Розмінування земель як бізнес – заступник міністра економіки про інвестиції та ринок демайнінгу

В Україні забруднено війною – міни та інша вибухівка – 3,5 млн га орних земель. Цього року розміновано 146 тис. га. Фермери та аграрні компанії просять пришвидшити такі роботи. Ще їм потрібні гарантії очищення та прийнятна ціна послуги.

Підписуйтесь на корисний легкий контент в Instagram

Міжнародні установи, донорські проєкти розміновують ретельно, але дуже довго. І, як відомо LIGA.net, їх послуги занадто дорогі. Водночас немає визначеності, що вони почнуть працювати саме на потрібній вам ділянці. Те саме із саперами ДСНС – для них пріоритетом є суспільна безпека.

Дороге й офіційне залучення приватних розмінувальників на поле – до 5 млн грн за гектар. Як сказав один херсонський фермер, повернути такі витрати можливо лише через вирощування "афганського маку або конопель" – тобто чогось забороненого та дивовижно рентабельного.

Ось чому "Нібулон" створив свій підрозділ з розмінування, витративши на це два роки та мільйони гривень. Інші аграрії працюють за сірими схемами – наймають неофіційних розмінувальників. Іноді це сапери із військових частин, що відведені на ротацію. Або фахівці Держслужби з надзвичайних ситуацій (ДСНС), які працюють у час, вільний від основної роботи. Іноді – зальотні відчайдухи та авантюристи. В усіх подібних випадках замовник не має гарантій безпеки. Під загрозою люди та техніка, які почнуть працювати на таких полях.

Чому розплутати клубок проблем, пов’язаних із розмінуванням, взялося Міністерство економіки, коли за цей багатомільярдний шмат ведуть боротьбу Міноборони та МВС? Як працює ринок розмінування та де взяти гроші – в інтерв’ю заступника міністра економіки з державної політики у сфері протимінної діяльності та гуманітарного розмінування Ігоря Безкаравайного.

Пане Ігорю, чому чинна система розмінування неефективна та потребує змін? 

Чинна система розмінування сформована як відповідь на виклики, що виникли у період з 2014 до 2022 року. Це були інші масштаби, інші завдання – абсолютно не порівнювані з тим, що потрібно робити тепер, після прямого вторгнення Росії на нашу землю. Маємо складну, іноді заплутану, децентралізовану систему із дублювальними елементами. Тут і Міноборони, і МВС, і спецорган з розмінування (Центр протимінної діяльності. – Ред.).

Раніше, коли масштаби робіт з розмінування були дещо меншими, така система працювала. Але тепер, коли потрібно кратно збільшити розмінування, виникають проблеми. Ситуація подібна до піраміди, що побудована до гори дриґом. Тобто великі завдання, обсяги робіт та кількість учасників ринку, що збільшуються щодня, спираються на слабку основу.

Тому система розмінування потребує єдиного та потужного центру, який керуватиме та контролюватиме. Із реальними важелями впливу, а не номінальними, як це є зараз.

Але ж у нас є Національний орган з питань протимінної діяльності…

Він не є центральним. Згідно із Законом про протимінну діяльність, питанням займається Міноборони. Після закінчення війни та виходу на державні кордони за сферу протимінної діяльності відповідатиме МВС.

Беззаперечно, у Міноборони величезний досвід, професійний та технічний ресурс у цій галузі. Моя думка: треба бути чесними й визнати, що під час війни головне завдання Міноборони – забезпечити перемогу. Тому зараз розв'язання проблеми розмінування для цивільних потреб не є пріоритетним завданням для Міноборони.

Тобто треба забрати контроль над цивільним розмінуванням у Міноборони. І кому передати?

Перше, що спадає на думку, – це Міністерство внутрішніх справ (МВС). Але, по перше, під час війни у МВС також у фокусі має бути робота на перемогу. По-друге, якщо забрати функції від однієї силової установи та передати іншій, то це спровокує непотрібні суперечки.

Ви підводите до того, що потрібно передати Міністерству економіки?

Зовсім ні. Ми маємо Національний орган з питань протимінної діяльності, проблема якого в тому, що у нього розмиті повноваження. Це дорадчо-консультаційна конструкція. Тут проводять засідання, приймають пропозиції, які передають до секретаріату Кабміну. Там пропозиції розглядають, а потім вони чекають резолюції прем’єр-міністра. Згодом, за наявності азарту, хтось із Нацоргану може контролювати виконання затверджених пропозицій. Але це необовʼязкова умова.

Тому я пропоную перетворити Національний орган з питань протимінної діяльності на реальний інструмент державного впливу. Він має ухвалювати рішення, ставити завдання та відповідальних і жорстко контролювати їх виконання. Далі фахівці Нацоргану проводять аналіз виконання та корегують завдання. Це мають робити відповідальні фахівці, а не прикомандировані, яких відрядили в Нацорган, тому що когось треба відрядити.

Отже, перше – це професійність та реальні важелі впливу у виконавчій частині Нацоргану. Друге – це авторитет, впливовість членів Нацоргану як керівної частини.

Адже гуманітарне розмінування – це не просто дістати міну чи вибухівку з землі та знешкодити. Це комплекс, який також передбачає вирішення економічних та соціальних задач – допомога постраждалим, інформування, навчання дітей та місцевих жителів. Це координація дій з іншими установами: наприклад, розмінування на морі потребує співпраці з адміністраціями портів. Є своя специфіка у роботі з Мінагрополітики, Міненерго та іншими.

Тому в ідеалі я бачу серед членів Нацоргану прем’єр-міністра та міністрів. Це зробить його впливовим та ефективним.

Для цього треба змінювати закон про розмінування?

Так, законодавство недосконале й потребує коригування. Наприклад, у законі про протимінну діяльність зазначено розмінування і в дужках – гуманітарне розмінування. Тобто це означає що будь-яке розмінування є гуманітарним. Але це не так. Є військове розмінування на лінії фронту або поруч. Є оперативне розмінування, коли ДСНС або Нацполіція виїздить на знешкодження виявлених залишків війни.

Тому якщо виправляти закон, то треба змінити норму про Нацорган як потужний та впливовий колегіальний центр. Чиї рішення обов’язкові до виконання та перебувають під жорстким контролем.

А хто готуватиме професійні рішення, які будуть затверджувати прем’єр та міністри на засіданнях Нацоргану з розмінування? Адже вартість таких питань – це мільярди гривень.

Поки в мене немає відповіді на це запитання. Свідомо підкреслюю – це точно не має бути Міністерство економіки, адже це непритаманна функція для Мінекономіки. Ми зараз це робимо, але лише як кризовий менеджер.

Для чого тоді з’явилася ваша посада, і ви на ній?

Я щойно казав – це кризовий менеджмент. Коли ситуація із розмінування ускладнилася та ставала заплутаною, з’явилась необхідність взяти на себе політичне лідерство у її вирішенні. І це зробила перша віцепрем’єрка Юлія Свириденко.

З іншого боку, розмінування, безумовно, впливає на економіку країни. Останнє дослідження, яке ми робили з Tony Blair Institute, виявляє, що ВВП України втрачає щороку мільярди доларів від невикористання замінованих земель. Ця цифра є мультиплікатором і враховує не лише невирощений урожай, але й незалучені транспортні послуги, простого перероблювання та суміжних галузей.

Далі Світовий банк нарахував, що для повного розмінування території України потрібні $35 млрд. Отже, дуже приблизно, витрати на розмінування будуть компенсовані за 4 роки завдяки поверненню на ці землі економічної активності.

Ми дійшли до грошей. Яка рентабельність послуг з розмінування?

Коли ми зайнялись кризовим менеджментом цієї сфери, то, звісно, постало питання вартості послуг. Точніше, ринкової вартості. До нас такого питання ніхто із авторів чинної системи розмінування не ставив.

Наскільки я розумію, авторами цієї системи є люди з МВС часів Арсена Авакова?

Система створювалася після 2016 року і тоді було запекле змагання між МВС та Міноборони – хто контролюватиме цей напрям. Власне, до вторгнення систему фактично ніхто не контролював. Нацорган з протимінної діяльності було створено фактично за кілька місяців до повномасштабного вторгнення, наприкінці 2021 року.

Відповідальним за цей напрям стало Міністерство оборони. Хоча головним, хто створював тиск та вимагав побудови системи ПМД, були міжнародні оператори з розмінування. Простіше кажучи, в Україну притягнули досвід роботи в країнах Африки, Камбоджі, додали трішки наших реалій та зліпили те, що ми маємо зараз.

Повернімося до ринкової вартості послуг з розмінування.

Ми перші, хто дивиться на цю систему як сферу надання послуг, як на сервіс. До цього тут все працювало лише на донорських грошах. Прийшла допомога – починається рух. Немає фінансової допомоги – справи завмирають.

Ми дивимося, що є замовники, зацікавлені у швидкому розмінуванні, у поверненні землі до праці. Є сертифіковані оператори, зацікавлені в роботі. Так з’явилася програма компенсацій вартості розмінування (20% робіт сплачує фермер, решту 80% компенсує держбюджет. – Ред.), на яку закладено 3 млрд грн. Ми зараз розштовхуємо цю програму. Зареєстровано близько 70 заявок від фермерів. Але щоб програма "покотилася", треба більше.

Цікаво, що наші міжнародні партнери на це дивилися скептично. Тепер з’явилась зацікавленість, адже є рух вперед.

Щодо вартості послуг з розмінування. Ми прийшли до найдосвідченіших у світі установ з родини ООН, які більше ніж пів століття працюють у цій сфері – в Африці, Азії, на Близькому Сході. Виразної відповіді не отримали. Щось на кшталт "підлога, палець, стеля". Ми зрозуміли, що нам таке не підходить, тому що за нашими законами усіх причетних посадять.

Після цього довелося вивчати статути інженерних військ, щоб зрозуміти, як вони мінують, що дає уявлення про собівартість робіт з розмінування.

Яку ціну отримали?

Максимальна сума, яку ми можемо компенсувати із держбюджету, – приблизно 78 тис. грн за га. Це та сума, яку нам дають ґрунтовні розрахунки, документально підтверджені.

Але фактично витрати на розмінування можуть бути значно більшими. Може бути і 7 млн грн за га. Особливо, якщо ці землі щільно заміновані. Такі суми мають включати і витрати на соціальну відповідальність, екологічні виклики, повернення продуктивності землі, створення умов для її обробки – тобто повне повернення її до життя.

В такому разі мова вже не про розмінування, а про інвестиції в землю. Тобто питання грошей. Скільки їх потрібно? Де їх взяти?

Так. Ми зараз працюємо, намацуємо цю тему – інвестиції в розмінування землі. Для того щоб вона отримала реальну форму, зрозумілі цифри, залучили закордонних партнерів.

Де взяти гроші… У світі є гроші. До 2022 року у всьому світі на розмінування витрачали $700 млн щороку. Зараз в Україні витрати партнерів на протимінну діяльність становлять близько $850 млн з початку 2022 року. Ми спеціально порахували цю суму, зібравши від усіх учасників, донорів інформацію про їх витрати. Від інформування населення, до польових місій, витрат на випуск обладнання та навчальних центрів в Україні.

Хто вони, ваші партнери, з якими ви шукаєте рамки ринку?

Tony Blair Institute, Женевський міжнародний центр гуманітарного розмінування, Ernst & Young. Вони зараз проводять дослідження ринку для нас: який на ньому є попит, які пропозиції, як формується ціна послуги?

Ринок вже є. Нагадаю кейс із ДП "Ліси України", яке виставили на Prozorro ділянку лісу під розмінування з очікуваною вартістю 11 млн грн. На тендер прийшло 7 компаній. Перемогла та, яка взялася за роботи за 6,5 млн грн. Ось так працює "невидима рука ринку".

Складність у тому, що, крім економічної, у розмінування завжди є соціальна та екологічна компоненти. Тобто йдеться про три різні за своєю суттю вектори, які іноді навіть протилежні один одному. Для того щоб їх поєднати, недостатньо навіть найкрутіших фахівців Міноборони або МВС. Звісно, і Мінекономіки з цим самостійно не впорається. Ось чому я знову повертаюсь до необхідності створення потужного державного органу, можливо, підпорядкованого напряму прем’єр-міністру.