Після п’яти років полону відкрив ресторан. Історія танкіста, який став підприємцем

"Ветеранський бізнес стає популярним, і люди готові його підтримувати", – каже правозахисниця і рестораторка Вікторія Пантюшенко. Вона знає, про що говорить: рік тому вони з чоловіком Богданом відкрили родинний ресторан TrePoїsty.

"Люди підтримують, навіть не афішуючи, не хизуючись цим, а просто тому, що їм це приємно", – каже Вікторія.

Її чоловік Богдан Пантюшенко – танкіст, воював з 2014 року. У січні 2015-го поблизу Донецького аеропорту потрапив у полон, де провів п’ять років. Вижити допомогла установка на те, що навіть у неволі він продовжує боротьбу за ідею. Це усвідомлення він зберігав усі п’ять років.

Не падає духом Богдан і в цивільному житті. Разом з дружиною вони реалізували ідею про власну справу та відкрили заклад. Скільки це коштувало, де знайшли гроші та як придумали концепцію, в матеріалі LIGA.net.

Підказка від життя

Богдан та Вікторія Пантюшенки з Київщини давно мріяли про власний заклад громадського харчування. Спочатку планували відкрити кафе, потім бургерну.

Однак коли стали молодими батьками, зрозуміли, що існує незакрита потреба: заклад для родини з дитячим куточком. Так народилася ідея сімейного ресторану TrePoїsty. Його подружжя відкрило у липні 2024 року в селі Новосілки, за три кілометри від Києва.

Богдан наразі працює програмістом у приватній клініці. Вікторія – адвокаційна менеджерка з питань захисту прав військовополонених в організації "Медійна ініціатива за права людини". Вона працює з родинами військовополонених, їй допомагає п’ятирічний досвід роботи над поверненням з полону чоловіка. Власний бізнес Пантюшенки розвивають у вільний від основної зайнятості час.

Стартовий капітал, навчання та досвід

Для відкриття ресторану Пантюшенки мали заощадження. Але розуміли, що їх не вистачить, тому почали шукати інших можливостей. Знайшли програму підтримки ветеранів від Українського ветеранського фонду. Щоб відправити заявку на грант, готувалися пів року.

"Зрозуміли, що в багатьох аспектах некомпетентні, тому багато консультувалися", – пояснює Богдан.

За його словами, їм з дружиною пощастило: завжди траплялися люди, які могли щось пояснити саме в той момент, коли підприємці-початківці впиралися у брак знань.

Пантюшенки отримали від ветеранського фонду три мільйони гривень. Однак цієї суми на все не вистачило, тож подружжя доклало власні заощадження. Загалом, каже Богдан, на подібний до їхнього заклад харчування площею 120 кв. м потрібно близько чотирьох мільйонів гривень. Близько мільйона з цієї суми пішло лише на кухонне обладнання.

Додатково він радить мати $20 тис. як фінансову подушку безпеки. Ресторанний бізнес сезонний – найбільший заробіток у теплу пору року за доброї погоди.

"Взимку треба бути готовим до того, що щомісяця потрібно вкладати понад 100 тис. гривень, – пояснює підприємець. – Дуже дорогі електрика та оренда. Також потрібно виплатити зарплати, закупити продукти", – каже він.

Поки інвестиції в TrePoїsty не окупилися. Одна з причин – місце розташування. Їхній ресторан знаходиться у новому житловому комплексі, який ще розбудовують. Це прямо впливає на відвідуваність.

"Біля нас – прохідна алея, на якій мав би бути непоганий трафік. Але вона зараз перерізана навпіл, бо з одного боку йде будівництво", – пояснює ветеран.

Поки алею не відкрили, трафік невеликий. Відвідувачі йдуть в TrePoїsty цілеспрямовано, а не тому, що побачили заклад по дорозі. Тож, пояснює ветеран, вони відкрилися радше на перспективу.

Технології та меню: хто за що відповідає

Загалом подружжя розділило ролі в бізнесі. Богдан відповідає за технічні питання – POS-системи, QR-меню, розрахунок за QR-кодом, технологічні картки. Вікторія здебільшого займається меню та закупівлею продуктів.

Позиції в меню формували, моніторячи переліки страв в інших закладах, розповідає рестораторка. Також питали поради у родича, що працює шеф-кухарем. Але мали і власне бачення: приміром, хотіли, щоб були бургери, піца, салати.

Стартове меню TrePoїsty змінилося вже кільканадцять разів, адже не все відвідувачам "заходить", розповідає Богдан. Проте є страви, які в меню мають бути обов’язково, хоча вони і не дуже маржинальні. Наприклад, стейк з лосося.

Новою сферою був для родини і напрямок постачання продуктів. Спочатку, розповідає Вікторія, з ними поділилися кількома контактами постачальників. А згодом спрацювало "сарафанне радіо", і постачальники самі почали зв’язуватися з рестораторами.

"Зазвичай у постачальників все можна просити на дегустацію, – розповідає Вікторія. – Ти цю продукцію тестуєш на кухні, дивишся, чи підходить вона тобі за смаком, якістю і тоді замовляєш".

Навчання на ходу: від операційних питань до стратегії

Наразі Пантюшенки ще в пошуках своєї родзинки та позиціонування на ринку. Тут, зізнається Богдан, їм потрібні додаткові знання. Для цього він пішов навчатися на курс з розвитку бізнесу.

"Я нарешті починаю бачити, куди ми маємо йти, як розвиватися, бо за весь час цієї операційки не було коли глянути вгору", – каже Богдан.

Пантюшенки продовжують працювати над розвитком свого закладу. Зізнаються, що це дуже важко робити, маючи основну роботу та маленьку дитину. Тому обоє до своїх порад додають найголовнішу: те, що ви робите, ви маєте справді любити, і ця справа має драйвити і давати енергію рухатися вперед.

"Якщо ви не знаєте, хочете, чи не хочете відкривати ресторан, то не беріться. Займіться чимось іншим, бо тепер не я володію бізнесом, а бізнес володіє мною", – підсумовує підприємець.

Матеріал створено LIGA.net за підтримки Фонду "Аскольд і Дір", що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту "Сильне громадянське суспільство України – рушій реформ і демократії" за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст публікації є відповідальністю LIGA.net та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР Єднання.