Історія | Підприємці, які загинули на війні. Олег Сніцар — бьордвотчер і майстер виробів із жерсті

Олег Сніцар — людина, в якій поєдналися, здавалося б, непоєднувані речі. Він займався будівництвом й архітектурою і водночас був бьордвотчером — спостерігав за птахами та фільмував їх. Він був керівником, колеги та клієнти згадують його виключно як добру та м’яку людину. І це не заважало чоловіку вдало керувати командою.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, Олег пішов захищати Україну в лавах ЗСУ. В листопаді 2022 року його життя обірвалося від ворожої міни. 

Текст підготований платформою пам'яті Меморіал, яка розповідає історії вбитих Росією цивільних та загиблих українських військових, спеціально для LIGA.net. Аби повідомити дані про втрати України – заповнюйте форми: для загиблих військових та цивільних жертв.

Перша робота та перші амбіції

Здобувши вищу освіту в Київському національному університеті будівництва і архітектури за спеціальністю "Промислове і цивільне будівництво", Олег Сніцар почав працювати у столиці за фахом. Спочатку займався будівництвом житлових приватних будинків, пізніше — ремонтними роботами.

Наступною ланкою в кар’єрі чоловіка стала компанія "ТПК", де почав працювати з металевими конструкціями. Під час цієї роботи Олег зрозумів, що йому дуже подобається проєктування і монтаж покрівель, тож звільнився і зайнявся цією справою самостійно. Консультував людей, проєктував покрівлі з металочерепиці, керамічної черепиці та сланцю. 

Чоловік мріяв відкрити свій цех з виробництва виробів із жерсті. Накопичивши кошти на станки, він це зробив. 

Дружина Олега Наталія згадує, що чоловік був наполегливий і захоплений своєю справою. 

Розвиток бізнесу та любов до покрівель

На початку були певні труднощі. Основна — з персоналом. Олег збирав бригади, навчав їх, а потім вони звільнялися, щоб працювати самостійно. Це повторювалося знову і знову. Але Олег не здавався. Шукав різні підходи до формування та утримання команди, пробував працювати з різними людьми. Через роки він таки зібрав постійну команду. 

Колега Денис згадує Олега як виваженого і спокійного керівника. "Олег був дуже лояльним, ніколи не кричав і не влаштовував істерик. Розбирався у питанні, а вже потім ухвалював рішення. Для підлеглих він був авторитетом і надійною опорою".

До клієнтів і конкурентів Олег ставився уважно і з повагою. Сам виїжджав на об'єкти, щоб наочно ознайомитися з проєктом і зустрітися з клієнтом. Міг довго консультувати, роз'яснювати деталі. Завжди відстоював свою професійну точку зору. Якщо клієнт хотів зекономити і виконати роботу аби як, Олег відмовляв.

Чоловік любив складні та цікаві замовлення. Коли його просили виконати просту роботу, міг порекомендувати конкурентів. У сфері будівництва — велика конкуренція, але Олег надавав послуги найвищої якості, а також виконував складні у розробленні конструкції, тож на його рівні в ніші жерстяних виробів було відносно вільно. 

В Олега завжди було багато замовлень, але він не брав більше, ніж могла виконати його команда. З кожним роком збільшувалася не кількість об’єктів, а їхня складність і вартість.

Перед повномасштабною війною Олег купив ще один станок, орендував ще одне приміщення і відкрив другий цех. В планах було розширяти виробництво, найняти більше людей, щоб бізнес працював і за відсутності керівника.

Олег любив працювати з дахами. Подобалося, що результат його роботи видно з вулиці. Одна з мрій Олега, яка так і не здійснилася, — зробити покрівлю з живих зелених насаджень. Він дуже любив природу.

Захоплення бьордвотчінгом

Любов до природи проявилася у незвичайному захопленні — Олег любив спостерігати за птахами, фільмувати їх, вирушати туди, де можна побачити нові для себе види. Таке хобі називається бьордвотчінг. 

Займатися цим Олег почав, коли знайшов спільноту бьордвотчерів у Facebook. Тоді сім’я якраз завела папугу, а чоловік купив собі новий фотоапарат. З того часу став активним учасником нечисленного ком’юніті. Олексій, товариш за захопленням, називає Олега одним з популяризаторів бьордвотчінгу в Україні. 

"Він — єдиний з українських бьордвотчерів, який мав фотопастки, спеціальні пристосування для фотографування птахів. Разом з Олегом ми брали участь у змаганнях зі спостереження за птахами, знаходили незвичні види. Спостерігали на Кінбурнській косі, на Арабатській Стрілці, у заповідниках. Окремо Олег їздив у Чорнобильську зону, на Закарпаття, в Карпати і багато куди ще. Також ми планували спільну подорож у Казахстан та Єгипет, щоб подивитися на тамтешніх птахів. Але не судилося", — розповідає Олексій. 

З початком війни питання бізнесу відійшли на другий план 

Повномасштабне вторгнення Олег, за словами дружини, сприйняв напрочуд спокійно. Склав рюкзак і пішов до військкомату. 

Питання бізнесу для Олега відразу відійшли на другий план, було не до того. Цехи закрили, ключі чоловік віддав дружині. 

У військкоматі Олега оформили та зібрали на виїзд, але доїхати до військової частини не вийшло — велися активні бої. Повернувшись до Києва, він зайнявся волонтерською діяльністю — розвозив медикаменти.  

У березні Олег пройшов відбір у Добровольче формування "Вільна Україна", почалися навчання і підготовчі курси. На початку травня підрозділ вирушив до Миколаєва, де Олег нарешті потрапив до лав ЗСУ. Служив у 56 окремій мотопіхотній бригаді санітарним інструктором. Якийсь час  у стабілізаційному госпіталі працював з хірургами та анестезіологом.

Коли бої біля Києва закінчилися, Наталія їздила в цех і віддавала вироби, які клієнти замовляли ще до війни. Перші місяці Олегу дозволили не платити за оренду, але потім плату відновили. З часом подружжя ухвалило рішення відмовитися від другого цеху. 

Загибель 

Перебуваючи на фронті, Олег жодного разу не жалівся дружині. "Навіть в останні дні перед загибеллю він був спокійний і на позитиві", — згадує Наталія. 

Останній раз подружжю вдалося зв’язатися ввечері 10 листопада. А на повідомлення "добрий ранок" від Наталії чоловік уже не відповів.  

Олег Сніцар загинув 11 листопада 2022 року під час евакуації поранених побратимів в районі села Невельське на Донеччині. Автомобіль, в якому він був, підірвався на ворожій міні. 

Бізнес Олега зупинився. Дружина продала станки, вивезла речі з цеху і віддала ключі орендодавцю. Єдине, що поки продовжується, — це реалізація готових виробів, яку взяла на себе колега загиблого. За словами дружини, покупці в захваті від виробів — різного виду флюгарок, люків-вилазів цікавої конструкції, водостічних систем… 

Текст підготований платформою пам'яті "Меморіал", яка розповідає історії вбитих Росією цивільних та загиблих українських військових. Аби повідомити дані про втрати України – заповнюйте форми: для загиблих військових та цивільних жертв.

Авторка: Ольга Коротенко