Від шиття блузок на кухні до мережі фабрик та магазинів. Як розвивалась текстильна компанія з Києва

Легка промисловість в Україні сьогодні у відвертому занепаді. Виробництво власних тканин практично відсутнє, адже немає сировини. Наявним підприємствам швейної галузі серйозну конкуренцію складають іноземні бренди, підпільне виробництво та засилля секондхенду.

Загалом на початку незалежності легка промисловість складала 20% ВВП країни, сьогодні – менш як 1%.

Про те, чому так сталося, що сьогодні собою являє галузь легкої промисловості в Україні та як на фоні такої ситуації вдалося розвинути не просто успішне підприємство, а вийти в лідери ринку, LIGA.net розповів засновник групи компаній "Текстиль-Контакт" Олександр Соколовський.

Удень – інженер, увечері – швець

У центральному офісі компанії у Києві Соколовський облаштував музей свого підприємства. Серед низки екземплярів у ньому – швейна машинка "Чайка 132-М". Саме на ній Соколовський у 1990 році почав шити вечорами жіночі блузки на продаж, аби підзаробити. На запитання, чи подобалося йому це робити, Соколовський відповідає лаконічно: "Мені подобалося, бо це приносило гроші".

Різниця ж у доходах між офіційною і неофіційною роботою була колосальна: 200 радянських рублів на місяць Соколовський отримував як інженер і 700-800 як новоспечений підприємець.

"Коли я почав займатися бізнесом на початку 90-х, легка промисловість, мабуть, була одним з найпростіших напрямків, куди легко було зайти. Зараз існує проблема продати товар, а тоді була проблема щось купити: тканину чи цікавий модний одяг", – пригадує підприємець.

Згодом, коли попит на їхні вироби зріс, Соколовський найняв надомниць, які відшивали блузки за готовими лекалами. Однак ринок змінювався. В Україну прийшли перші іноземні бренди, з'явилися товари з Польщі, Туреччини й інших країн. Дефіцит одягу почав зникати.

Тоді, пригадує Соколовський, постало питання, куди далі рухатися. Вирішив розвиватися у цій же сфері, але в іншому напрямку: продавати тканини для інших виробництв.

Тканини в обмін на цукор і кисіль

Для пошиття своїх блузок Соколовський навчився діставати тканини в умовах тотального дефіциту. Здебільшого з Узбекистану. Але гуртові закупівлі були значно вигіднішими. Залишки тканин, що не йшли на пошиття власного товару, підприємець продавав іншим виробництвам і заробляв ще й на цьому.

Тому, коли постав вибір, куди далі рухатися, перспектива була очевидною. Соколовський повністю згорнув виробництво блузок і зайнявся дистрибуцією тканин. Так у 1995 році з'явилася компанія "Текстиль-Контакт".

"Усе, що було в мене перед тим накопичене, я вклав у це підприємство. Добре пам'ятаю, що це було 10 000 доларів. Але я все вимірював у цукрі, бо тоді ще не було грошових відносин між колишніми країнами Радянського Союзу. Був бартер. Моїх 10 000 доларів вистачило на 20 тонн цукру – одну повну фуру – які я відправив в Узбекистан", – розповідає підприємець.

В Узбекистані Соколовський познайомився з виробниками тканин, які надали йому товар у кредит. Як результат, він привіз до України тканин вже на 40 000 доларів. Розраховувався за них бартером: тим же цукром, крупами, консервами, яєчним порошком, посудом і навіть пожежними машинами.

"Кисіль у брикетах був тоді у нас чи не єдиним недефіцитним товаром. На пустих полицях у магазинах його викладали пірамідками, щоб заповнити місце. В Узбекистані його любили. Мені здається, я скупив тоді в Україні весь кисіль і за 1995-1996 роки відправив в Узбекистан. Ми були дуже задоволені такою співпрацею, бо кожна сторона отримувала потрібний товар", – розповідає Соколовський.

Спочатку підприємство спеціалізувалося на продажу бавовняних тканин, згодом асортимент збільшився. З'явилися трикотажні тканини, для спецодягу, меблево-декоративні, штучне хутро. Розширилась і географія постачальників: Китай, Туреччина, Італія, Іспанія. Їх шукали на виставках, використовували особисті контакти.

"Перші кілька років я займався всім, включно із закупівлями тканин. Але потім компанія росла, з'явилися різні напрямки, що виокремились у департаменти. І в кожному з них з'являлися свої спеціалісти, які розуміли більше, ніж я, в тому, що потрібно ринку і де це все купити", – каже підприємець.

Повернення до виробництва

Соколовський розширював лінійку тканин, доки не став найбільшим оператором у країні. А згодом за кількістю артикулів у наявності на складі – і в Європі. На сьогодні асортимент тканин у компанії налічує понад 30 000 найменувань. Вони продаються у найбільшому магазині-складі у Києві та 7 магазинах-складах у Рівному, Чернівцях, Дніпрі, Запоріжжі, Одесі, Харкові, Хмельницькому.

Окрім реалізації тканин для бізнесу, у 2010 році компанія вийшла і в роздрібний продаж і на сьогодні має 5 магазинів "ТК-Маркет" у Києві. Ще через 6 років відкрили інтернет-магазин. Щоправда, у структурі продажів онлайн-торгівля займає приблизно 5%. Тканини – специфічний товар, багатьом покупцям обов’язково треба їх помацати власноруч.

Паралельно з розширенням каналів збуту тканин, Соколовський повернувся до виробництва. На сьогодні у структурі групи компаній "Текстиль-Контакт" 12 різних фабрик: із виробництва тканин, ниток, сумок, домашнього текстилю, пошиття одягу та спецодягу як для іноземних замовників, так і для внутрішнього ринку.

"Для мене бізнес – це, в першу чергу, розвиток. Якщо ти чогось досяг і разом з тим стоїш на місці, то тебе дуже швидко хтось, навіть не біжучи, обійде пішки", – переконаний підприємець.

Окрім того, власне виробництво – це, каже Соколовський, завжди складніше, але економічно більш виправдано. Повна залежність від імпорту – велика проблема. І хоча виробити можна не все, але базові позиції, переконаний підприємець, краще виробляти тут, в Україні.

Придбання і втрата заводу на Донеччині

Тому у 2002 році Соколовський узявся за виробництво бавовняних тканин, придбавши збанкрутілу Донецьку бавовняну фабрику, що стала "Донецьким виробничим об'єднанням "Текстиль–Контакт–Донбас". Аби запустити її, вклали $12,5 млн.

"Це було близько 160 000 квадратних метрів площі та 23 гектари землі. Ми тоді дуже сильно напружилися, багато інвестували, щоб запустити виробництво і вийшли на 1,5-2 мільйони погонних метрів тканини на місяць. До 2014 року на цьому комбінаті працювало понад 700 людей", – пригадує підприємець.

Підприємство виготовляло різні тканини: ситцеву, бязеву, для рушників, білизни, суконь, одягу. У структурі загальноукраїнського виробництва частка продукції заводу складала понад 50%, випускаючи щороку приблизно 20 млн погонних метрів тканин. Після подій 2014 року контроль над фабрикою підприємець втратив. Зараз комбінат в окупації.

Ще одне виробництво бавовни та ще більша війна

Після втрати фабрики на Донеччині Соколовський у 2018 році орендував приміщення колишньої Чернігівської фабрики первинної обробки вовни, де налагодили виробництво бавовни й тканин для спецодягу. Фабрика отримала назву "ТК ДТ-Чернігів", підприємець інвестував у її відновлення понад 100 млн грн.

На початку повномасштабного вторгнення, у березні 2022 року, виробництво постраждало – в нього влучили ракети.

"Було три прильоти по фабриці. Коли окупантів прогнали від Чернігова і мені надіслали фотографії, я подумав, що цю фабрику ми не відновимо. Було дуже сумне видовище. Але мої працівники та партнер-управитель Володимир Марценюк, як кажуть, уперлися, бо до цього вони ж своїми руками створили її з нуля. Тому вже влітку 2022 виробництво відновили", – пригадує Соколовський.

А восени 2023 для оновлення фабрики "ТК – Домашній Текстиль" викупив обладнання польської текстильної фабрики, що закрилась. У перевезення, саме обладнання, у демонтаж і монтаж вклали майже 2 млн євро. Щодо окупності інвестицій, то, за словами підприємця, для легкої промисловості – це завжди гра в довгу. І 7-8 років є дуже хорошим терміном.

Польське обладнання дасть змогу втричі збільшити виробництво тканин і виготовляти полотна завширшки 260 см на противагу колишнім лімітам у 180 см.

Одяг для іноземних брендів і єдина в Україні фабрика ниток

Ще у 90-х роках паралельно із продажем тканин Соколовський налагодив продаж фурнітури: ниток, ґудзиків, тасьми, застібок. Сьогодні це окреме підприємство "ТК-Фурнітура", яке управляє ще одним виробництвом – єдиною в Україні фабрикою ниток Barva, заснованою у 2017 році.

"Спочатку з'явилася компанія "ТК-Фурнітура" з моїм партнером-управителем Валерієм Рибасом. А потім він запропонував те, що я завжди підтримував – власне виробництво. Якщо можна базову частину продукції, що гарно продається, виробляти самим, то це потрібно робити", – пригадує підприємець.

Пошиття одягу – ще один напрям роботи групи компаній. Три фабрики: ТК-Style, ТК-Коростень, ТК-Лубни працюють у цьому напрямку.

Першою запрацювала фабрика ТК-Style у Чернігові. У 2003 році підприємець орендував приміщення ще однієї збанкрутілої державної швейної фабрики, на місці якої і з'явилося нове виробництво.

На фабриці працює 150 осіб, які відшивають одяг і спецодяг для майже двох десятків американських і європейських брендів із давальницької сировини. Тобто матеріали надані іноземним замовником для виготовлення продукції з наступним її поверненням.

Контакти з майбутніми партнерами встановлюють на міжнародних виставках. Також, каже підприємець, у ЄС розвинене використання інтернет-ресурсів, приміром, комунікація через мережу LinkedIn.

"Європейським замовникам вигідно працювати з Україною, оскільки вона територіально близько до Європи і постачання відбувається набагато швидше. Плюсом є ментально близьке спілкування. Вести бізнес-процеси з нами їм легше, ніж з Азією. Але, в порівнянні українським темпом роботи, у європейців усе набагато довше. Зараз майже відсутня офлайн-комунікація. Спілкування ведеться через листування або в месенджерах. Відповідь на лист не завжди приходить швидко", – пояснює Соколовський.

Дві інші фабрики працюють переважно на внутрішній ринок – шиють спецодяг і форму для Міноборони, Національної гвардії, Укрзалізниці, Укрпошти й інших державних і приватних компаній.

Проблеми галузі, або Чому у легку промисловість непросто зайти

На сьогодні, розповідає Соколовський, у легку промисловість зайти не так просто, як колись, оскільки висока конкуренція. Її посилює тіньове виробництво – швейні цехи, що функціонують підпільно і постачають на ринок свою продукцію. За оцінками Соколовського, близько 40% легкої промисловості знаходиться в тіні. Й оскільки підпільні цехи мають конкурентні переваги у вигляді економії на податках, конкурувати з ними важко.

"Питання існування виробництв, що працюють у тіні – це суцільна відповідальність держави. Наявна система підприємництва в Україні сама собою штовхає виробників на здійснення правопорушень. Багато ФОПів мають спрощену систему оподаткування, водночас маючи обороти як у великих підприємств, що сплачують ПДВ та інші податки", – каже підприємець.

Ще одна проблема – засилля в країні вживаного одягу. Згідно з даними асоціації "Укрлегпром" у структурі імпорту готових товарів легкої промисловості вживаний одяг займає 54%.

"Проблема ще в тому, що під виглядом секондхенду в країну завозиться контрабандою новий одяг. І це гальмує розвиток вітчизняного виробництва. У Туреччині, наприклад, заборонено ввезення вживаного одягу. І сьогодні ця країна обігнала Італію у виробництві продукції легкої промисловості", – наводить приклад бізнесмен.

Що ж до текстильної галузі, то основною її проблемою в Україні є відсутність сировини. Практично всі українські підприємства імпортують як натуральну, так і синтетичну пряжу з-за кордону. Соколовський для своєї фабрики з виробництва бавовняних тканин сировину купує в Середній Азії.

"В Україні є виробництво, що продукує мононитку, є три ткацьких фабрики, проте вони працюють на закриття власних потреб. Купити сировину за кордоном не є проблемою. Просто є свої нюанси. Адже потрібно інвестувати пів мільйона доларів на весь процес закупівлі та постачання, а це не всі українські середні й навіть великі виробництва потягнуть", – пояснює підприємець.

Експансія у Європу

Під час повномасштабного вторгнення Соколовський, як і чимало іншого українського бізнесу, вирішив іти у Європу. Однак починав не з Польщі, як більшість, а з Литви. У січні 2023 року у Вільнюсі з'явилася компанія "Текстиль-Контакт Литва". І хоч на своїй сторінці у Facebook підприємець називає цю подію "божевільною ідеєю" своїх топменеджерів, компанія продовжує розвиватися.

Орієнтована вона на В2В продажі. Зокрема, на пошук замовників на пошиття спецодягу, який відшиватиметься на українських фабриках.

"На початку діяльності, ми робили ставку на продаж готових виробів українського виробництва та стикнулися з тим, що в ЄС набагато краще купують товари дорожчі, гіршої якості, але з упізнаваним логотипом, ніж молоді українські бренди. Зараз ми більше зосереджені на виробництві уніформи, спеціалізованої форми для приватних брендів. Поки ще є складнощі з сертифікацією та протоколами, вони мають бути європейськими. Працюємо в цьому напрямку, бо подальші кроки спрямовані на державні тендери країн ЄС", – розповідає підприємець.