Одна з можливих моделей відкриття ринку землі, яку нині обговорюють, - двоетапний запуск. На першому етапі пропонується дозволити купівлю-продаж виключно державних земель, а через деякий час і приватних. Аргументами "за" такий підхід є можливість відпрацювати механізми купівлі-продажу с/г земель, кредитування, оцінити попит/пропозицію та ціни на майбутньому ринку. Проте, чи переважать вони аргументи "проти"?   

Україна вже має негативний досвід напів- та поетапних реформ. Зокрема, мораторій на продаж земель сільгосппризначення свого часу був запроваджений як тимчасовий захід, метою якого була підготовка до майбутнього ринку. Проте, цей етап триває вже 18 років і залишати все як є ще й на сьогодні, - означає продовжувати бездіяльність.

Необґрунтованою така етапність є і з політичної, і з економічної точки зору. Різниця між ринком державних і приватних земель є суттєвою. Першою важливою відмінністю є те, що Земельний кодекс вже сьогодні передбачає продаж державних/комунальних с/г земель і прав користування ними виключно на земельних торгах (аукціонах). З високою ймовірністю, майбутній закон про обіг земель с/г призначення передбачатиме їх електронний формат. Аукціони – більш складний та регламентований механізм відчуження земель, що не поширюється на паї, а тому результати апробації цього механізму не можна застосувати до приватних земель.

Разблокируйте чтобы читать дальше
Чтобы прочитать этот текст, пожалуйста, оформите подписку