Возобновление пригородного сообщения под угрозой. За все нужно платить
Місцеві органи влади мають компенсовувати Укрзалізниці втрати від перевезення пільговиків електричками. Але місцева влада неохоче платить за загальнодержавні пільги з власних кишень.
Укрзалізниця звинувачує її у мільйонних боргах за перевезення пільговиків: по даним компанії, за минулий рік і перший квартал 2020 року, Укрзалізниця не отримала від місцевих органів влади більш 500 млн грн компенсацій. Наразі така ситуація загрожує повноцінному відновленню приміського сполучення після послаблення карантину.
Півтора десятки категорій пільговиків мають право на безкоштовний проїзд в електричках по всій Україні (наприклад, пенсіонери та інваліди). Ця пільга надана їм законодавством. Але Укрзалізниця, як перевізник, має отримувати бюджетну компенсацію за видані нею пільговикам безкоштовні квитки.
Проблема заборгованості перед УЗ виникла не вчора: за даними залізниці, місцеві органи влади рік за роком мали заборгованість з компенсації проїзду пільговиків.
Але ситуація значно погіршилась у 2016 році, коли з державного бюджету на 2016 рік вперше за довгий час зникла відповідна цільова субвенція місцевим бюджетам.
Зараз, на фоні загальної ейфорії від відновлення транспорту, для Укрзалізниці видався зручний момент, щоб показати: за все безкоштовне має хтось платити. І компанія вирішила "грюкнути дверима".
Спробуємо відновити ланцюжок подій:
Держава встановлює безкоштовний або пільговий проїзд пенсіонерам та іншим вразливим категоріям. Це прописано в законах і постановах Кабміну. Додаткові пільги можуть (але не зобов’язані) надавати і місцеві органи влади, в залежності від власної фінансової спроможності.
Укрзалізниця перевозить всіх пільговиків та надає місцевій владі звіт про кількість куплених пільгових квитків на кожній станції і, відповідно, недоотримані кошти. Місцева влада неохоче компенсує їй втрати - оскільки отримує субвенцію.
Переломний момент настав у 2016 році. Тоді вперше в Законі про державний бюджет не було передбачено цільової субвенції на компенсацію перевезення пільговиків електричками. Таке рішення пояснювалося децентралізацією. Вже в лютому депутати намагалися повернути субсидію, але безуспішно. Тож заборгованість місцевої влади перед залізницею лише зростала.
Укрзалізниця все одно перевозить всіх пільговиків (навіть в тих регіонах, де хронічно недоотримує компенсацій - наприклад, в Києві). Тому з місцевих бюджетів і компенсовано лише 12,8% від необхідного у першому кварталі 2020 року (за даними УЗ).
Одна з причин відмови компенсувати кошти - залізниця все ще є "чорною скринькою" для клієнтів. Згідно даних дослідження Центру економічної стратегії, стейкхолдери звинувачують УЗ в операційній неефективності і корупції (часто справедливо). Механізм визначення собівартості перевезень і тарифів на них також часто викликає питання. Наприклад, нелогічно закладати в собівартість однаковий знос інфраструктури від пасажирського і вантажного вагона.
Хто платить за пільговиків зараз?
- Частково - вантажовідправники, оскільки збиткові сегменти Укрзалізниці (пасажирські перевезення) крос-субсидуються за рахунок прибуткових (вантажні перевезення).
- Частково - всі пасажири приміських поїздів. Але не грошима (УЗ заявляє, що рентабельність приміських перевезень складає -900%), а власним здоров’ям, комфортом і часом. Електрички все частіше горять і затримуються, особливо в регіонах. А в спеку і в лютий мороз поїздка перетворюється на випробування організму на міцність.
Хто має компенсувати залізниці недоотримані кошти?
Проблема не так в наявності заборгованості, як у відносинах між Укрзалізницею, місцевою і державною владою. Є кілька варіантів її вирішення. Логічно припустити, що саме державний бюджет має бути джерелом компенсацій за гарантовані державою пільгові перевезення залізницею.
Якщо держава не може знайти кошти на компенсацію пільговикам, яким сама ж і пообіцяла безкоштовний проїзд, проблему можна перекласти на обласну владу. Але тоді кожна область має вирішувати, кому вона надає пільговий проїзд (у своїх межах), а кому - ні.
В будь-якому випадку, потрібне втручання уряду, як акціонера і регулятора Укрзалізниці. На рівні закону має визначатись джерело компенсації залізниці за пільгові і збиткові перевезення. На рівні підзаконних актів уряд має затвердити методики визначення собівартості проїзду і методики встановлення цін на квитки.
З подібними проблемами стикались багато європейських країн під час реформування залізниць. Але всі приходили до розуміння, що дешеві приміські перевезення, - це соціальне зобов’язання держави, яке вона не має перекладати на перевізника.
