Суспільний договір українців: об'єднані проти чи об'єднані за?

Якщо ми подивимося на розвинену демократію, складно сказати, що навіть у США існує єдність щодо всіх питань. Те, що є пріоритетами для республіканців, взагалі не є пріоритетом для демократів.

Ми точно об'єднані проти спільного ворога. Перемоги ЗСУ є ключовим чинником, який об'єднує українців. Далі – відбудова України, допомога один одному.

Коли ми дивимося на фактори, які роз'єднують українців – політичні конфлікти та взаємні звинувачення з'являються вгорі найбільш запеклих питань.

Тож що таке єдність? У межах інформаційного партнерства LIGA.net публікує головне з дискусії під час форуму "Диригенти змін" від Deloitte, в якій взяли участь:

• Олеся Островська-Люта, генеральна директорка Мистецького арсеналу;
• Антон Дробович, голова Українського інституту національної пам'яті, військовослужбовець ЗСУ.
• Володимир Бородянський, продюсер культурних проєктів, співзасновник організації українських продюсерів, міністр культури України 2019-2020 рік.
• Володимир Лавренчук, регіональний директор NEQSOL Holding Україна.

Олеся Островська-Люта: Чи ми об'єднані проти чогось, чи об'єднані заради чогось? Очевидно, ми об'єднані проти. Проти агресії, проти Росії, проти знищення нашого життя, такого, яким воно було раніше.

Ми також досить сильно об'єднані заради виживання.

Якщо пригадати всі випадки, коли українці були дуже інтенсивно об'єднані і явно одне одному допомагали, це було заради виживання.

Найбільш яскравий у нашій та у багатьох країнах – досвід 24 лютого. Люди намагалися одне одному допомогти, особливо людям, котрі виїжджали, прихистити, поділитися чимось. Це було об'єднання заради виживання. 

Воно пов'язане з прагненням емансипації від російськоімперського проєкту. І це дуже болісний процес.

Ще одна річ, яка нас дуже об'єднує, – подібність досвіду. Ми розповідаємо про свій досвід 24 лютого майже однакові за структурою історії: я прокинувся о п'ятій ранку, почув вибухи, зателефонував тому-то, зібрав речі, багато людей кудись їхали.

Ця колективна травма, яка дала нам дуже подібний досвід, також є підґрунтям для нашої єдності. 

Єдність можлива, одностайність – ні.

Антон Дробович: З одного боку — перемога ЗСУ, відбудова України, допомога один одному – позитивні речі, які уявляє собі українське суспільство як об'єднавчі фактори.

З іншого – негативні речі. Політичні конфлікти, взаємні звинувачення, економічна криза тощо.

Але насправді негативні речі, які мали б нас розділяти, дуже часто нас об'єднують. 

Ми чомусь думаємо, що об'єднувати нас будуть переважно хороші речі. Це добре. Це про оптимізм спільноти.

Насправді виходить, що цей досвід об'єднання — це досвід екстремальної солідарності, жертовності, досвід переживання трагічних, жахливих речей.

Об'єднані проти чи об'єднані заради? Це складне питання. Мені здається, що все-таки ми об'єднані переважно заради чогось. Заради свободи, заради перемоги.

Перемогу ми можемо інтерпретувати як об'єднання проти. Проти Росії.

Об'єднавчий фактор перемоги ми рівно до тієї пори будемо вважати об'єднавчим фактором, допоки не будемо деталізувати, що маємо на увазі. Щойно ми почнемо деталізувати, все посиплеться.

Єдність сама собою недостатня. Потрібна мета, цінності: справедливість, солідарність і свобода.

В екстремальних випадках ми об'єднуємося заради принципових речей і обороняємось, але ми точно не швейцарський годинник, мета якого — ідеальне припасування один до одного.

Володимир Лавренчук: Ми маємо зараз багато емоційних перемог. Ми перебуваємо у змінному суспільстві. Перехідна економіка. Зміна звичок, традицій, поведінки, рівня солідарності, взаємодії.

Багато негативних оцінок – те, що може роз'єднати, – спирається на попередній досвід 2005 року, коли були високі очікування, а потім втрата темпу і можливостей, 2014 рік.

Цей досвід, думаю, має дуже незначний стосунок до нас. Ми набуваємо досвіду перемог над багатьма власними та колективними страхами. Ми маємо спиратися на майбутнє наше бачення більше, ніж на попередні досвіди.

Олеся Островська-Люта: У нас є зараз досвіди перемог, і ми на них спираємося. І я думаю, що в нас є теж відчуття колективної гордості. Вона великою мірою — наслідок визнання. Оскільки ми є суспільством, котре впродовж десятиліть було прихованим, яке не помічали інші країни світу. У мене багато разів питали з великим здивуванням люди про те, чи існує українська мова в різних країнах і навіть не в дуже далеких країнах.

Наслідком цієї непомітності було знецінення і невизнання, яке було частиною нашого повсякденного культурного досвіду. І ось ми відчули визнання на міжнародній арені. І з цим пов'язана неабияка гордість. Це теж фактор, який визначатиме нас надалі.

Антон Дробович: Ми часто кажемо, що політика – це щось брудне. Політика, в розумінні давніх греків, – це етика співжиття. 

Європейська філософська традиція багато рефлексує про те, як спільно жити. Суспільний договір – це, власне, і є ця домовленість. 

У наших реаліях велика проблема полягає в тому, що коли утворилась Українська Народна Республіка, після 1991-го року, у нас не було достатньо часу проговорити правила співжиття. Ми дуже багато речей, наприклад, переважну частину законодавства, успадкували від Радянського Союзу. Ми досі послуговуємося нормами Радянського житлового кодексу. Багато було зроблено Верховною Радою для того, щоб вийти з цього радянського буденного законодавства, але ще є багато роботи.

Чи потрібен новий суспільний договір? І що це має бути? Щонайменше є дві концепції. Це може бути певний конституційний документ, як американський Білль про права. Другий варіант – це певний маніфест, прокламація або трактат, написаний відповідальними, мудрими людьми, який буде широко продискутований суспільством і щодо якого буде солідарність.

Володимир Лавренчук: Є відомий вислів, що будь-яка стратегія з'їдається культурою на сніданок, тому можна вибрати стратегію, але якщо в суспільстві немає звичаїв виконувати угоди, то укладання такої угоди може принести більше шкоди, ніж добра. І фактор культури в бізнесовому середовищі має визначальний вплив. Доки ти не зміниш культуру, ставлення людей до змін, жодні інструкції не працюватимуть.

Мені видається, укладання угоди, якщо ми не досягли такого рівня гарантій виконання, може завдати шкоди.

Володимир Бородянський: Що таке солідаризм? Це коли національні інтереси ставляться вище партійних, будь-яких груп. Тобто є національні інтереси.

Для нас помилкою буде залучати непрофесіоналів. А не помилкою буде залучення ефективних, розумних, активних людей заради служіння державі. Тому що ціна, яку ми платимо, це життя.

Один з головних історичних висновків, які нам треба зробити, – це піднятися над інтересами групи.

Антон Дробович: Уроки, які ми повинні винести, – не мати справи з пройдисвітами, якими були більшовики, не вірити тільки на слово, дивитися на конкретні справи, мати справу з професіоналами, бути критичними, аналізувати, що тобі говорять люди, що люди зробили, перш ніж обіцяти золоті гори.

Має бути діалог, комунікація, складні дискусії. Я не кажу про всі рішення, але є деякі урядові рішення, через які ми сильно сперечаємось. І такого має бути більше.

Коли це стане частиною нашої корпоративної культури, наші рішення будуть ефективними, виваженими, вистражданими, і ми спокійно на будь-якому дискусійному майданчику зможемо їх захистити. Бо все те, що скажуть журналісти, критики та інші, уряду, наприклад, вони вже чули від своїх опонентів.

Якщо цього не буде, ми будемо такі слабкі й невитривалі, як уряд УНР.

Володимир Лавренчук Простих рішень не буває. В управлінні державою або в демократичних засадах, або в недемократичних, наявність великого комплексу факторів має значення.

Не маючи досвіду управління, УНР досягла більше, ніж можна було історично очікувати. 

Я прив'яжу це до приватизації. Як фінансист, я пам'ятаю багато розмов: "от буде приватизація української землі — заллється грошима наша економіка й інвестори як повалять, то тільки відкривай кишені, щоб ці інвестиції перетворити на благо всього народу".

Є закон, є динаміка цього закону, але інвестиції не йдуть під заставу землі. Вони йдуть в ефективне прогнозоване середовище. 

Тому я не говорю про офіс простих рішень, я завжди був скептичний до подібних визначень. 

Ми комунікуємо, що ми можемо робити складні речі, і ми здатні зробити ефективну державу, куди прийдуть, зокрема, інвестиції з приватною землею, не приватною, з комбінованою, це має менше значення, ніж якась конкретна реформа. Це моє уявлення про досвід УНР, чого не треба робити – не бути осліпленим  одним рішенням, яке радикально щось змінить.

Володимир Бородянський: Є масовий спільний досвід. Найпростіший – релігійний. Україна – це єдина країна у світі, де є Рада церков.

Робота з громадою священників – це величезний вплив.

Наступними за рівнем впливу масовістю є кіно, телебачення, серіали, медіа.

Культура через свої механізми може боротися з конфронтацією. Зниженням рівня конфронтації. З депресіями. Кожен з нас по-різному вибирає, як йому прожити зараз життя. Як розслабитися. Культура дозволяє все це.

Антон Дробович: Ми маємо бути мудрими, добрими та прагматичними. Це перевірено досвідом. Саме тому бізнес підтримує зараз країну, суспільство, уряд. За усіх недоліків органів влади. Тому що ми в це поки що віримо. І це наша найбільша цінність.

Свобода. Бути самими собою. Протестантом, православним, католиком, ЛГБТ, правим, будь-ким в Україні. Це конкретна практика, яку треба берегти.

Справедливість. Мінімальна справедливість має бути виконана. Закон, Конституція тощо. З конкретним прикладом. Не давай хабаря, не сідай п'яним за кермо. Елементарні речі. Сплачуй податки.

Солідарність. Те, що нас самих у собі дивує. Те, на що ми здатні.

Оці три речі ми маємо берегти. Це основа нашого суспільного договору. Якщо з цим будуть проблеми, якщо ми не будемо цього відчувати, не будемо як спільнота обстоювати, у нас не буде майбутнього.