Узнать всю правду: как повысить производительность агросектора?

Останні п’ять років українське АПК стало однією з головних точок зростання економіки України. Сьогодні аграрний сектор - це галузь, яка приносить країні левову долю експортної виручки, дає можливість розвивати супутні галузі та покращувати міжнародний імідж країни. 

Водночас, якщо порівняти обсяг валової продукції в агросекторі України, та інших країн зі схожою за розміром територією, не важко побачити, що наша країна - досить сильно “пасе задніх”.

Наприклад, валова продукція у галузі рослинництва в Україні у 2018 році становила 6,4 млрд євро, водночас, в Іспанії це було 25,7 млрд євро, у Франції - 42,4 млрд євро. Аналогічна ситуація - і з валовим випуском у сфері тваринництва. Хоч саме Україна, а не Франція та Іспанія, може пишатися найродючішими землями та третім за розміром в світі обсягом чорнозему на її території.

Причин такої ситуації є багато. Хотіла б зупинитись на одній з них, про яку в Україні поки що згадують не часто. 

Це - низький рівень використання бізнесом та державними органами сучасних технологій, які допомагають значно підвищити ефективність та продуктивність землеробства та аграрного сектору. Передусім, використання супутникових технологій, які допомагають краще визначити, де, коли і яку культуру варто садити, кому саме надавати підтримку, та краще контролювати, що насправді відбувається у вирощуванні с/г продукції та у використанні земель. 

Наприклад, чи знаєте ви, що у Львівській області минулого року в окремих районах було зібрано по два врожаї з одного поля за один рік? Зміна клімату призводить до зміни кліматичних зон, в тому числі і в Україні - що, безумовно, матиме наслідки на родючість всіх культур та перспективи їх вирощування по різних регіонах України. 

Або ж чи знаєте ви, що на 12% полів Миколаївської області, де росте соняшник, його саджають безперервно вже протягом трьох років, а ще на 50% - раз на два роки? Хоча ідеальним вважається вирощувати соняшник на полі раз на сім років, а прийнятним - раз на 3-4 роки. Це означає, що за кілька років нехтування сівозміною стан ґрунтів в регіоні значно погіршиться, що, в свою чергу, матиме значний негативний вплив на родючість ґрунтів, врожаї та доходи бізнесу (та держави).

Таку інформацію (поки що) не можна знайти в офіційних статистичних звітах по Україні, проте її легко можна побачити завдяки супутниковому моніторингу землі, наприклад такому, який проводиться в рамках спільної програми ЄС та Світового Банку “Підтримка прозорого управління земельними ресурсами в Україні”. Минулого року в межах програми компанією EOS та Інститутом космічних досліджень НАНУ-ДКАУ було проведено моніторинг вирощування с/г культур у трьох пілотних областях - Львівській, Миколаївській та Київській. У поточному році проект розширено на всі області України, і вже наприкінці літа ми матимемо результати супутникового моніторингу земель для всієї країни.

В рамках цього моніторингу, ми зібрали й обробили знімки українських земель з супутників, провели польові роботи зі збирання наземних даних про те, що і де вирощується, побудували математичну модель розпізнавання та класифікації земель, і запровадили машинне навчання для того, аби комп’ютерні технології постійно підвищували точність класифікації земель (й культур, які вирощуються на них) підчас розпізнавання. 

Результати цього моніторингу дозволяють зробити багато висновків відносно того, що насправді відбувається на українських полях, а відтак вони можуть допомогти значно підвищити ефективність як ведення окремого бізнесу, так і (головне для нас) - ефективність державної політики у цій сфері. 

Наприклад, багатьом відомо, що, за офіційною статистикою, в Україні виробляється значно менше насіння соняшнику, аніж потрібно для того, щоб виробити всю ту кількість соняшникової олії, яка виробляється на її території. Але небагатьом відомо, що за статистикою 2016 року обсяг посівних площ в Україні був на 2 млн га менше, аніж це видно по супутникових знімках. Вже зараз ми знаємо, що у переважній кількості областей задекларовано меншу кількість посіяних озимих, ніж це видно на супутниковій зйомці. 

Що це означає для держави? Те, що держава і місцеві громади недоотримують значні податкові надходження з тих площ, які фактично обробляються, а офіційно - ні. 

Зокрема, минулого року Миколаївська область ніби засіяла 544 000 га соняшника, а ось супутниковий моніторинг показує що набагато більше -  739 000 га. Київська область задекларувала 311 тис. га кукурудзи, а за супутниковими даними “знайдено” ще 23 тисячі необлікованих гектарів під цією культурою. Не завжди справа у зловживаннях: часто підприємці звітують не в ту область, де вирощують, а в ту, де знаходиться їх головний офіс. Але все одно можна сказати, що приховати реальну інформацію про те, де і скільки росте, і з якої кількості  зернових чи олійних треба платити податки, із розвитком високих технологій стає все важче.

Іншими словами, супутникові технології допомагають с/г виробникам побачити, що відбувається на їхніх полях, заздалегідь спрогнозувати свої врожаї, і зрозуміти, як зміна клімату може вплинути на прибутковість їхнього бізнесу. 

Державі це допомагає побачити “неоподатковані” врожаї, порушення вимог щодо сівозмін і тим самим захистити землі від руйнівного використання. Вони дозволяють робити моніторинг динаміки стану посівів на щотижневій основі, порівнювати стан посівів зі середньорічним трендом та минулими роками, оцінювати площі посівів за якісними та кількісними показниками та кластеризувати поля за умовами розвитку культур. 

Для фермерів це інструмент для ухвалення рішень, коли які культури сіяти та що робити з землею, яку тільки взяв у оренду.

І найголовніше, цей інструмент є фактично безкоштовним для користувачів (оскільки супутникові дані є відкриті), а його точність та швидкість отримання даних весь час підвищується. Зокрема, ще кілька років тому супутникові знімки тієї самої локації можна було отримати лише раз на три місяці. Сьогодні ж цей період знизився лише до шести днів. 

Іншими словами, використання високих технологій має великий потенціал допомогти й аграрієм і державі працювати “на полях” з відкритими очима. Питання лише в розумінні такого потенціалу, та бажанні і готовності використовувати його, аби максимально використовувати можливості родючих українських земель для підвищення врожайності й сьогодні, і за багато років.