Що дасть Угода про вільну торгівлю з Туреччиною та чому не весь бізнес їй радіє?

У жовтні президент України зустрівся з Реджепом Тайїпом Ердоганом і заявив, що переговори про зону вільної торгівлі з Туреччиною близькі до завершення. Це був жовтень 2013 року, президентом був Віктор Янукович, а Ердоган — прем’єр-міністром Туреччини. Янукович наказав тодішньому міністру закордонних справ Петру Порошенку якнайшвидше підписати угоду. 

Однак не склалося. Ердогану довелося обговорювати умови зони вільної торгівлі аж з трьома українськими президентами – Януковичем, Порошенком, Зеленським. І ось 3 лютого 2022 року – угоду нарешті підписали. 

 "Сьогодні відбулась історична подія, до якої Україна рухалась майже 20 років. Що таке для України ця угода — це понад $10 млрд торгового обороту в найближчі 5 років", — сказав прем’єр Денис Шмигаль. 

 Та попри заявлені урядом переваги від ЗВТ, частина українського бізнесу поставилась до угоди з великою пересторогою. LIGA.net розбиралась, які наслідки для української економіки матиме історична угода. 

Що в угоді? 

За даними Міністерства економіки, Україна отримує можливість ввозити до Туреччини без мит 10 377  товарів (Туреччина — 9 500). У підсумку турецький ринок стане відкритим для України на 95,6%, наш для Туреччини — на 99,6%.  

Однак у цей список міністерство не включило зернові й олійні, що займають 25% українського експорту до Туреччини. Де-юре, мито на ці товари збережеться, але де-факто воно і зараз становить 0, адже є великий попит на ці товари, кажуть у Мінекономіки. У відомстві запевнили, що у разі підвищення мит на ці товари, українські постачальники швидко знайдуть нові ринки збуту (через високий попит). 

До укладення угоди про ЗВТ (яку ще треба ратифікувати в парламенті) торговельні відносини країн регулювалися правилами Світової організації торгівлі (СОТ). Туреччина має від них більше переваг, оскільки під час вступу до СОТ (значно раніше України) Анкара "зв’язала" мита лише на половину своїх товарів, тоді як Україна – 100%. 

До цієї угоди середня номінальна митна ставка для українських товарів на турецькому ринку становила 28,9%, для турецьких в Україні — 5%. Тепер це буде 10% і 0,5% відповідно.  

Тож, за прогнозами Міністерства економіки, щороку український експорт до Туреччини має зростати на $313 млн, а вітчизняні експортери заощадять $370 млн митних платежів. Ефекту в уряді очікують разючого: плюс 2,2% ВВП і 2,6% доходу домогосподарств щороку. 

Як реагує бізнес? 

Аграрний сектор

Аграрна галузь – була одним із каменів спотикання на шляху до підписання угоди. "Турецька сторона раніше дуже не хотіла відкривати свій ринок для українських аграріїв, тож для нас це значний поступ", – пояснює в коментарі LIGA.net директорка з наукової роботи Інституту економічних досліджень і політичних консультацій Вероніка Мовчан. 

Аграрна галузь в Туреччині – одна з найбільш захищених митами, пояснює вона: "Наприклад, мита на молочні й м'ясні продукти сягають 200-300%, через що там  неможливо конкурувати. Тому їх зниження – для нас чудова можливість". 

Українські аграрні асоціації погоджуються, що укладена угода має "чимало положень", які матимуть позитив для агропромислового комплексу. Так, вони задоволені зниженням турецьких мит на низку продукції, зокрема на курятину, яловичину, рибу й інші аквакультури, молочку, жито, гречку, вино, кондитерські вироби тощо. 

 "З огляду на ухвалення угоди, українські аграрії, переробники, виробники техніки й обладнання отримали доволі гарні можливості потрапити на ринок Туреччини. Фактично, для українського АПК з’являється новий величезний ринок із низкою можливостей" — зазначив заступник генерального директора з адвокації Українського клубу аграрного бізнесу Олег Нестеров. 

Окрім цього, аграрії бачать позитив і у зниженні мит на турецьку продукцію. Наприклад, це дозволить їм дешевше закупляти турецькі добрива та засоби для захисту рослин.  

Металургія

ЗВТ встановлює нульове мито на 510 із 840 позицій металургійних товарів, однак, як зазначав президент об’єднання підприємств "Укрметалургпром" Олександр Каленков, таку продукцію вітчизняні металурги до Туреччини не постачають. Попри це, угоду він вважає позитивною. 

 За словами Каленкова, Мінекономіки врахувало пропозиції галузі під час переговорів. Насамперед, ідеться про збереження в Україні експортного мита на металобрухт у розмірі 180 євро за тонну. Туреччина є одним з головних імпортерів металобрухту й навіть з експортним митом минулоріч з України вивезли 615 700 тонн продукції, понад 90% з якої — до Туреччини. 

 Також в "Укрметалургпромі" задоволені виділенням експортної квоти у 411 000 тонн готової продукції, яка не обкладатиметься митом у Туреччині. Як вказує Каленков, інші мита трохи знизяться, і конкурентоздатність вітчизняних металургів зросте, зокрема через те, що мита для росіян тепер будуть більшими. 

 "Це поки не прорив, ми все ж сподівались на повне обнулення мит, адже з боку України жодних дискримінаційних обмежень на турецький метал немає. Але це крок у правильному напрямі", — наголосив голова асоціації. 

Легка промисловість  

 Найбільшу небезпеку для українського виробника угода несе в галузі легкої промисловості, адже головний товар *(майже 18%) турецького імпорту — текстиль ($570 млн у 2021 році). Профільна асоціація "Укрлегпром" нагадує, що постійно наголошувала на "особливих ризиках". 

 "За останні 10 років турецький імпорт в Україну перевищив відповідний український у 53 рази та продовжує постійно зростати. Сальдо галузевої торгівлі гіпертрофовано від’ємне ($20 млн проти $570 млн)", — йдеться у заяві асоціації. 

Представники галузі напередодні підписання угоди вимагали встановити перехідний період і лише потім скасовувати мита. Йдеться про такі товари, як взуття, ковдри та подушки, головні убори, килими, вироби з натурального і штучного хутра тощо. За цей перехідний період держава має налагодити комплексну підтримку галузі, кажуть в "Укрлегпромі". Зокрема, легпромівці просять податкові пільги, доступне кредитування, фіндопомогу на нове обладнання. 

Такий перехідний період передбачено угодою, запевнив заступник міністра економіки – торговий представник Тарас Качка.

 "Є перехідний період на 3-5 років на певні групи товарів. Зокрема, текстильну промисловість — тому що за неї може бути найбільша конкуренція", — підтвердив це у коментарі LIGA.net нардеп від "Слуги народу", співголова групи з міжпарламентських зв'язків із Туреччиною Роман Грищук. 

 1 лютого представники легкої промисловості домовилися з Мінекономіки розробити законопроєкт для підтримки галузі.  

 Окрім мінусів, для галузі є й плюс від турецької продукції — здешевлення імпортної сировини, наприклад, тканини, дозволить вітчизняному виробнику зменшити собівартість товарів.    

Машинобудування 

Ще одна галузь, що била на сполох перед підписанням угоди. Згідно з дослідженням Федерації роботодавців України, у 2007-08 роках загальний український експорт перевищував турецький імпорт на $2,68 млрд. У 2019 та 2020 роках сальдо було вже негативним — мінус $176 млн і мінус $261 млн відповідно. 

За 2021 рік сальдо знову повернулось у бік України — плюс $910 млн. Однак це пов’язано виключно з високими цінами нашого експорту, близько 80% якого — метал і зернові. У період 2007-2019 частка сировинних товарів в українському експорті до Туреччини зросла з 16,7% до 52,3%.  

У проведеному ФРУ опитуванні українські підприємства вказують, що після підписання угоди, турецький імпорт витіснить внутрішнього виробника, а самі вони не бачать перспектив збуту для своєї продукції до Туреччини через тамтешню масштабну держпідтримку.

І навіть за зважених умов двосторонньої лібералізації (Україна зберігає захист для топ-50 товарних груп), угода принесе Україні лише +0,3% до ВВП (нагадаємо, за розрахунками уряду цей показник має скласти 2,2% до ВВП), однак невдовзі його перекриє експансія турецької продукції, порахували в ФРУ. 

Що кажуть експерти? 

Вероніка Мовчан директорка з Інституту економічних досліджень і політичних консультацій бачить у цій угоді більше позитиву, аніж небезпек, адже чинні умови торгівлі з Туреччиною – точно не на користь України. На відміну від Туреччини, Україна відкрита у плані мит, тож нам вигідно їх усунути: "Майже всі, хто хотів з нами торгувати — вже на ринку. Українські побоювання, що прийдуть турки та все захоплять — насправді некоректні", – заспокоює вона.

Також вона вважає, що співпраця з Туреччиною може піти на користь і українським виробникам легкої промисловості: 

"І Україна, і Туреччина – великі виробники, однак обидві наші країни долучилися до регіональної конвенції Пан-Євро-Мед. Тож наш бізнес зможе без мит закуповувати, скажімо, тканину, шити з неї кінцевий товар і знову ж таки без мит продавати його до ЄС, оскільки це не порушуватиме правил походження ", – нагадує вона.

Окремо Мовчан згадала про українських споживачів, які лише виграють — конкуренція посилиться, тож вони мають отримати кращий товар.  

У зоні ризику можуть опинитися українські виробники меблів і легкої промисловості, овочівництво, оскільки ці ринки дуже сильні в Туреччині, вважає керівниця KSE Institute, віцепрезидентка з економіко-політичних досліджень KSE Наталія Шаповал. "Проте цей ризик може реалізуватись, а може й ні. Наприклад, в Україні досить сильні креативні галузі, зокрема, мода, для якої угода може створити кращу базу якісних тканин". 

Зрештою співпраця відкриває можливості для обох економік і посилить увесь регіон, певна Шаповал: "Коли 1+1 це більше, ніж два". 

Натомість керівниця практики міжнародної торгівлі юридичної фірми "Ільяшев і Партнери" Альона Омельченко каже LIGA.net, що клієнти фірми не вітають цю угоду. І хоча її тексту ще немає, компанії налякані перспективою конкуренції з дешевими турецькими товарами, особливо на тлі девальвації ліри.  

 "Усі намагаються зберегти внутрішній ринок. Експортувати добре, але багато хто не вірить, що зможе експортувати продукцію на турецький ринок. Вони бояться, якщо не здатні конкурувати тут, то на турецькому ринку точно не зможуть", — каже Омельченко. 

 Вероніка Мовчан, зі свого боку, підозрює, що вітчизняний бізнес схильний нагнітати.  

 "Це дещо цинічно, але мені здається, що апелюючи до ЗВТ, українські виробники хочуть отримати для себе більше преференцій від держави", — зазначає експертка.  

А що з підтримкою держави? 

У Туреччині діє програма заохочення інвестицій як на загальному рівні, так і на регіональному, або ж для окремих галузей, йдеться у дослідженні ФРУ. Серед пільг, що отримують турецькі виробники — звільнення від ПДВ, від сплати ввізних мит на обладнання, внесків на соціальне страхування, корпоративного податку. У країні працюють вільні економічні зони (технопарки, індустріальні парки), де компанії мають різні заохочення — від податкових до знижених цін на комунальні послуги. 

 "У Туреччині серйозні субсидії від держави, є пільгове кредитування. А у нас Експортно-кредитне агентство фактично не працює. Наш бізнес страждає від високих цін на енергоносії, що формує скажену собівартість товарів", — каже Альона Омельченко. 

"Для того, щоб не програти у конкуренції, потрібно підіймати питання не ЗВТ, а підтримки, й у цьому я підтримую український бізнес", – вважає нардеп від "Слуги народу", співголова групи з міжпарламентських зв'язків із Туреччиною Роман Грищук.

Депутат запевняє, що у Мінекономіки є розуміння, які галузі треба підтримувати. Попередній план такої підтримки відомство розкрило. 

Наталія Шаповал з KSE погоджується, що підтримка держави, зокрема пільги та субсидії, серйозно впливають на конкурентоздатність бізнесу. "Наприклад, Україна застосовувала такі заходи щодо сільського господарства. І зараз це один із найсильніших секторів, який глобально конкурентоспроможний", — каже вона.

Політичне питання? 

Активізація перемовин щодо зони вільної торгівлі відбулась улітку 2021 року, коли у Туреччині вже був новий міністр торгівлі Мехмет Муш, каже LIGA.net співрозмовник у Мінекономіки. За його словами, турецькому міністру поставили завдання — укласти угоду. Таке ж завдання від керівництва держави отримало й українське міністерство. 

 Водночас представник уряду заперечує, що Україна повинна була укласти угоду будь-якою ціною: "Якби умови нас не влаштовували, у четвер (3 лютого — Ред.) ми нічого б не підписували". 

 3 лютого Україна й Туреччина уклали низку угод, окрім ЗВТ, зокрема щодо будівництва заводу з виробництва безпілотників. Тож через це з’явились розмови про політичний відтінок угоди про ЗВТ на тлі воєнних погроз Росії. 

Альона Омельченко вказує на поспіх, з яким готували документ: "Останнім часом не було консультацій з бізнесом, про підписання угоди дізналися всі десь місяця два тому". Вона вважає, що, ймовірно, угода про ЗВТ йшла пакетом. 

"На мою думку, Україна йде на деякі економічні поступки для того, щоби, можливо, отримати політичну підтримку та підтримку в оборонному комплексі. Нам важко про це казати, адже ми не розуміємо всього спектру домовленостей", — підсумувала Омельченко. 

Натомість Роман Грищук відкидає такі припущення, нагадуючи, що перемовини йшли дуже довго й складно, що вказує — цей договір, з одного боку, був не в пріоритеті, з іншого, кожна сторона захистила свої інтереси. 

"Ще два роки тому, коли Ердоган приїздив в Україну — умови були для нас не такі вигідні. Тож угоду доопрацювали й зараз казати про якийсь політичний тиск з боку вищого керівництва — недоречно", — підкреслив нардеп.