Ризики чи можливості. Як український бізнес реагує на заяву Трампа щодо корисних копалин

Американський президент Дональд Трамп заявив про угоду щодо надання США доступу до корисних копалин України в обмін на зброю.

"Ми сподіваємося укласти угоду, за якою вони (Україна. – Ред.) забезпечать те, що ми будемо їм давати, своїми рідкісноземельними ресурсами та іншими речами", – сказав Трамп.

"Рідкісноземельні", про які говорив американський президент – це 17 специфічних елементів (скорочено – РЗЕ), таких, як, наприклад, скандій. Україна їх має, але там багато нюансів щодо якості, локації, економіки видобування.

З високою ймовірністю, Трамп мав на увазі не лише українські РЗЕ, а важливі на міжнародному ринку корисні копалини загалом, що використовуються у сучасних виробництвах: титан, літій, берилій, графіт, марганець і навіть залізну руду і вугілля.

Про те, хто володіє цими й подібними родовищами, LIGA.net у співпраці з Центром протидії корупції писали ще 1,5 року тому. Адже питання доступу партнерів до наших стратегічних мінералів уже тоді лежало на поверхні.

Для України це відкриває багато можливостей. Але є й ризик скотитися у сировинний додаток партнерів. Наприклад, партнерам вигідніше вивозити з України сировину чи напівфабрикати на європейські заводи, ніж зводити в Україні завод з нуля.

Ми опитали фахівців із надрової сфери, наскільки високий цей ризик. І якщо він є, то що може зробити Україна, аби його зменшити.

Власник однієї з найбільших українських приватних титанових компаній – "Велти" – Андрій Бродський каже, що не бачить зараз ризиків – тільки можливості.

"Україна з промислової держави перетворилася в аграрну, зараз це – низькомаржинальна економіка. Трамп каже про нашу нову реіндустріалізацію, – пояснює Бродський. – Сировину добуватимуть в Україні, перероблятимуть на місці у напівфабрикати. Останні, безумовно, будуть вивозитися, бо в нас немає технологій виготовляти готовий продукт. Але будуть створюватися нові підприємства. А це – нові податки, робочі місця, технології, надходження валютного виторгу в Україну. У тому, що мільйони років наші поклади лежать у землі, користі для народу немає. А якщо американці вкладатимуть гроші в наші надра, – повірте, вони дуже прагматичні люди, особливо адміністрація Трампа, – вони точно будуть захищати свої інвестиції від недружніх нам країн. Коли в нас будуть розміщені підприємства з американським капіталом, що мають стратегічне значення для сировинної безпеки США, у нас будуть кращі умови для припинення війни".

Керівник української графітової компанії з австралійськими інвестиціями "Заваллівський графіт" Остап Костюк каже, що ризик України стати сировинним додатком, є однозначно. "Але у нас самих немає достатніх видобувних і переробних баз, а це, своєю чергою не призводить ні до чого – ні до росту, ні до падіння".

"Наше підприємство почало роботу у 1930-х роках і переживає вже другу війну, – розказує Костюк. – Безумовно, Україна дуже багата на корисні копалини. Але зараз державна політика щодо видобутку, підтримки або стимулювання самих видобувальників – підкреслюю, не у всіх сферах – є досить низькою або відсутня взагалі. Тому стати стратегічним партнером Сполучених Штатів у будь-якій формі, з перспективою росту для місцевого бізнесу – це, однозначно, позитив. До речі, Австралія є найбільшим постачальником металевих руд у світі, хоча не є виробником кінцевої продукції з доданою вартістю".

Утім, більшість із близько 30 опитаних для запису і не під запис фахівців погодилися, що ризики все-таки є. Частина опитаних кажуть, що суттєві. Ми систематизували найзмістовніші відповіді, наводимо їх нижче.

Дмитро Кащук, очільник комітету надрокористування Європейської бізнес-асоціації

Маємо шанс стати ключовим гравцем на ринку критичних сировинних матеріалів. Але для цього потрібно не просто обговорювати зміни, а вже сьогодні створити чітку дієву стратегію.

Без податкових, фінансових і регуляторних стимулів видобуток, збагачення та перероблення сировини не будуть конкурентоспроможними. Тому важливо мінімізувати бар’єри для інвесторів, забезпечити прозорі правила гри й гарантувати захист інвестицій.

Одним з ефективних інструментів є проведення аукціонів і конкурсів з угод про розподіл продукції, які дозволяють привернути іноземних інвесторів через прозорі та зрозумілі умови. Процес ухвалення рішень для інвесторів дуже полегшує публічна прозорість інформації про родовища, у нас із цим є проблеми.

Важливим також є розвиток міжвідомчої координації, узгодження державних і приватних ініціатив у сфері стратегічної сировини на рівні Кабміну. У нас зараз такої координації нема.

Успішний досвід Казахстану показує, як важливо ефективно координувати використання земель для видобутку через механізм національних резервів. Тобто перед резервуванням проводяться широкомасштабні геологічні дослідження, що передбачають буріння свердловин, аналіз супутникових зображень і лабораторні дослідження зразків ґрунту.

Використання землі координується з місцевими громадами для мінімізації конфліктів. Два моменти, які важливо перейняти тут Україні: створити національний реєстр земельних ділянок, придатних для видобування, з урахуванням геологічних досліджень. А також законодавчо закріпити механізм компенсації власникам земель і передання цієї землі в користування.

Також важливо заборонити необґрунтоване втручання правоохоронних органів у діяльність бізнесу.

Потрібно дозволити реєструвати індустріальні парки для цілей збагачення корисних копалин, зараз це заборонено. Підтримати циркулярну економіку, інвестуючи у відновлення сировини з відходів. Наприклад, деякі держави надають перевагу в держзакупівлях саме товарам, виготовленим із ресайклінгу.

Розвивають галузь також податкові стимули, наприклад, гнучке оподаткування з урахуванням рентних платежів, залежно від виду та якості корисних копалин. Зокрема, це може включати диференціацію ставок, залежно від рівня прибутковості, як це практикується в Канаді. Також існує можливість вирахування витрат на геологорозвідку, включно й дослідження та буріння, з валового доходу підприємств.

Для стимулювання інвестицій у перероблення стратегічної сировини мають бути введені податкові пільги та прискорена амортизація обладнання для підприємств, що займаються ресайклінгом, як це практикується в Німеччині. Окрім того, компанії можуть отримувати податкові знижки на капітальні інвестиції, що зменшує їхні податкові зобов'язання на суму вкладень в інфраструктуру.

Важливими для підтримки інновацій у галузі є фінансові стимули. Це надання дешевих довгострокових кредитів та урядові гранти для досліджень у сфері ресайклінгу. Наприклад, уряд Німеччини активно підтримує дослідження у сфері перероблення мінеральних ресурсів, що дозволяє впроваджувати новітні технології для зменшення залежності від імпорту.

Страхування інвестицій від політичних і військових ризиків забезпечить стабільність і впевненість для інвесторів у видобувні проєкти. Це особливо актуально для стратегічної сировини. Збільшення фінансування на нові технології забезпечить сталий розвиток і зменшить екологічні ризики.

Єгор Перелигін, керівник державного титанового підприємства "Об’єднана гірничо-хімічної компанія" (ОГХК) до продажу компанії групі NEQSOL Holding (Азербайджан) 2024 року

Реіндустріалізація. Компенсація витрат на електроенергію. Зняття грифу "таємно" з інформації щодо запасів. Скасування експортного контролю.

Нам треба повернутись до створення спеціальних економічних зон і "технопарків". Це важливо для запуску видобутку-перероблення критичних мінералів. Не треба боятися екологічних проблем. Необхідно рухатись уперед та, наприклад, застосовувати локації, де вже є історія хімічного перероблення. Потрібна реіндустріалізація, знову будувати важке виробництво й перероблення в спеціальних локаціях і створювати свої власні конкурентні переваги.

Для цього необхідно:

• Впроваджувати програму часткової компенсації витрат на електроенергію або впроваджувати фінансові стимули, прив’язані до електроенергії у межах режиму "технопарку" або спеціальної економічної зони. Ми програємо іншим країнам на старті з такими цінами на електроенергію.
• Уже зараз відкрити геологічну інформацію щодо наших запасів. Гриф "таємно" не працює та лише шкодить інвестиційній привабливості галузі.
• Те ж саме стосується експортного контролю. Наші американські партнери дивляться на нас з великим подивом, коли чують про експортний контроль на ільменіт. Наша держава ускладнює експорт додатковою бюрократією й нормативами, які неможливо виконати. Або виконання потребує місяців підготовки документів і постійних відряджень людей. Якщо країна, до якої здійснюється експорт, наприклад, США, не має дзеркального підходу до експорт контролю на ільменіт і не визнає цей товар як товар можливого подвійного використання, то на практиці дуже важко обмінюватися необхідними документами й отримувати всі необхідні виписки та сертифікати. У такому випадку укладання й нормативне супроводження експортного контракту займає місяці. У більшості випадків імпортер відмовляється мати справу з українською системою експортного контролю, бо, наприклад американські оператори не розуміють, як це все втілити в життя. А експортер втрачає покупця й випадає з ринку або отримує гірші цінові пропозиції. Як результат, експорт падає.
• Також нам потрібен механізм гарантування або страхування довгострокових offtake contracts (контракт, що підписується на 3-10, іноді більше років, у більшості випадків має авансову частину, є кращою гарантією продажу продукції під конкретний обсяг і строки. – Авт.), щоб місцеві оператори могли підписуватися на довгі часові горизонти, отримувати авансові платежі та більшу стабільність у плануванні свого Cash Flow (грошового потоку компанії. – Авт.).

Володимир Бойко, засновник інформаційного агентства Nadra.Info

Українським надрам – українська біржа й незалежні медіа.

Велика Британія, Китай, США, Канада, Австралія, Японія не асоціюються з поняттям "сировинний додаток". Їх спільною рисою є розвинені фондові біржі, завдяки яким фінансуються масштабні проєкти, зокрема видобувні. Україні варто нарешті перезапустити власний фондовий ринок, щоб з’явилася нова точка залучення капіталу в українські надра. Важливо, щоб біржа (або навіть біржі – локальні, для місцевих видобувних проєктів, чому ні?) були розташовані в Україні – не у Варшаві, Лондоні чи Нью-Йорку.

Зараз корпоративного ринку в Україні не існує. Саме тому державі варто заохотити надрокористувачів залучати акціонерний капітал і проєкти в стратегічних і критичних надрах, що вимагають мільярдних інвестицій, стануть реальним драйвером зростання в усіх галузях української економіки.

Звісно, без спеціальних спільних зусиль Кабміну, Держгеонадр, Комісії з цінних паперів і фондового ринку (НКЦПФР), законодавців та учасників ринку такий проєкт ніколи не запуститься. Але він вартий надзусиль! Адже завдяки фондовому ринку громадяни зможуть напряму реалізувати своє право власності на українські надра, гарантоване Конституцією – придбавши акції будь-якого гірничо-збагачувального чи металургійного комбінату (а згодом і місцевого карʼєру, скляного чи цегельного заводу) за ринковою ціною на біржі. Це і стане дієвим інструментом виконання обіцянок президента про справедливий розподіл прибутків від надр серед всіх українців.

Через інструменти ринку цінних паперів українські критичні і стратегічні надра стануть надійним фундаментом і для таких сфер, як медичне, соціальне й пенсійне страхування, та для гарантування вкладів. Друге дихання фондового ринку через корпоратизацію надр і вільного продажу акцій у довгостроковій перспективі зробить видобувну галузь прозорішою та привабливішою для інвесторів, як венчурних, так і стратегічних.

Це збільшить капіталізацію українських надр і нашої держави загалом. І дозволить профінансувати реалізацію в Україні будь-яких проєктів не лише для видобутку, але і для глибокого перероблення корисних копалин!

Запобіжником від перетворення України на "сировинний додаток" також буде якісна робота вітчизняних незалежних медіа: українським журналістам варто уважно "стежити за руками" всіх дійових осіб, розкривати всі обставини, умови, переваги й ризики користування надрами в нових проєктах, їх вплив на довкілля, обсяги державних компенсацій і виконання взаємних зобовʼязань між інвесторами та громадами.

Адже попри суттєвий цифровий прогрес останніх років, надрова галузь в Україні подекуди все ще схильна до "тіньових рішень". І в руках посадовців, не завжди вмотивованих захищати інтереси Держави, майбутні Угоди (УРП абощо) легко можуть стати інструментом збагачення одиниць – без зрозумілої вигоди для Українського народу, який несе реальний тягар війни.

Аліна Стрижак, Центр протидії корупції