Важное обращение. Как разъяснение КСУ помогло выиграть дело

"ЗАКОНный случай из ПРАКТИКИ"*

Відома формула "два юристи - три думки" іноді може довести зміст цілком зрозумілих понять до повного абсурду і тоді необхідний арбітр, який, зваживши всі аспекти справи, в змозі "розставити всі крапки над І". 

В такій ситуації довелося опинитись справі, в якій надавалась правова допомога громадянину. Проти нього було висунуто досить несподіване для його правового статусу обвинувачення.

У відповідності до частини 2 статті 147 Конституції України, Конституційний Суд України наділений повноваженнями щодо офіційного тлумачення Конституції України та законів України. Іншими словами Високий Суд і є тим арбітром, який роз’яснює неоднозначні розуміння тих чи інших норм закону.

Так, у січні 2009 року до одного з районних судів надійшла кримінальна справа по обвинуваченню за ч.2 ст.368, ч.2 ст.27, ч.3 ст.364 КК України, колишнього начальника відділу державної виконавчої служби та його заступника.

Звинувачення працівників державної виконавчої служби за ч.3 ст.364 КК України (за кваліфікуючою ознакою - працівник правоохоронного органу) тоді викликало у сторони захисту певне здивування. На той час судова практика вказувала на те, що дії державних виконавців ніяким чином не розцінювались, як дії працівників правоохоронних органів.

Не вдаючись у нюанси кримінального провадження по даній справі лише зазначимо, що суди першої та апеляційної інстанцій підтвердили правову позицію сторони захисту і виключили з обвинувачення підсудних кваліфікуючу ознаку вчинення ними злочину, як працівниками правоохоронного органу. За ст.364 КК України, дії підсудних були перекваліфіковані з ч.3 на ч.1 (враховуючи обсяг завданих їхніми діями збитків).

Однак, за результатами розгляду касаційної скарги прокурора, який брав участь у розгляді справи як в першій, так і в апеляційній інстанціях, колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ своєю ухвалою скасувала вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду, а справу направила на новий розгляд.

Посилаючись на положення статті 2 Закону України "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів"та аналізуючи зміст статті 4 Закону України "Про державну виконавчу службу", колегія дійшла висновку про обґрунтованість доводів прокурора про неправильність перекваліфікації судом першої інстанції дій засуджених з ч. 3 ст. 364 на ч. 1 ст. 364 КК України, і погодилась з позицією прокурора щодо безпідставного не віднесення підсудних до працівників правоохоронного органу.

Тут, як кажуть, і почалось весілля.

Згідно з положенням статті 399 КПК України, вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов'язковими для органів дізнання чи досудового слідства при додатковому розслідуванні і суду першої чи апеляційної інстанції при повторному розгляді справи.

За таких обставин суд першої інстанції мав би виконати вказівку вищестоящого суду і кваліфікувати дії підсудних державних виконавців, як дії працівників правоохоронного органу.

Для учасників процесу кінцевий результат розгляду справи був прогнозований вже на 99,9 відсотків. Ось тоді і виникла ідея звернутись до Конституційного Суду України за відповідним роз’ясненням.

На початку жовтня 2011 року було підготовлене та направлене до Конституційного Суду України відповідне звернення, підписане підзахисним, оскільки саме його інтересів стосувалось питання, порушене у конституційному зверненні.

Згодом це звернення було прийнято Конституційним Судом України до розгляду і відкрито конституційне провадження.

А вже в березні 2012 року проводилось засідання Конституційного Суду України під час якого було заслухано доповідь судді-доповідача у справі громадянина А.А. та пояснення учасників конституційного провадження - суб’єкта права на конституційне звернення та його представника, представників органів державної влади та їх посадових осіб, а саме: Верховної Ради України, Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, а також представників інституту держави і права імені В.М. Корецького НАУ та інституту мовознавства імені О.О.Потебні НАУ.

Під час надання пояснень, лише представником МВС України було озвучено позицію щодо правильності віднесення правового статусу працівників ДВС до працівників правоохоронних органів. Усі інші учасники слухання погоджувались з невизначеністю в законодавстві України поняття "працівник правоохоронного органу".

Так, в квітняі 2012 року Конституційним Судом України було офіційно оголошено рішення, за резолютивною частиною якої слідувало, що "дії, передбачені частиною першою або другою статті 364 Кримінального кодексу України, якщо вони вчинені працівником правоохоронного органу", слід розуміти так, що встановлена ним кваліфікуюча ознака складу злочину - працівник правоохоронного органу - не поширюється на працівника органу державної виконавчої служби.

В свою чергу Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України.

Зважаючи на викладене, дії підсудного підлягали перекваліфікації з ч. 3 ст. 364 на ч. 1 ст. 364 КК України, оскільки останній не є працівником правоохоронного органу, тобто не є суб'єктом зазначеного злочину.

Врешті-решт прокурор, який підтримував обвинувачення під час нового розгляду справи, з посиланням на вищезазначене Рішення Конституційного суду України, перекваліфікував злочин з ч. 3 ст. 364 на ч. 1 ст. 364 Кримінального кодексу України.

А в липні 2012 року місцевий суд постановляючи вирок та призначаючи підсудним реальне покарання на підставі пункту "в" статті 1, статті 6 Закону України "Про амністію" від 12.12.2008 р., звільнив підзахисного від призначеного судом основного та додаткового покарання.

Таким чином, саме за допомогою вчасного звернення до Конституційного суду України вдалось правильно кваліфікувати ознаки злочину та, як наслідок, уникнути кримінального покарання.