Історія українки, яка під час війни створює власну ферму

У глобальному списку BBC "100 жінок, які надихають і впливають на світ" лише дві фермерки – українка Ольга Олефіренко та Наомі Чанді із Замбії. Беручи до уваги, що у Наомі навчальна ферма, то вона скорше тренерка, популяризаторка кліматично нейтральних методів вирощування, що дозволяють зберігати водні ресурсів.

Тому класична, 100-відсоткова фермерка, яка реалізує себе через господарство, у списку BBC одна. LIGA.net поговорила з Ольгою Олефіренко про те, як людина рухається до своєї мети.

Як за один день закрити свою справу для того, щоб за пару років набратися нових можливостей та сил і знову рухатися вперед?

Чому ви стали фермеркою? До того ж обрали бути майже ковбойкою, а не зайнялися лавандою, суницями чи розплідником єнотів або фенеків?

Мої дід і бабуся все життя працювали в сільському господарстві, в Кіровоградській області. Батько – Юрій Олефіренко – виріс у селі й завжди мріяв про власне господарство: займатися землею, розводити тварин. Але в нього було ще одне покликання – він присвятив своє життя військовій справі.

Після виходу на пенсію у 2013 році він почав втілювати свою мрію, взявся за створення власної ферми. Натомість із початком російської агресії у 2014 році батько повернувся до лав ЗСУ. Він пішов до військкомату, тому що країна потребувала захисту.

16 січня 2015 року він загинув. У цей же рік я почала будувати власну ферму – на землі, яку ми отримали як державну допомогу родині загиблого. Був автомобіль тата з невеликим причепом, на якому я привозила будівельні матеріали з міста за 40 кілометрів у село.

Як до вашого кроку поставилася родина?

Усі підтримали – мама, сестра, рідний брат тата. Раніше, за декілька років до цього, бабуся подарувала мені декілька поросяток і двоє теляток. Звісно, тоді основну роботу з їх вирощування виконувала бабуся. Я займалася своїми тваринками, коли приїздили до неї. Тому в родині знали, що це мені не тільки знайоме, але це моя улюблена справа.

Який напрям ви обрали?

Вирощування бичків. Для цього побудували приміщення площею 400 квадратних метрів. Було дуже важко від самого початку. Проблеми виникали майже з усім. З електрикою – освітлювали зарядними лампами. Не було власного джерела води – вона була привізною. З кормами – шукали їх по окрузі. Але крок за кроком рухалися вперед. Кожного місяця збільшувала стадо – докуповувала до 10 голів.

Допомоги жодної не було. Все треба робити, розраховуючи на власні сили й можливості.

Це була ваша перша спроба, перший захід у фермерство. Що примусило зупинитися?

Бички швидко зростали, набирали вагу і потрібно було все більше ресурсів – кормів, води, витрат на вивіз гною. У мене вже було близько сотні бичків. Через рік ставало все зрозуміліше, що без додаткової підтримки, додаткових можливостей на подальшу діяльність не вистачає грошей. Через два роки від початку будівництва ферми, в один осінній день я вирішила продати всіх тварин. Але на продаж від мене пішли вже товарні бички, а не скотина, що була недогодована.

Зрозуміло – адже наближалася зима і потрібно було закупити корми на декілька місяців наперед…

Так, і це комбікорми, сіно й солома. Усе коротшими становились світові дні, зростали витрати на заряджання освітлення. Взимку також важко без своєї води, з водою, що привозять, у мороз ще та морока.

Скільки вам було років, коли ви вже пройшли повне коло підприємництва – ідея, старт, будівництво, розвиток, потім отримали досвід фермерської роботи й, нарешті, важких рішень?

Мені було майже 25 років.

Можна сказати, що в першій спробі ви не розрахували свої сили?

Ні, це не так. Сили в мене були і є. Я ніколи не опускала руки. Працювала з 5 ранку до 11 вечора. Інша справа, що не було жодної підтримки з боку місцевої влади, держави. Були сподівання на допомогу, наприклад, кормами. Все що отримала – два відра пшениці.

Коли ви ухвалили рішення про продаж стада, у вас був план подальших дій?

Я знала, що повернуся до фермерства.

Ви аналізували досвід цієї невдачі, шукали, які помилки зробили?

Можу сказати, що помилок у мене не було. У мене не було необхідних умов утримання – тих же світла й води. Та не було достатньо ресурсу для завершення повного циклу вирощування.

Коли ви вийшли на свій другий старт, знову взялись за ферму?

У 2022 році я ухвалила рішення і пішла на конкурс для отримання гранту від Українського фонду ветеранів, за підтримки "МХП Громаді". Усі роки до цього я готувалася, вивчала скотарство, шукала фахівців – у мене декілька менторів із різних областей.

Ще до подачі на грант сфокусувалася на свинарстві, формувала знання навколо цього напрямку. Технології відгодівлі, умови вирощування й утримування – все це вивчала і теоретично, і практично.

Але коли прийшло повідомлення про отримання гранту, це стало для мене несподіванкою. Для розуміння рівня конкуренції скажу, що моя заявка була за номером 409, а грантів було лише 10. Навіть надії на перемогу не було. Для себе вирішила, що ця спроба стане для мене першим досвідом на шляху до пошуку фінансування.

Хтось сказав, що доля на боці того, хто знає, що робити, може це зробити та більше – горить бажанням зробити. У випадку з грантом саме так і сталося. У мене був не лише бізнес-план, але і розуміння й досвід щодо впровадження кожного його пункту.

Для чого саме вам потрібен грант?

Проведення реновації наявного приміщення – для того, щоб надалі воно стало ядром сучасної свиноферми. Тому що в моїх планах будівництво для подальшого розвитку.

На яку суму гранту ви розраховували?

785 000 гривень. За умовами конкурсу, максимальний розмір гранту 1,5 мільйона гривень. Але мій проєкт розрахований саме на 785 000 гривень.

Перший етап – це електрифікація та встановлення вентиляційної системи. Далі – ми зробили свердловину на воду глибиною 33 метри. Тепер є власне водозабезпечення 24/7. Далі – розв'язали проблему гною. Далі – бункерні годівнички для автоматизованого та точного подавання кормів.

Скільки у вас свиней?

Наразі 50. Але кількість поступово збільшую. Моя гордість – це племінні свині французької породи П’єтрен (бельгійської. – Ред.), яких тепер вісім.

Сподіваюся, на весну їх буде вже понад сотня. Перевага цієї породи – якісне м’ясо. Якість і натуральність – це саме те, що мені подобається. Тому у нас тільки натуральні корми, в яких лише три компоненти.

Які саме?

Пшениця, кукурудза та ячмінь.

Це нагадує легендарний німецький закон про чистоту пива, що дозволяє використовувати лише три продукти – воду, ячмінь і хміль. У вашому випадку це майже закон про чистоту м’яса.

У нас дуже класне м’ясо.

Збут ви продумували?

Постійно є попит від закупників. Сьогодні, наприклад, уже телефонували. Було б що продавати, як кажуть. У всякому разі, на одному з форумів представники МХП обіцяли допомогти зі збутом, якщо будуть проблеми.

Через російські ракети та шахеди маємо перебої з електрикою. Готові до цього?

Так, у нас є накопичувана система, що дозволяє подавати воду без електрики. Є генератор.

Які пріоритети – що саме будете розвивати?

По-перше, це відгодівля та виробництво м’яса. По-друге – це племінна робота. Вже є запити від сусідів на породних поросяток. По-третє, перероблення. Але це вже трішки далі в часі.

Для цього потрібна команда.

У мене вже є ветеринар. Допомагають також мама, сестра, дядько та його дружина.