Война за мир. Как добиться исполнения мирового соглашения

материал опубликован в рамках конкурса

Перше звернення до суду

У травні 2009 року компанія, в якій я працював, ПрАТ "ЛЛ" подала позовну заяву до Господарського суду м. Києва про стягнення заборгованості із ТзОВ "ЕН" за виконані роботи. В результаті, в березні 2010 року Господарський суд м. Києва своєю ухвалою затвердив мирову угоду між ПрАТ "ЛЛ" та ТзОВ "ЕН". Цією мировою угодою був узгоджений порядок перерахування заборгованості від ТзОВ "ЕН" до ПрАТ "ЛЛ", а саме: щомісячне перерахування фіксованої суми.

Проте, ТзОВ "ЕН" здійснило оплату лише за перший місяць. Надалі умови мирової угоди ним не виконувались. ПрАТ "ЛЛ", не чекаючи кінцевої дати виплати по мировій угоді, звернулось до виконавчої служби з метою примусового виконання ухвали про затвердження мирової угоди. Однак виконавча служба виявила, що ухвала про затвердження мирової угоди не містить всіх реквізитів виконавчого документу, передбачених ст.19. ЗУ "Про виконавче провадження", відтак була повернута ПрАТ "ЛЛ" без виконання.

Друге звернення до суду

ПрАТ "ЛЛ" у червні 2010 року подало позовну заяву до Господарського суду м. Києва про спонукання виконання мирової угоди, взявши до уваги п. 3.9.6 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 року № 02-05/289: "… якщо ж ухвала суду про затвердження мирової угоди не містить усіх даних, зазначених у ст.19 названого закону, та така ухвала не має статусу виконавчого документа, і інша сторона у справі не позбавлена права звернутися з позовом про спонукання виконання мирової угоди". Готуючи позовну заяву про спонукання виконання мирової угодидля ПрАТ "ЛЛ", я також орієнтувався на Постанову Вищого господарського суду України від 13.12.2006р. у справі № 8/113-06, якою встановлено, що мирова угода (за своєю правовою природою) є правочином, який має бути виконаний за правилами ст.525, 526 ЦК України.

Господарський суд м. Києва прийняв позовну заяву ПрАТ "ЛЛ", також врахувавши позицію, описану у вищезгаданому роз’ясненні Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 року № 02-05/289, та прийняв рішення, в якому частково задовольнив позов ПрАТ "ЛЛ" про спонукання виконання мирової угоди. Цим рішенням суд зобов’язав ТзОВ "ЕН" повернути заборгованість в розмірі, що існувала на момент подачі мною позовної заяви про спонукання виконання мирової угоди, а також вирішив видати наказ відповідно до ст.116 ГПК.

Звернення до апеляційного суду

ТзОВ "ЕН" не погодилось з рішенням Господарського суду м. Києва про спонукання виконання мирової угоди та подало апеляційну скаргу до Київського Апеляційного господарського суду.

Київський Апеляційний господарський суд прийняв постанову, якою скасував рішення Господарського суду м. Києва про спонукання виконання мирової угоди та припинив провадження у справі. Київський Апеляційний господарський суд врахував позицію ВГС України, висловлену в інформаційному листі від 09.04.2009 року № 01-08/204, та у мотивувальній частині вказав: "… затвердження господарським судом мирової угоди сторін з одночасним припиненням провадження у справі є одноактною (нерозривною) процесуальною дією і не може розцінюватись як два самостійних акти - окремо щодо затвердження мирової угоди і щодо припинення провадження у справі.

Отже, мирову угоду не можна розглядати як правочин у цивільно-правовому розумінні та спонукати до його провадження, оскільки порядок її укладення та затвердження регламентовано відповідними положеннями ГПК України".

Вихід з ситуації

Оскільки рішення Господарського суду м. Києва про спонукання виконання мирової угоди було скасоване, а саму ухвалу про затвердження мирової угоди не можна було пред’явити до виконання, - проблема для ПрАТ "ЛЛ" залишалась невирішеною.

В жовтні 2010 року я підготував для ПрАТ "ЛЛ" заяву до Господарського суду м. Києва про роз’яснення і виправлення ухвали суду про затвердження мирової угоди (а саме: виправити дані про юридичних осіб, вказавши повністю їх реквізити), керуючись п.п.9.10., 9.10.1. роз'яснення Вищого арбітражного суду, від 10.12.1996, № 02-5/422 "Про судове рішення", в якому було описано: "У резолютивній частині рішення має бути остаточна відповідь щодо усіх вимог, які були предметом судового розгляду.

При цьому господарські суди повинні зазначати:

"… 9.10. У рішеннях зі спорів, пов'язаних із стягненням грошових сум - зокрема дані, визначені в пункті 3 частини першої статті 19 Закону України "Про виконавче провадження". У зв'язку з цим, господарським судам слід враховувати таке:

9.10.1. Відповідні дані зазначаються згідно з поданою до господарського суду позовною".

(На даний час Роз'яснення № 02-5/422 втратило чинність згідно з Постановою пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року N 6. Проте, в пунктах 9.13., 9.13.1. Постанови N 6, Пленуму ВГСУ N 6 висвітлено аналогічний зміст пунктів 9.10., 9.10.1. скасованого роз’яснення).

В результаті, Господарський суд м. Києва у листопаді 2010 року виніс ухвалу, якою ухвалив виправити описки, допущені судом, вказавши реквізити, які має містити виконавчий документ (згідно ст.19. ЗУ "Про виконавче провадження"), а також, що ця ухвала є невід’ємною частиною ухвали Господарського суду м. Києва про затвердження мирової угоди.

Відтак, ухвала Господарського суду м. Києва про затвердження мирової угоди вважалась виконавчим документом і була пред’явлена до виконання у відповідний ВДВС; з ТзОВ "ЕН" стягнуто заборгованість.

Стаття 89 ГПК України: "Роз'яснення і виправлення рішення, ухвали" іноді дає можливість у правовому полі з неточностей, з двозначних слів та словосполучень у судових рішеннях знайти інструмент вирішення певної проблеми (щодо виконання таких рішень). При цьому варто правильно і виважено формувати питання чи прохання до суду, зважаючи на те, що суд не змінить самої суті свого рішення.

*во всех материалах конкурса сохраняется авторская стилистика
редакция ЛІГА.net не несет ответственность за содержание материала, предоставленного автором