшої та глибшої інтеграції в ЄС країн, які вже уклали Угоди про асоціацію з ЄС.

Головний акцент спільного комюніке – на галузевій співпраці.

Передбачається інвестиційна підтримка розвитку Транс’європейської транспортної мережі (Trans-European Transport Network TEN-T), пропонується посилення підтримки розвитку зеленої економіки і, зокрема, відновлюваної енергії, спільний роумінг, підтримка приєднання до Єдиної зони платежів у євро (Single Euro Payments Area SEPA).

Це важливі і корисні кроки, але вони значною більшої мірою вписуються у концепцію посилення взаємозв’язків (interconnectivity), аніж в концепцію інтеграції.

Комюніке не пропонує приєднання ані до енергетичного союзу, ані до транспортного союзу, ані до цифрового ринку. Навіть поглиблення економічної інтеграції, в рамках існуючих поглиблених та всеохоплюючих зон вільної торгівлі (ПВЗВТ), описано ну дуже обережно – "селективна та поступова економічна інтеграція цих країн у внутрішній ринок ЄС, як це передбачено ПВЗВТ".

Водночас інституції ЄС не є монолітом. Саме тому, як очікується, звіт Європейського парламенту, який завжди займав значно ліберальнішу позицію щодо поглиблення інтеграції ЄС з його сусідами, міститиме більше інтеграційних опцій, які не були згадані у спільному комюніке.

Це вже названі енергетичний союз і цифровий ринок, можливість участі в яких Україна просуває вже кілька років, а також транспортний союз, важливість якого стає дедалі очевиднішою для повноцінної реалізації можливостей зони вільної торгівлі товарами.

Головна "вишенька на тортику" пропозицій Європарламенту – ідея створення спільного економічного простору між ЄС та країнами СхП, щось на кшталт Європейського економічного простору ЄЕП (European Economic Area EEA), який діє між ЄС та Норвегією, Ісландією та Ліхтенштейном.

Створення спільного економічного простору означає доступ до внутрішнього ринку ЄС та забезпечення чотирьох економічних свобод – вільного переміщення товарів, послуг, капіталу та робочої сили.

Ця інтеграція глибша, аніж передбачають ПВЗВТ.

Чинні зони вільної торгівлі дозволяють (майже) вільне переміщення товарів, створення спільного ринку для частини секторів послуг та лібералізацію руху капіталу, тоді як про спільний ринок робочої сили взагалі не йдеться.

Але чи реально створити спільний економічний простір між усіма шістьма країнами СхП та ЄС? На мою думку, зараз це не можливо.

Азербайджан і Білорусь не є навіть членами Світової організації торгівлі, що є абсолютною передумовою для початку переговорів щодо створення навіть зони вільної торгівлі з ЄС, не кажучи вже про глибші рівні торговельної інтеграції.

Білорусь та Вірменія є членами Євразійського економічного союзу (ЄАЕС), в основі якого є митний союз, що передбачає проведення спільної зовнішньоторговельної політики, а значить й спільне укладання регіональних торговельних угод, до яких відноситься й приєднання до спільного економічного простору.

Водночас, спільний економічний простір – це цікавий та певною мірою логічний крок для України, Грузії та Молдови, тобто країн, що вже підписали Угоди про асоціацію. Хоча навіть тут виникає питання швидкості, з якою партнери готові виконувати зобов’язання, передбачені Угодою, та їхньої наполегливості у спілкуванні з ЄС для отримання кращого доступу на його спільний ринок.

Показовим тут є ситуація з Угодою про оцінку відповідності та прийнятність промислових товарів (АСАА), яку у нас охрестили "промисловим безвізом". АСАА дозволить знизити витрати бізнесу під час експорту та імпорту промислової продукції, зокрема машин та обладнання.

Для України якнайшвидше укладання цієї угоди стало вже політичним питанням. Водночас Грузія, наприклад, питанням АСАА фактично не переймається, оскільки її експорт майже не містить продукції, на яку поширюються вимоги технічного регулювання.

Отже, створити спільний економічний простір між ЄС та країнами СхП можна лише поступово, починаючи з країн, які відповідатимуть певним передумовам і будуть зацікавлені у цьому кроці. Якщо виставити умовою готовність всіх шести країн СхП, ідея спільного економічного простору помре, не народившись.

Повернемось до України. Спільний економічний простір - це форма інтеграції, яка безумовно цікава для України, у тому числі й як етап до повного членства.

На відміну від митного союзу з ЄС, який передбачає використання спільних ввізних мит ЄС та відмову від самостійної торговельної політики, у рамках спільного економічного простору Україна збереже за собою право на проведення власної зовнішньоторговельної політики та укладання угод про вільну торгівлю з третіми країнами.

А саме це було головним проблемним пунктом та причиною критики  ідеї створення митного союзу з ЄС за прикладом Туреччини.

Що країна може отримати від спільного економічного простору?

У торгівлі товарами на додаток до того, що Україна має в рамках вже чинної ПВЗВТ з ЄС, відбудеться зниження витрат торгівлі за рахунок подальшого узгодження українського законодавства з європейським та визнання цього узгодження з боку ЄС.

Відбудеться зняття обмежень у торгівлі послугами, де ПВЗВТ містить дуже багато виключень, в першу чергу з боку ЄС. Має відкритись ринок робочої сили, хоча в умовах пандемії говорити про майбутню конфігурацію ринку робочої сили ЄС досить складно.

Колись розрахунки Інституту економічних досліджень та політичних консультацій (ІЕД) щодо впливу створення ЗВТ з ЄС показували, що у довгостроковій перспективі лібералізація торгівлі призведе до приросту добробуту населення на 12%, головним чином за рахунок зниження нетарифних обмежень.

Думаю, що створення спільного економічного простору має дати принаймні такий самий ефект. Але це не "плід, що низько висить", який легко зірвати. Це вимагатиме тривалої й наполегливої праці, зокрема й інституційної розбудови державного апарату країни. Та досвід ПВЗВТ показує, що Україна на це здатна.

Стаття підготовлена в рамках проєкту "Розуміння угод про асоціацію між ЄС та Україною, Молдовою і Грузією". Проєкт реалізується консорціумом, до складу якого входять Центр європейських політичних досліджень (Брюссель), Інститут економічних досліджень та політичних консультацій (Київ), Реформатікс (Тбілісі) та Експерт-груп (Кишинів) за фінансової підтримки Уряду Швеції