Мировая нефтяная война: Путин просчитался. История обещает быть длинной

Коли почав розвиватися видобуток сланцевої нафти, я, як людина екологічно свідома, поставився до цього дуже обережно, навіть підозріло. 

Не можу сказати, що наразі сланцева нафта здається мені безпроблемною, економічно або екологічно, але політично я за неї переживаю. Вона зупинила "терор" основних виробників нафти, забравши в них політичні важелі. 

Зменшення залежності та диверсифікація – це завжди добре, ми це на собі багато років відчували. Саме тому у 2016 році виник формат ОПЕК+, коли ключові гравці на ринку нафти вже не могли без координації диктувати свої умови та впливати на ціни.

Коронакриза 2020 року радикально скоротила попит на нафту – якщо порівняти з кризовим 2008 роком, то в сім разів. Сьогоднішня ситуація не має прецедентів в історії. 

Подписывайтесь на рассылки Liga.net - только главное в вашей почте

На початку березня російське керівництво прийняло рішення відмовитися від відносно невеликого скорочення видобутку – на 300 000 барелів і радикально підняти ставки з метою перерозподілу ринків і нанесення удару по виробникам сланцевої нафти, насамперед в США. 

Думаю, не останню роль зіграло і бажання "покарати" США за санкції стосовно Роснефті та Північного потоку 2.

Все, що відбулося далі, детально описане в численних новинах та аналітичних статтях, хоча, перефразуючи Черчілля, ми навіть не у кінці початку, а десь до нього наближаємося. Історія обіцяє бути довгою.

Керівництво Росії, бюджет якої приблизно на 40% залежить від нафти та газу, добре розуміється на нюансах цього ринку, не потрібно його недооцінювати. Російський бюджет розрахований на основі ціни на нафту у $42,5 за барель, за останні роки Росія накопичила певний запас фінансової міцності, якого вистачить за різними розрахунками на два-чотири роки, але їй прийшлося вести переговори зі слабких позицій.

По-перше, Росія порушила існуючі неписані правила і пішла на підняття ставок і відмову від домовленостей без будь-якого попереднього обговорення. Вона показово не стала займатися жодною дипломатією, бажаючи використати унікальний момент максимально цинічно. 

Це налаштувало проти неї багатьох, а не тільки Саудівську Аравію. 

Читайте також - Нафтова війна: принц Саудівської Аравії жартує. Кремлю, схоже, не до сміху

Ще на початку березня було зрозуміло, що запропонованих скорочень, зокрема, 0,3 млн барелів для Росії, не вистачить і домовленість в рамках ОПЕК+ потрібно було б швидко переглядати. 

Але виставити себе під час коронакризи партнером або "хуліганом", який зруйнував цивілізовані шляхи домовлятися, це, як кажуть в Одесі, "дві великих різниці". Іміджеві втрати для Росії є надзвичайно високими.

По-друге, додаткову роль зіграло бажання Росії звинуватити у провалі Саудівську Аравію. 

Ця ідея, швидше за все, була спрямована на частину американського політикуму та бізнес середовища, що традиційно має негативні сентименти по відношенню до Саудівської Аравії. Росія явно недооцінила силу негативних емоцій в Ер-Ріяді, який дуже залежить від ціни на нафту, і фундаментально прорахувалася. 

Навряд чи ми отримаємо підтвердження, чи президент РФ Володимир Путін дзвонив з вибаченнями саудівському наслідному принцу, але це досить ймовірно. Саудівська Аравія пішла ва-банк і вирішила буквально "залити" традиційні для РФ ринки – Європу та Азію - нафтою, пропонуючи знижки на свою сировину на всіх ринках. 

Читайте також: Хто переміг в нафтовій війні?

У результаті, російську нафту за короткостроковими контрактами майже припинили купувати. Росія також переоцінила вплив США на Ер-Ріяд – ще один критичний прорахунок.

По-третє, Путін хотів заангажувати президента США Дональда Трампа до активної дискусії, розуміючи, що він не може дозволити собі масштабну втрату робочих місць у сланцевій галузі, а це прямо чи опосередковано до 1,5 млн осіб. Ставками в цій дискусії були б і санкції, і ціни на нафту, і ще багато всього. Це Путіну вдалося. За короткий час він розмовляв з Трампом п’ять разів. Водночас, щоб скасувати всі ключові санкції, потрібна згода Конгресу США, а це,  щонайменше, на сьогодні нереально.

У результаті, як всім відомо, Росія погодилася на скорочення видобутку на 23%, але, враховуючи, шо країни Затоки різко збільшили видобуток за останній місяць, вона втратила незрівнянно більше, ніж інші. Незрозуміло, як РФ буде виконувати це рішення, адже воно передбачатиме консервацію частини свердловин, які потім буде складно і коштовно розконсервовувати. 

Крім того, є інформація, що Саудівська Аравія диверсифікує ціни, демпінгуючи на європейських та азійських ринках і тримаючи вищий рівень ціни на американських, щоб остаточно не руйнувати виробників сланцевої нафти. Домовленості, досягнуті в рамках Двадцятки, почнуть працювати з 1 травня, а у квітні Саудівська Аравія суттєво нарощує експорт, за попередніми оцінками майже у 1,5 рази. Більш того, Ер-Ріяд почав пропонувати можливість відтермінування платежів на 90 днів, агресивно намагаючись збільшити свою частку на ключових ринках.

Читайте також: Коронавірус в Україні: що буде з цінами на нафтопродукти

Сумарні рівні зменшення видобутку, про які домовлено, складають приблизно 15 млн барелів на добу, але навіть за консервативними оцінками різних агенцій і банків, падіння попиту наразі складає від 25 до 35 млн барелів. Тобто ціна на нафту від цієї домовленості не піде вгору і зараз тримається нижче $30 дол за барель. 

Саме тому є серйозні підозри, що Росія насправді буде намагатися не виконувати цю домовленість, та/або шукатиме можливість масштабної ескалації для зміни цінової динаміки на нафту. 

Тривалість домовленості у два роки, особливо якщо ціни будуть триматися на сьогоднішньому рівні, точно її не влаштовує.

Рішення вийти з домовленості ОПЕК+ створило проблему для іміджу самого Путіна як “сильного лідера, який не помиляється”, як за межами Росії, так і всередині. А головне – показало, що використання РФ енергетичних ресурсів, як зброї, втрачає не тільки ефективність, але й сенс.

Читайте нас в Telegram: проверенные факты, только важное

Якщо попереду довгий період відносно низьких цін на енергетичні ресурси і невизначеності на ринках, то за таких обставин Росія намагатиметься прив’язати споживачів, насамперед європейських та азіатських, на умовах максимально довгострокових контрактів з наданням різноманітних пільг.

Все це для нас зовсім не є абстрактною геополітикою, адже будь-яка масштабна домовленість між "колективним Заходом" та Росією (якщо вона звісно матиме шанс) буде включати енергетичні питання як пріоритет першого рівня. 

Росія точно намагатиметься і власне вже намагається включити до порядку денного таких переговорів із Заходом критично для України важливе питання санкцій та комплекс проблем стосовно України. 

В цьому для нас криється як шанс, так і загроза. В Росії можуть скільки завгодно говорити, що ситуація з коронавірусом та цінами на нафту не впливає на її політику щодо України, але насправді пандемія може "переписати" багато існуючих "мантр". 

Ключі від цього у відомому дуже короткому переліку західних столиць і в наших довірливих відносинах з ними.