Матері дітей з інвалідністю: Відкриття нових можливостей в бізнесі та суспільстві
На правах реклами
Авторка: Нія Нікель, Голова ГО Епіпросвіта
Понад 12 років я займаюсь малим бізнесом та консультуванням у сфері PR. Співпрацювала з багатьма відомими компаніями, але справжні виклики почались, коли я народила дитину з інвалідністю. Крім пошуку лікування для неї, я стала експерткою МОЗ, відкрила три бізнеси та заснувала ГО Епіпросвіта. Наразі ми реалізуємо з десяток проєктів з матеріями дітей з інвалідністю і я вважаю важливим поділитись з українським бізнесом вигодами від працевлаштування цих жінок.
Кожна жінка, незалежно від життєвих обставин, заслуговує на можливість реалізувати свій професійний потенціал. Однак, коли йдеться про матерів дітей з інвалідністю, їхні кар'єрні перспективи часто обмежені не лише через необхідність догляду за дитиною, але й через стереотипи, що існують у суспільстві та на ринку праці. Саме про ці стереотипи та успішні історії працевлаштування я розкажу далі.
1. Стереотип, що матері дітей з інвалідністю мало освічені та не здатні до навчання.
В цьому році ми провели велику кампанію з професійної орієнтації матерів дітей з інвалідністю. Програму пройшло понад 100 учасниць. Їхня продуктивність та вміння швидко освоювати нові навички та інформацію щиро здивувало всіх менторів програми, тож ми опитали цих жінок як їм вдається вчитись та набувати нові професії у стресових обставинах.
Це стереотип найкраще розіб’є кілька історій реальних респонденток, яких ми опитали про їхню освіту:
Віра: Я активна, відповідальна і трошки перфекціоністка. Майстриня спорту міжнародного класу, чемпіонка світу і володарка Кубку світу зі спортивної акробатики, тренерка з неї ж. Присвятила себе фізичній терапії задля молодшого сина. Наразі працюю фіз.терапевтом в приватному центрі. На початку кар'єри більше працювала з дітьми з ДЦП (дитячий церебральний параліч), зараз приходить більше дітей з РАС (розлад аутистичного спектру).
Все почалось з вагітності, яка була дуже важка і нестабільна, знала, що народжу дитину передчасно. Була загроза життю малюка, тож я благала про те, щоб він вижив. Лікарі прогнозували, що малюк не чутиме, не бачитиме і не ходитиме. Але я бачила свого сина на УЗД, він був живий! З усім іншим я готова була працювати:
Перші чотири роки я возила сина на фізичну терапію. Богдан розвивався, з затримками, але рухався вперед: навчився перевертатись, повзати. Важче давалась вертикалізація, але в три роки він вже ходив самостійно! В чотири роки пішов у звичайний садочок в інклюзивну групу. Вона виглядала так: 29 активних, здорових дітей і хиткий Богдан. Я пішла працювати у цей же садок викладачем фізичного виховання. Потім була школа, університет. Я йшла за Богданом. В школі була вчителем адаптованої фізкультури. Паралельно вивчала фізіотерапію в університеті заочно.
Далі працювала в цій школі вчителем та фізичним терапевтом, очолила відділення реабілітації. Після роботи в школі я везла Богдана додому, а сама їхала на іншу роботу, в клініку. Вихідні теж проводила там.
Завжди було важко, інколи я думала, що "здохну", але ніколи не було думки припинити працювати, припинити діяти, опустити руки. Ніколи я навіть думки не мала, що не справлюсь. Я не знаю, чи допоміг мені спорт, чи це мій характер, але я вірила, що зусилля дадуть результат. Мене не охоплював відчай, чи апатія, чи депресія.
У Богдана ДЦП (дитячий церебральний параліч), затримки розвитку, часткова атрофія зорових нервів, порушення орієнтування у просторі та рівноваги. Проблеми були, є і ще будуть.
Зараз Богдан шукає роботу, з якою міг би справлятись сам, і з цим в нашій країні величезні проблеми. Бізнес починає залучати осіб з інвалідністю, але їхні вимоги не підходять Богдану, у нього занадто комплексні порушення. Богдан бере участь в усіх можливих програмах, намагається отримувати додаткові знання на онлайн-курсах, вчиться бути самостійним. Я в усьому підтримую його! Я все ще вірю, що зусилля принесуть потрібний результат! Інформації та можливостей 23 роки назад було набагато менше, ніж зараз, краще сказати майже не було, про це я шкодую, деяких помилок можна було б уникнути, зберегти сили і час. Але ми пройшли великий шлях і я знаю, що все під силу завдяки зусиллям.
Юлія: Я лікарка-педіатриня, кандидатка медичних наук, доцентка кафедри педіатрії, маю трьох синів. Двоє з них із аутизмом, один з ООП (особливими освітніми потребами). Чоловік з лютого 2022 на війні, тож трохи зашиваюся з роботою/дітьми, але намагаюсь давати тому всьому раду. Мені допомагає планування. Чітко розписаний погодинний день, але з прописаними варіантами "якщо що, – то". Ставлю реальні завдання, не намагаюсь в один день встигнути все, зважую, від чого можна відмовитись або перенести на інший час, що другорядне. Намагаюсь поєднувати в часі та просторі заняття дітей з власними справами, Авто дуже полегшує життя, без нього вже ніяк. Працюю вночі, коли діти вже сплять, тихо і ніхто не відволікає.
Інна: Мені 39 років. Маю дві вищих освіти, бо планувала своє життя з юності та знала чого хочу, але, як то кажуть, "хочеш насмішити Бога – розкажи про свої плани". Періодично маю певний підробіток на фрілансі, але фінансово – це дуже мало та і не постійно. Хочу опанувати професію з можливістю віддаленої роботи, бо старший синок Тимофій потребує цілодобового догляду. Дуже не вистачає самореалізації, відчуття, що ти робиш щось важливе та значуще. Вже рік, як почала вивчати англійську мову (самостійно).За моїм дослідженням в рамках проєкту кар’єрних консультацій для мам дітей з інвалідністю: майже 80% мають одну або кілька вищих освіт. Це пов’язано з тим, що після народження дитини з інвалідністю багато мам змінювало професію на реабілітолога, психолога, лікаря або дефектолога, щоб якнайкраще допомогти своїй дитині. Тобто мами не просто мають вищу освіту, а здатні опановувати нові складні знання в стресових умовах та хронічному недосипанні.
2. Стереотип, що матері будуть зловживати своїм становищем та не виконувати обов’язки.
Матері дітей з інвалідністю дійсно часто стикаються з низкою викликів та бар’єрів, які впливають на їхню здатність працювати. Ось основні з них:
Неможливість відвідувати офіс через догляд за дитиною 24/7
Необхідність "адаптивного" графіку через непередбачуваність стану дитини
Страх втратити роботу, а отже і певні гальмування в нестандартних ситуаціях.
Але якщо говорити про обмеження, то варто згадати і "суперсили" таких жінок:
добре роблять монотонні задачі. Так, в сучасному світі, де увага людини стає все коротшою, саме мами дітей з інвалідністю здатні помічати найменші зміни і реагувати на них. А також з дня у день повторювати одні й ті ж завдання, оскільки це є основою реабілітації та життя їх дітей.
"Я почала працювати з розміткою відео для штучного інтелекту і для мене це справжній відпочинок. Треба помічати де кіт, де велосипед і так далі, для мене це можливість розвантажити мозок, робити нескладні монотонні рухи, які заспокоюють" – поділилась одна з учасниць проєкту про свою роботу.
відповідальність для мам дітей з інвалідністю — не просто слово. Це фундамент, на якому стоїть їхнє життя. Саме тому, навіть якщо вони з технічних причин не можуть зробити роботу прямо зараз – будьте певні, що в найближчий доступний час вона точно буде виконана. Багато мам працюють вночі, коли дитина спить, або з лікарень, поки дитина на процедурах. Тож, знаючи це, ви можете планувати роботу не в годинах, а добах. Тобто задача має бути виконана не сьогодні до 17:00, а протягом доби-двох.
вони люблять керівників та не бажають наступати на горлянки заради кращої позиції. Чому? Як сказала мені одна з респонденток: "Я у своєму житті постійно маю ухвалювати сотні складних рішень, де мені немає з ким порадитись. Люблю роботу і свого керівника, бо хоч там мені говорять, як робити, щоб все було добре."
3. Стереотип третій: Матері дітей з інвалідністю погано вписуються в команди.
Насправді ж: команди та спільноти є основою розвитку та посилання таких жінок. Нещодавно українська науковиця Ольга Керцман провела дослідження серед працевлаштованих матерів дітей з інвалідністю. Вона встановила, що підтримка спільноти є ключовою у кар’єрному розвитку мам:
60% матерів з високим рівнем підтримки спільноти досягли значного кар'єрного прогресу за 5 років, у той час як без підтримки цей показник становив лише 25%.
Такі матері мали на 40% менше перерв у кар'єрі, а їх середній річний дохід зріс на 28% за 5 років.
Також було відмічено, що завдяки такій підтримці їх рівень стресу знизився на 45 %, а баланс між роботою та особистим життям покращився на 35%.
68% матерів з сильною підтримкою пройшли додаткове навчання або отримали нові кваліфікації. Ці дослідження якнайкраще демонструють значний позитивний вплив спільноти на кар'єрний розвиток матерів дітей з інвалідністю.
Про яку кількість професіоналок ми говоримо?
В Україні по останнім підрахункам близько 164 тисяч дітей з інвалідністю та близько 3 мільйонів дорослих. Тобто ми можемо говорити про колосально велику аудиторію, на яку майже не звертали увагу раніше.
Чому саме зараз? По-перше, гру змінив ковід, коли віддалена робота стала єдино можливою і це розширило можливості співробітників працювати з дому. По-друге, звісно війна і кадровий голод, який вилився у рекордні 260 тисяч незакритих вакансій. Якщо ви вирішили спробувати, то ось кілька порад на основі сотень інтерв’ю з учасницями наших навчальних програм для мам дітей з інвалідністю про те, що допомагає їм краще розкритись в робочому процесі:
більшість жінок, які виховують дитину з інвалідністю, мають проблеми з самооцінкою. Тож перша порада: дати розуміння, що кандидатка може робити помилки під час онбордингу і це нормально. А також за можливості надати психологічні сесії для самостійної роботи мами над її самосприйняттям.
залучення до спільноти та команди. Навіть, якщо вона не може відвідувати корпоративи – все одно має отримувати запрошення, розділяти робочі ланчі з колегами по Zoom або будь-які іншу спільну діяльність або тімбілдінги.
говоріть з нею не про дитину. Повірте, їй є з ким говорити про хвороби та здобутки дитини, а от про роботу або відпочинок значно складніше знайти співрозмовника.
дайте виговоритись. Часто мами роками закриті в будинку з дитиною, яка не говорить, тому перший час на зідзвонах вона буде намагатись говорити так багато, як тільки можливо. Зідзвонюйтесь з нею на 20 хвилин раніше і розмовляйте про всяке перед загальним зідзвоном. З часом вона виговориться і буде комунікувати, як всі, але на перших етапах їй важливо розказати свою історію.
Публікацію підготовлено в рамках She Media School, ініціативи, що реалізується громадською організацією DII-Ukraine в межах проєктів UN Women Ukraine / ООН Жінки в Україні "Посилення жіночого лідерства для стійких і мирних суспільств", що фінансується Embassy of Denmark in Ukraine, та проєкту "Трансформаційні підходи для досягнення гендерної рівності в Україні", що фінансується Embassy of Sweden in Kyiv та реалізується у співпраці з Офіс Віцепрем’єрки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції. Фінансову підтримку ініціативі She Media School також надає Women's Peace & Humanitarian Fund.
