Київський модернізм. Архітектура, якою пишається Україна. Але може втратити – Фото

"Літаюча тарілка"

"Літаючу тарілку" на вул. Антоновича, 180 біля станції метро Либідська, на початку 70-х будували скоріше всупереч політичному режиму, ніж завдяки йому.

Унікальність проєкту – у двошаровій оболонці будівлі.

Спочатку київський архітектор Флоріан Юр'єв проєктував "Тарілку" як світломузичний театр з акустичним залом. Але партійній верхівці і представникам КДБ ця ідея не подобалася, тому замість нього з'явився кінолекційний зал, а замість світломузичних установок – фрески в жанрі соцреалізму. Сферична форма об'єкта забезпечила виняткову акустику в приміщенні, необхідну для роботи світлотеатру.

Цікаво, що форма тарілки – не тільки естетична особливість, вона вирішує проблему занадто вузької території, відведеної під забудову будинку, в якому розташувалася державна наукова установа "УкрІНТЕІ". Юр'єв у прямому сенсі підняв об'єкт у повітря, залишивши місце для пішоходів.

Щоб зробити об'єкт у формі "тарілки" Юр'єву потрібно було дістати монолітний бетон. Але цей матеріал суворо котирувався керуючою верхівкою, будувати тоді було прийнято із залізобетону. Юр'єв добився і особистого підпису секретаря ЦК КПРС України.

Універмаг "Дитячий світ"

Дитячий універмаг у столиці побудували в 1987 році. Архітектори проєкту в пошуках унікального стилю теж пішли в обхід радянських квот і роздобули алюмінієві панелі для фасаду. Їм пощастило – завод, що виготовляє панелі, знаходився в Броварах, так що проблема не привернула увагу влади.

Панелі за задумом авторів виконують відразу кілька функцій – розсіюють сонце в приміщенні і надають сферичну ілюзію – під сонцем будівля виглядає інакше, так як промені відбиваються від частини фасаду, водночас інша частина ще знаходиться у тіні.

Універмаг Дитячий світ один із небагатьох продуктів радянської епохи, який потрапив до онлайн-видання ArchDaily – пише про міжнародну архітектуру.

Київський крематорій

Київський крематорій – це самодостатня бетонна композиція, створена на високому архітектурному рівні. Незважаючи на те, що загальний рівень будівництва і якості матеріалів у Радянський період були невисокими, складні форми об'єкта дійшли до наших днів повністю неушкодженими. Він побудований у 1980 році і знаходиться на території Байкового кладовища.

Але за сорокарічний період не обійшлося без втрат. Унікальне панно на стіні крематорію (230 метрів у довжину) спочатку було прикрашено скульптурними композиціями, що символізують війну, материнство, любов. Але в якийсь період радянська влада вирішила, що витвір антирадянський, і наказала залити все бетоном.

Будівля Міністерства соціальної політики України

Будівля знаходиться на вул. Еспланадна, 8/10 біля ст.м. Палац спорту. Побудовано в 1981 році. Часто до об'єктів радянського модернізму відносять тільки 20-поверхову будівлю Мінсоцполітики. Але унікальність полягає в містобудівному комплексі, частиною якого є корпус будівлі. Завданням архітекторів було не тільки побудувати приміщення для апарату Міністерства легкої промисловості УРСР, після другої світової війни такі інституції активно будували у всьому УРСР, а й створити єдиний ансамбль із Палацом спорту.

Будівля Мінсоцполітики довгий час була впізнаваною завдяки декоративним елементам фасаду – вертикальним алюмінієвим конструкціям "сонцерізам". Але в 2017 році чиновники міністерства з власної ініціативи вирішили демонтувати унікальні сонцерізи, розташовані на фасаді будівлі.

Національна бібліотека України ім. В.І. Вернадського

Побудована в 1989 році і знаходиться біля ст.м. Деміївська. Зовні бібліотека – це монументальний хмарочос, один із небагатьох об'єктів радянського модернізму, який все ще використовують за призначенням.

Незважаючи на те, що будівля бібліотеки влаштована просто – прямокутні, квадратні форми і шпиль, всі вони естетично взаємодіють із навколишнім простором.

Суміш двох архітектурних епох, неокласицизму і радянського модернізму, величні настінні панно, скульптури, "космічний" інтер'єр і унікальне освітлення, що дозволяє читати при денному світлі цілий день – ті унікальні якості, які ввібрав в себе об'єкт.

Павільйон ВДНГ №1

Виставки досягнення народного господарства (ВДНГ) у всіх республіках Радянського Союзу були політичними проєктами і представляли собою класику містобудування.

Київський проєкт був дуже масштабним, за кілька десятиліть на 286 га виставки з'явилося майже 180 будівель, 20 павільйонів, які пізніше отримали статус історико-культурних пам'яток України. Зараз комплекс входить до п'ятірки найбільших експоцентрів світу, після Московського, Ганноверського, Міланського і Франкфуртського.

Центральний павільйон №1 – головна архітектурна домінанта київського ВДНГ. Якщо більшість павільйонів у ВДНГ не відрізняються помпезністю, стилізовані в приглушених тонах, то в центральному спостерігається надлишок орнаменталістики – відсилання до сталінської епохи.

Ритм всьому комплексу задає ступінчастий "трамплін", встановлений над головним входом комплексу, і "ребра" над кожним вікном, встановлені для захисту від сонця. Павільйон побудовано у 1958 році.

Автобусний парк №7

"Найбільш вражаючий приклад радянського модернізму", "прихована реліквія" попередньої епохи, яка "раніше вважалася інноваційною будівлею", – так характеризували в репортажі CNN автобусний парк №7. У народі його ще називають "Барабан" або "Цирк".

Автопарк знаходиться недалеко від парку Партизанської слави в Дарницькому районі. Він має дископодібну, як гігантський НЛО, форму. У 70-і в СРСР на порядку денному був космос, і це відбивалося і на архітектурі. У багатьох містах тоді виростали бетонні будівлі з вікнами і вітражами у вигляді ілюмінаторів і величезними залами.

Опорна колона в центрі автопарку виконує головну функцію – з'єднує 186 тросів, які тримають бетонні плити стелі. Світло до приміщення потрапляє через вікна в стелі і скляні трубки, розташовані на стінах будівлі.

У радянські часи автопарк користувався величезною популярністю – обслуговував місцеві і міжнародні рейси, вміщував понад 300 автобусів. Зараз автопарк в аварійному стані, але досі працює, обслуговує невелику кількість автобусів.

Будівля виставково-торговельного центру Квіти України

Побудований у 1985 році на вул. Січових Стрільців, 49. Навчально-методичний павільйон Квіти України – високо цінується в архітектурному середовищі. В кінці 80-х проєкт отримав нагороду Спілки архітекторів України, як найкращий архітектурний витвір.

Унікальність Квітів України в його толерантності до зовнішнього середовища. Архітектори використали прийом каскад – ступінчаста будівля, піднімаючись, відходить на задній план. Таким чином вона дає більше світла і простору до зовнішнього середовища.

У подібній конструкції прихований символізм – будівля не тисне і налаштовує на те, щоб вивести на перший план людей і рослини.

Залізничний ринок

Знаходиться на вул. Кудряшова, 1 неподалік від Локомотивного ДЕПО. Побудовано в 1973 році за проєктом архітектора Алли Аніщенко, однієї з небагатьох жінок-архітекторів епохи київського модернізму.

Аніщенко вперше в СРСР використовувала унікальну інженерну структуру в формі шайби. Це рідкісний приклад застосування вантової конструктивної схеми даху. Відсутність вертикальних жорстких елементів дозволила спланувати гнучкий простір і видимість "летючої геометричної форми". Завдяки цьому архітекторка також добилася рівномірного доступу денного світла до внутрішніх частин приміщення.

Будинок меблів

Будинок меблів біля ст.м. Дружби Народів був знаковою спорудою свого часу. Побудований у 1984 році.

Універсальний меблевий магазин-виставка з увігнутим дахом – результат експериментальних пошуків інженерів інституту КиївЗНДІЕП.

Найцікавіше в Будинку меблів – покриття: центральний зал магазину перекритий висячою металевою мембраною. Короноподібний дах повинен був пропускати природне світло до магазину і одночасно захищати від перегріву внутрішніх приміщень.

Технологія виявилася не тільки новаторською і красивою, але і надійною: у 2014 році обговорювалася реконструкція фасаду Будинку меблів, але не покрівлі.