Кто победил в нефтяной войне?

Учора була досягнута домовленість про скорочення добового видобутку нафти на 10 млн барелів. Це безпрецедентне зменшення, адже складає 10% від світових поставок чорного золота.

Нафтову кризу врегулював президент США Дональд Трамп. Двома дзвінками. Це безсумнівно компенсує його пасивну позицію в питаннях протидії короновірусу та суттєво закріпить позиції в майбутніх президентських перегонах.

Читайте нас в Telegram: проверенные факты, только важное

Цьому сприятимуть два фактори.

1. Виведення активів Роснефти з Венесуели - вартість $4 млрд. Фактично такий крок нівелює аргументи опонентів, щодо співпраці Трампа з Путіним.

2. Захист інтересів американських нафтовидобувних компаній в умовах кризи. І тут Трамп отримає додаткову підтримку не лише від капіталістів, але й від сотень тисяч співробітників галузі.

Між іншим, половина зобов’язань по скороченню видобутку припадає на країни, що не входять в ОПЕК. Це США, Бразилія та інші країни G20. Домовленості триватимуть, адже в середньостроковій перспективі на фоні пандемії слід очікувати падіння обсягів споживання нафти більше 20% від світового попиту.

Але вже сьогодні очевидно, що події нинішньої нафтової кризи це завершальна стадія змагання ручного регулювання виробництва з ринковими механізмами.

Читайте також - Як Білорусь викрутила руки Росії в суперечках про ціни на нафту

Стратегія, яка була впроваджена ОПЕК від 1973 року, розширила вплив організації в якості картелю. Після цього глобальний ринок нафти працював на основі структури, що полягає у взаємодії нафтовидобувних країн та держав-споживачів.

Сланцева революція фактично зруйнувала цю структуру, при якій нафтовидобувні країни штучно регулювали виробництво для стабілізації кон'юнктури ринку. Збільшення виробництва сланцевої нафти траснформувала США одночасно у найбільшого в світі споживача та виробника нафти. Причому, збільшення або зменшення видобутку сланцевими компаніями відбувається на розсуд ринку.

Тому переможе звісно конкуренція.