Як підприємець з Черкащини виробляє спортивний інвентар та металеві скульптури

Три роки тому підприємець Іван Дудук відкрив бізнес з металообробки. У січні 2022-го вже працював над великим замовленням – виготовленням вертолітного майданчика з металу в Умані. Аж тут почалася повномасштабна війна. Після короткої перерви він продовжив працювати, зберіг свої чотири бізнеси й реалізував нову мрію – виготовлення металевих полігональних скульптур.

LIGA.net дізнавалася, як йому це вдалося.

"Ми продовжили працювати далі"

На початку повномасштабної війни у 2022-му 31-річний Іван Дудук мав чотири підприємства в рідній Христинівці, що на Черкащині: проєктну групу DUDUK, кафе Obiwan, фабрику металевих виробів і конструкцій DUDUK Manufactory, магазин автозапчастин GASOLINE.

"У січні 2022 року ми ухвалили проєкт вертолітних майданчиків з металу, почали його виготовляти і вже були на кінцевому етапі на фабриці, коли почалася повномасштабна війна, – згадує він. – Я взяв паузу на два тижні, щоб зрозуміти, що робити далі. Перші два тижні люди злякалися, поховалися, і я не виключення. А потім ментально всі це прийняли і продовжили працювати далі".

На масштабне виробництво вертолітного майданчика в Умані погодилися тільки дві компанії – з Рівного і компанія Івана з Христинівки. Деталі почали робити в лютому 2022 року, три місяці встановлювали і здали об’єкт у червні 2022 року. У тому ж червні Іван запустив такий напрямок, як виготовлення полігональних скульптур з металу. Паралельно займався волонтерством.

"В мене є друг-ізраїльтянин Нафталі – він директор благодійної ізраїльсько-української волонтерської організації в Україні "Іхуд-Ацала". Ми з ним займалися гуманітаркою. Літаками з Ізраїлю відправлялась допомога, а ми її розвозили по Україні. Коли "розстрілювали" електростанції, ми роздавали генератори у школи, місцеві організації і дитячі садки", – розповідає Дудук. 

Спочатку вирішив зробити свій турнік

"Чому я почав виробляти спортивне обладнання? Тому що мені був потрібен турнік додому, а гарного та якісного ніхто не виробляв, – розповідає Іван. – В інтернеті я не знайшов нормальний агрегат, тому вирішив зробити свій турнік".

Іван Дудук пішов до знайомих зварювальників, намалював від руки креслення. І вони зробили турнік. Йому сподобалось і він спробував зробити таким чином ще одну модель. Потім зробив бруси. Потім він почав замовляти більше моделей і виставляти їх на сайті оголошень OLX. Виявилося, що турніки мали великий попит.

"Так я зрозумів, що потрібно робити своє виробництво, – каже він. – Просто взяв кредитку і за 50 тисяч гривень купив мінімальне обладнання: болгарку, відрізну пилку і зварювальний апарат (за банківською програмою є два місяці відтермінування без відсотків)".

Потім Іван знайшов приміщення через знайомого бізнесмена, який здавав в оренду потрібні площі.

"Я місяць за ним ходив, бо він дуже зайнятий, – згадує підприємець. – Оренда коштувала 4,5 тисячі гривень на місяць. Далі я знайшов зварювальника. Але за місяць він десь дівся, почав пити. Тоді я знайшов нового зварювальника. На ті гроші, що заробляв, купував потроху новий інструмент".

За словами Івана, зараз його обладнання є найякіснішим і найдорожчим в Україні. Наприклад, турнік+бруси А8 – найпопулярніший з його асортименту та найдорожчий в Україні, коштує 6300 грн. Його виробництво розписане на 30 днів вперед. Замовлення надходять з інстаграму, та сайтів Rozetka та "Епіцентр". Покупці – з різних регіонів, але найчастіше з Києва.

"Ми вже не беремося за столики і стільчики, бо не встигаємо їх виробляти, – каже він. – Все частіше обираємо щось велике. Наприклад, в Києві зараз робимо 250 квадратів поверху з металу".

Іван добре пам’ятає кожне замовлення. Але найбільше запам’яталися ті, які були пов’язані з неприємними ситуаціями. Як от, коли "Нова пошта" побила турнік і його прийшлося переробляти. Щоб не залежати від логістичної компанії, команда підприємця розробила шестишарові картонні коробки під кожний окремий снаряд. Упакування роблять на замовлення в Києві. Тож виробники самі пакують коробки, щоб обладнання діставалося до замовників цілим. 

На початок 2023 року Іван працював за трьома напрямками: спортивне обладнання (понад 50 моделей), полігональні скульптури (52 моделі) та індивідуальні проєкти.

"Полігональні фігури виявилися такими популярними, що зварювальники не встигають їх виробляти, – каже Іван. – Також мені цікаво виробляти спортивне обладнання. Тому я поки що відмовляюсь від індивідуальних проєктів, щоб зекономити час і ресурс".

З січня Іван серйозно зайнявся спортивними снарядами: розширив асортимент з шести до 50 моделей, зробив сайт, фото для нього, зайнявся маркетингом, продумав всі конструкції.

Снаряди продаються в Інтернеті. Продажі залежать від сезонності: влітку майже не продаються. А взимку їх навіть рекламувати не потрібно. За дев’ять місяців було продано близько 1000 снарядів.

"Важка робота повинна бути високооплачуваною"

Через війну з восьми зварювальників у січні 2023 року залишилось двоє. Наразі в майстерні Івана працює шість зварювальників.

"Я вирощую "універсальних бійців", які роблять усе – і снаряди, і полігональні скульптури. У мене працює глухий чоловік, якого ми навчили варити і розкрутили так, що він зараз один з найкрутіших у нас зварювальників! Він варить все: перший зробив полігональну скульптуру, перший почав варити нержавіючу сталь (а це складний, енергозатратний і дорогий процес). І він зараз заробляє більше за всіх".

Також в команді Івана працює "Сансей", який теж є дуже сильним майстром. Відчувається, що бізнесмен гордий своєю командою, тому не економить на зарплатні.

"Я вибрав таку політику – важка робота повинна бути високооплачуваною, – пояснює він. – Якщо працівник – дійсно важливий кадр, то я йому буду платити більше, ніж собі. Тому мені не треба заставляти хлопців працювати. Поряд з об’єктом, який ми робили в Києві, мої робітники іноді заходять пити каву. А коли я заходив, продавчиня казала: "Я таких людей ще не бачила! Тут в нас є фірми, які ремонти роблять. Але це перші люди, які працюють тупо цілий день". Але ж вони знають, за що працюють".

Зарплатня в майстерні нараховується від кількості зроблених конструкцій і кваліфікації робітників. Так, на фірмі працюють підсобники, зварювальники нижчого рівня, яким треба показати, що робити, і вони лише повторюють. І зварювальники вищого рівня, яким показують креслення і забирають готовий виріб. Тому зарплатня коливається від 12 до 30 тисяч гривень.

"Для нашого міста це космічна зарплата, – стверджує Іван. – В нас люди отримують по 4 тисячі, менше "мінімалки". Я ж просто не беруся за роботу, яка не вартує цих грошей. Ми вже доросли до того рівня, що можемо обирати. Ми не варимо ворота за 3 тисячі гривень, а варимо серйозні конструкції, за які несемо відповідальність".

"Я трохи ображений на державу"

Іван скаржиться, що підприємець в Україні – самотній у розв'язанні бізнесових проблем. Не відчуває підтримки держави.

"Я трохи ображений на державу. Коли подавався на державний грант на відкриття переробного підприємства – мені відмовили через місяць, але я про це взагалі не знав".

Потім Іван намагався з’ясувати причину відмови. Зателефонував у держслужбу, але йому ніхто нічого не пояснив. Через своїх знайомих у міській раді вдалося "підняти документи". І тоді він дізнався, що щось неправильно оформив.

"Таке враження, що ніхто з моєю заявкою не розбирався, – каже він. – А я вважаю свій бізнес дуже цікавим і перспективним, який порве ринок Європи. Люди з Болгарії пишуть: "Доставте нам Горилу". А я не знаю, як. Звісно, що зараз війна і державі не до мене. Але якщо ви розробили грантові програми, то зробіть щось, щоб не втрачати таких, як я! Після відмови в мене був тиждень апатії".

У планах – розширення площі та вихід на експорт

Попри невдачу Іван не полишає надії отримати гроші на розвиток бізнесу. Грант передбачає співучасть бізнесу та держави на загальну суму 7 млн грн. Тобто підприємець готовий вкласти власні 3,5 мільйона гривень і чекає від держави таку ж суму. Ці гроші йому потрібні на придбання верстатів лазерної різки і гнуття.

Іван Дудук хоче досягти такого рівня, щоб вийти на експорт. Тому з 15 по 30 вересня він навчався у бізнес-школі по експорту, яку в Києві організувала "Нова пошта".

"На бізнес-курсах я розібрався – що до чого. І тепер зможу розуміти всі процеси, щоб контролювати їх виконання. Я найму людей, які допоможуть мені вийти на ринки Європи і США. Але для цього мені потрібне обладнання, правильне налаштування всього виробничого процесу і більша виробнича площа".

Приміщення на 2,5 тисячі квадратів він вже знайшов – його виставила на аукціон Уманська міська рада. Розширення площі дозволить зробити повний цикл виробництва з різними цехами. Адже зараз багато чого наперед замовляється в Києві. А це займає час. Якби всі виробничі процеси проходили в одному приміщенні, це скоротило б час і підвищило б якість.

"Переїду в Умань – там більше кадрів, можливостей. І по логістиці буде дешевше, – ділиться планами Іван. – Умань – це місто п’яти доріг. Там великий термінал "Нової пошти" і можна розсилати товар по хорошій ціні по всій Україні. І після того, як я зроблю потужне виробництво (через рік), я найму консалтингову фірму, яка буде відправляти продукцію на експорт. Отже, працюємо далі".

Альона Морозова спеціально для LIGA.net